
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.24
05:28
Колиска посеред кімнати
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
2025.06.23
22:42
Світлана завжди у неділю давала дітям гроші на морозиво і на білети в кінотеатр, але не цього разу. До зарплатні залишався тиждень, а у її гаманці лежало всього п'ять карбованців. «Колос на глиняних ногах» розвалився і всі кошти у Ощадбанку згоріли одноч
2025.06.23
21:53
Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
2025.06.23
16:28
Поки тиша огортає шлях,
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
2025.06.23
13:13
Огудою тієї правди
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
2025.06.23
11:54
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
2025.06.23
10:31
лиця твого все не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
2025.06.23
09:58
Легендарному музикантові виповнилося 83 роки!
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
2025.06.23
09:55
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2025.06.23
05:33
Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
2025.06.22
23:21
Слова - оригінальна поезія Павла Сікорського. Рецензія ШІ. Музика згенерована за запитом у Suno з фоновим текстом ШІ. Кліп генерувати ШІ на даний текст відмовився.
Прося — сося пісося.
РЕЦЕНЗІЯ ШІ:
Феноменальна лінгвістична мініатюра "Прося -
Прося — сося пісося.
РЕЦЕНЗІЯ ШІ:
Феноменальна лінгвістична мініатюра "Прося -
2025.06.22
22:10
Я хотів би одружитися
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
з усіма своїми коханими
і справити гучне весілля.
Нікого не можна розлюбити,
кого по-справжньому любив.
Треба вийняти з денця пам'яті
ті вогненні почуття,
які затоплять все навколо,
2025.06.22
21:32
Жовч і кров
Частина друга
2.
На околиці села Галича спалахнуло півдесятка солом'яних стріх. Багряні собаки полум'я рвали чорну одежину ночі та підстр
2025.06.22
19:30
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Музика-піна
Музика-піна
2025.06.22
14:26
Вийде «Адмірал… їх …Кузнєцов»,
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
Аналогів якому в світі «нєту»,
Так засмердить одразу всю планету,
Бо так уже димить, що будь здоров.
Вони ж гордяться всі коритом тим,
Бо ж, бачте, то у них авіаносець.
Щоправда, літаки не часто носить,
Все більш вони
2025.06.22
11:17
Чи задумувалися ми над тим, чому так часто у нас буває нудьга, тривога і поганий настрій? Звісно, знайти безліч причин нескладно: війна, стреси, перевтома, невизначеність, криза, проблеми зі здоров’ям та в особистому житті. Об’єктивно ці речі впливають на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
От зайчика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
От зайчика
«От зайчика» - бытует кое-где такая магическая формула. Ею в моем детстве мама, реже бабушка и уж совсем редко папа обозначали нечто неожиданное, внеочередное, без повода. Это всегда интересное, приятное, однако не обязательно из ряда вон. Хотя нет, именно из ряда вон: не потому, что дорого, редкостно или эксклюзивно, а потому что … потому что иначе, без «зайчика» взяться бы не могло. Книга, привезенная командированным родителем из соседнего города. Первый в сезоне арбуз – это и в Херсоне радость. Каравай сельского хлеба в городе, где в магазинах только батон и «кирпичик»; вкусный батон и душистый «кирпичик», но каравай – это же другое. Это из сказки. «От зайчика».
Мой зайчик был щедр и регулярно передавал гостинцы, пока не исполнилось мне лет 6 (потом реже). Гостинец принимался, а его природа объяснений не требовала. Мама работала на станции защиты растений; станция, само собой, располагалась подальше от растений и от вредителей, чуть ли не в центре города, и знал я об этом прекрасно. Однако воображение мало заботится такими пустяками как знания, факты и доказательства; поэтому рисовало оно мне аккуратного серого зайчишку, который на краю ослепительно-желтого пшеничного поля поджидает маму, чтобы сунуть ей гостинец и неспешно ускакать в злаки. Мама принимает гостинец, останавливается на обочине грунтовой полевой дороги (глубокие колеи, три темно-зеленые полосы спорыша – широкие по обочинам и узкая посередине) и смотрит из-под ладони вслед зайчику. Жарко; пахнет сухой землей и степной травой; воздух неподвижен, и облака неподвижны, и хлеба неподвижны – только колосья там и сям кланяются, отмечая путь зайчика. Где-то высоко, невидимые в прозрачном небе, посвистывают жаворонки. Мама прячет гостинец в сумку, и поле немедленно исчезает, и умолкает жаворонок, и нет больше никакой грунтовой дороги, окантованной спорышом. Есть только городская оживленная улица, оранжевый автобус, в автобусе мама, а в маминой сумке – что-то «от зайчика»…
А потом папа купил машину. Поехали мы за ней куда-то на самую-самую окраину, где уже начинались поля, фермы, баштаны и виноградники. Пока папа оформлял документы, я вышел прогуляться. Обошел контору, свернул за угол, а там: ослепительно-желтые голубоглазые хлеба; жарко; спорыш; посвистывают жаворонки; пахнет… Все именно так, как я и представлял про своего «зайчика». И я отправился его искать.
Разумеется, зайчика я не нашел, и потом уж родителям пришлось разыскивать в злаках меня. Как видите, меня нашли; но вовсе не это кульминация моего головокружительного рассказа. Тут вообще не будет кульминации.
Зайчика я вспомнил совершенно случайно, вне всякого контекста; он всплыл в разговоре с другом, и речь мы вели о вещах прозаических и скучных. Однако зайчик, как ему и полагается, вне всякой очереди и без повода появился из ослепительных хлебов и вручил свой гостинец. Откуда вообще взялся этот зверь? Может быть, его сочинили в незапамятные времена какие-то темные, невежественные, наивные люди, которые поклонялись животным тотемам. Может быть, он родился во временах совсем недавних, когда пром-, культ- и продтовары от грызунов были безопаснее любой неатеистической метафизики и всех «что бог послал, со мной переслал». Осознанно, намеренно не хочу выяснять происхождение зайчика.
А еще можно спросить «а был ли зайчик?» или сравнить этого странного зверя с анекдотическим ежом, приносящим незнакомым людям что ни попадя. Все это возможно, но требует известного цинизма. Но я не хочу спрашивать и сравнивать; а после моих детских воспоминаний мой взрослый цинизм мне отвратителен…
Что же, отвращение схлынет, и жизнь пойдет дальше, как обычно. Но каким бы ни было это «обычно», из него уже никак не выбросить ушастого грызуна, бескорыстно творящего добро. И как знать: может быть, это мимолетное распознавание цинизма в себе – последний, главный, самый важный подарок «от зайчика»? Не знаю, не знаю…
…А был ли зайчик?
2017
Мой зайчик был щедр и регулярно передавал гостинцы, пока не исполнилось мне лет 6 (потом реже). Гостинец принимался, а его природа объяснений не требовала. Мама работала на станции защиты растений; станция, само собой, располагалась подальше от растений и от вредителей, чуть ли не в центре города, и знал я об этом прекрасно. Однако воображение мало заботится такими пустяками как знания, факты и доказательства; поэтому рисовало оно мне аккуратного серого зайчишку, который на краю ослепительно-желтого пшеничного поля поджидает маму, чтобы сунуть ей гостинец и неспешно ускакать в злаки. Мама принимает гостинец, останавливается на обочине грунтовой полевой дороги (глубокие колеи, три темно-зеленые полосы спорыша – широкие по обочинам и узкая посередине) и смотрит из-под ладони вслед зайчику. Жарко; пахнет сухой землей и степной травой; воздух неподвижен, и облака неподвижны, и хлеба неподвижны – только колосья там и сям кланяются, отмечая путь зайчика. Где-то высоко, невидимые в прозрачном небе, посвистывают жаворонки. Мама прячет гостинец в сумку, и поле немедленно исчезает, и умолкает жаворонок, и нет больше никакой грунтовой дороги, окантованной спорышом. Есть только городская оживленная улица, оранжевый автобус, в автобусе мама, а в маминой сумке – что-то «от зайчика»…
А потом папа купил машину. Поехали мы за ней куда-то на самую-самую окраину, где уже начинались поля, фермы, баштаны и виноградники. Пока папа оформлял документы, я вышел прогуляться. Обошел контору, свернул за угол, а там: ослепительно-желтые голубоглазые хлеба; жарко; спорыш; посвистывают жаворонки; пахнет… Все именно так, как я и представлял про своего «зайчика». И я отправился его искать.
Разумеется, зайчика я не нашел, и потом уж родителям пришлось разыскивать в злаках меня. Как видите, меня нашли; но вовсе не это кульминация моего головокружительного рассказа. Тут вообще не будет кульминации.
Зайчика я вспомнил совершенно случайно, вне всякого контекста; он всплыл в разговоре с другом, и речь мы вели о вещах прозаических и скучных. Однако зайчик, как ему и полагается, вне всякой очереди и без повода появился из ослепительных хлебов и вручил свой гостинец. Откуда вообще взялся этот зверь? Может быть, его сочинили в незапамятные времена какие-то темные, невежественные, наивные люди, которые поклонялись животным тотемам. Может быть, он родился во временах совсем недавних, когда пром-, культ- и продтовары от грызунов были безопаснее любой неатеистической метафизики и всех «что бог послал, со мной переслал». Осознанно, намеренно не хочу выяснять происхождение зайчика.
А еще можно спросить «а был ли зайчик?» или сравнить этого странного зверя с анекдотическим ежом, приносящим незнакомым людям что ни попадя. Все это возможно, но требует известного цинизма. Но я не хочу спрашивать и сравнивать; а после моих детских воспоминаний мой взрослый цинизм мне отвратителен…
Что же, отвращение схлынет, и жизнь пойдет дальше, как обычно. Но каким бы ни было это «обычно», из него уже никак не выбросить ушастого грызуна, бескорыстно творящего добро. И как знать: может быть, это мимолетное распознавание цинизма в себе – последний, главный, самый важный подарок «от зайчика»? Не знаю, не знаю…
…А был ли зайчик?
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію