ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 От зайчика
«От зайчика» - бытует кое-где такая магическая формула. Ею в моем детстве мама, реже бабушка и уж совсем редко папа обозначали нечто неожиданное, внеочередное, без повода. Это всегда интересное, приятное, однако не обязательно из ряда вон. Хотя нет, именно из ряда вон: не потому, что дорого, редкостно или эксклюзивно, а потому что … потому что иначе, без «зайчика» взяться бы не могло. Книга, привезенная командированным родителем из соседнего города. Первый в сезоне арбуз – это и в Херсоне радость. Каравай сельского хлеба в городе, где в магазинах только батон и «кирпичик»; вкусный батон и душистый «кирпичик», но каравай – это же другое. Это из сказки. «От зайчика».

Мой зайчик был щедр и регулярно передавал гостинцы, пока не исполнилось мне лет 6 (потом реже). Гостинец принимался, а его природа объяснений не требовала. Мама работала на станции защиты растений; станция, само собой, располагалась подальше от растений и от вредителей, чуть ли не в центре города, и знал я об этом прекрасно. Однако воображение мало заботится такими пустяками как знания, факты и доказательства; поэтому рисовало оно мне аккуратного серого зайчишку, который на краю ослепительно-желтого пшеничного поля поджидает маму, чтобы сунуть ей гостинец и неспешно ускакать в злаки. Мама принимает гостинец, останавливается на обочине грунтовой полевой дороги (глубокие колеи, три темно-зеленые полосы спорыша – широкие по обочинам и узкая посередине) и смотрит из-под ладони вслед зайчику. Жарко; пахнет сухой землей и степной травой; воздух неподвижен, и облака неподвижны, и хлеба неподвижны – только колосья там и сям кланяются, отмечая путь зайчика. Где-то высоко, невидимые в прозрачном небе, посвистывают жаворонки. Мама прячет гостинец в сумку, и поле немедленно исчезает, и умолкает жаворонок, и нет больше никакой грунтовой дороги, окантованной спорышом. Есть только городская оживленная улица, оранжевый автобус, в автобусе мама, а в маминой сумке – что-то «от зайчика»…

А потом папа купил машину. Поехали мы за ней куда-то на самую-самую окраину, где уже начинались поля, фермы, баштаны и виноградники. Пока папа оформлял документы, я вышел прогуляться. Обошел контору, свернул за угол, а там: ослепительно-желтые голубоглазые хлеба; жарко; спорыш; посвистывают жаворонки; пахнет… Все именно так, как я и представлял про своего «зайчика». И я отправился его искать.

Разумеется, зайчика я не нашел, и потом уж родителям пришлось разыскивать в злаках меня. Как видите, меня нашли; но вовсе не это кульминация моего головокружительного рассказа. Тут вообще не будет кульминации.

Зайчика я вспомнил совершенно случайно, вне всякого контекста; он всплыл в разговоре с другом, и речь мы вели о вещах прозаических и скучных. Однако зайчик, как ему и полагается, вне всякой очереди и без повода появился из ослепительных хлебов и вручил свой гостинец. Откуда вообще взялся этот зверь? Может быть, его сочинили в незапамятные времена какие-то темные, невежественные, наивные люди, которые поклонялись животным тотемам. Может быть, он родился во временах совсем недавних, когда пром-, культ- и продтовары от грызунов были безопаснее любой неатеистической метафизики и всех «что бог послал, со мной переслал». Осознанно, намеренно не хочу выяснять происхождение зайчика.

А еще можно спросить «а был ли зайчик?» или сравнить этого странного зверя с анекдотическим ежом, приносящим незнакомым людям что ни попадя. Все это возможно, но требует известного цинизма. Но я не хочу спрашивать и сравнивать; а после моих детских воспоминаний мой взрослый цинизм мне отвратителен…

Что же, отвращение схлынет, и жизнь пойдет дальше, как обычно. Но каким бы ни было это «обычно», из него уже никак не выбросить ушастого грызуна, бескорыстно творящего добро. И как знать: может быть, это мимолетное распознавание цинизма в себе – последний, главный, самый важный подарок «от зайчика»? Не знаю, не знаю…

…А был ли зайчик?

2017




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-02 06:14:37
Переглядів сторінки твору 536
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній