ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2026.01.17 22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.

Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,

Микола Дудар
2026.01.17 21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.

Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,

Володимир Ляшкевич
2026.01.17 18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл

Кока Черкаський
2026.01.17 12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.

Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне

Борис Костиря
2026.01.17 10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.

Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн

І Ірпінський
2026.01.16 21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу

Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті

Олена Побийголод
2026.01.16 17:14
Із Леоніда Сергєєва

Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:

– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!

Юрій Лазірко
2026.01.16 15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила

Борис Костиря
2026.01.16 11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.

Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,

Іван Потьомкін
2026.01.15 21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість

С М
2026.01.15 21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне

снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець

Ярослав Чорногуз
2026.01.15 20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.

Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?

Євген Федчук
2026.01.15 19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє

Юлія Щербатюк
2026.01.15 13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.

Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим

Ольга Олеандра
2026.01.15 11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.

Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати

Борис Костиря
2026.01.15 10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.

Я дива жду в задушливій буденності.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Ни один день не похож на другой
Некоторые вещи приходят сами, не спросясь, ни с чего.

Нет, что-то понимаешь, задав себе вопрос, мучительно продираясь сквозь собственную путаную логику, всевозможные «с одной стороны… с другой стороны…» Или так и не понимаешь, махнешь рукой, и все. Остается легкая досада: вот, опять не смог разобраться, снова убедился в своем дилетантизме… а ведь я мог бы стать электриком или даже электромехаником… и далее по списку. В списке этом – множество вещей, о которых обычно сожалеют люди, вошедшие в непопулярный у работодателей возраст.

А кое-что просто осеняет; такие озарения – штука восхитительная в переживании. Принимаются спонтанные открытия легко, сразу, с радостью. На только что устаревших картах мира в голове появляется новый континент – а ты и не знал, что там были белые пятна! Даже без зеркала видишь, как посветлел взгляд, а на лбу разгладились хронические морщины, созданные вечной бесцельной и беспредметной озабоченностью. Какой там электрик! – да черт с ним совсем, когда голову посещают такие мысли! Нет, эта жизнь прожита не зря! Да какой там прожита! – она еще только начинается, у меня еще все впереди!

Но озарения – штука не вполне безопасная; они ведь случаются и ошибочные: то ли информации недостаточно, то ли полушария друг друга не поняли, то ли еще что. И после, хорошо уже после, когда ошибочность открытия станет понятна, а промахи, совершенные под его влиянием, очевидны, досада бывает куда мощнее, чем пережитая в мыслительной беспомощности.

Но до чего же хорошо спонтанное озарение, которое еще только пленило сознание и не столкнулось ни с какими сомнениями!

Занят ты чем-то рутинным или вовсе ничем; взгляд уставлен в книгу, монитор, потолок, внутрь; чувства сведены к чему-то хроническому, вроде очертаний дивана, или новенькому, как свежие порезы на пальцах (да-да, ни электриком, ни плотником…). Сознание занимается черт знает чем, при этом не теряя своей фриковой бдительности: соседи запустили стиралку… младший льет воду с балкона… зачем они по городу без глушителя… старшая сидит в кресле…

И тут – то самое. «Ни один день не похож на другой». Эта ни бог весть какая мысль немедленно примиряет двоих (из множества) упрямцев, угнездившихся в сознании. Один твердо верит, что и дни совершенно неотличимы друг от друга, и жизнь «сама пройдет», потому что она есть просто отрезок времени, который нужно переждать/перетерпеть. Второй – какой-то уж совсем полудурок, постоянно ожидающий чудес и охотно различающих их во всем подряд. Но озарение их примирило, и они, обнявшись, словно влюбленные, с умилением созерцают нагрянувшее открытие. И торопятся, каждый, впрочем, свое: один копается в истоках, второй – спешит с выводами… Чудаки, бросьте это, насладитесь моментом!

А всего-то заметили они, что девочка в кресле совсем не похожа на ту, которую видят они мысленным взором, произнося ее имя или степень родства. Они-то видят совсем малышку вместо подростка, они-то слышат птичью трель вместо речи, они-то… Эх, как далеко вдруг оказалось все, что «они-то» исповедовали в себе, от того, что вдруг открылось им вовне! Как они ошибались, как они были слепы, как… Да что говорить! – озарение моментально принято сознанием, укоренилось в нем и пустило ростки; неоспоримо сейчас то, что «ни один день не похож на другой».

И ростки, ветви, плоды! – Как же я упустил вот эту бездну радости видеть превращение младенца в подростка? Зачем я сделал этот монтаж: «младенец – чик! – девятиклассница»? Ведь в этом «чик» просто целая эволюция, и это надо было осознавать, наблюдать и видеть каждый день, тот самый, который не похож ни на один другой. И кто нас так обманул, выдумав праздновать новый год? Ведь в календаре – уж не с издевкой ли? – есть и деление на дни, и праздновать – или хотя бы радоваться! – надо вот именно этой корпускуле жизни, малой, длиною в один день, потому что другой такой нет и не будет. Эта проклятая, капризная, избалованная вниманием, непонятная, противоестественная река, в которую нельзя войти дважды, - она же всегда со мной, на каждом шагу или чуть реже, ежедневно. А я пересек три… шесть… девять сотен непохожих одна на другую рек, прежде чем озарило. Сколько упущено! – э, нет, вот в ту сторону не ходи совсем! – чем больше ты сожалеешь об упущенном/былом/прошлом, тем больше упускаешь.

Просто повтори сейчас «ни один день не похож на другой». Еще лучше – запиши где-нибудь. А еще лучше – посвяти этому свои «утренние страницы», которые ты с трудом превращаешь в регулярное упражнение спустя столько лет (сколько упущено… электриком или сантехником…). Давай, садись, пиши:

НИ ОДИН ДЕНЬ НЕ ПОХОЖ НА ДРУГОЙ

03 июня 2017 года




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-03 10:10:35
Переглядів сторінки твору 618
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній