ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2024.11.24 08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер

Козак Дума
2024.11.24 07:56
У повітрі якась загадковість,
влаштували світила парад,
і дочитує осені повість
з книги Неба сумний листопад…

Опустились сніжинки скраєчку
на ранкові уламки часу.
Свіжознесене сонця яєчко

Микола Соболь
2024.11.24 06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.

Віктор Кучерук
2024.11.24 06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Ни один день не похож на другой
Некоторые вещи приходят сами, не спросясь, ни с чего.

Нет, что-то понимаешь, задав себе вопрос, мучительно продираясь сквозь собственную путаную логику, всевозможные «с одной стороны… с другой стороны…» Или так и не понимаешь, махнешь рукой, и все. Остается легкая досада: вот, опять не смог разобраться, снова убедился в своем дилетантизме… а ведь я мог бы стать электриком или даже электромехаником… и далее по списку. В списке этом – множество вещей, о которых обычно сожалеют люди, вошедшие в непопулярный у работодателей возраст.

А кое-что просто осеняет; такие озарения – штука восхитительная в переживании. Принимаются спонтанные открытия легко, сразу, с радостью. На только что устаревших картах мира в голове появляется новый континент – а ты и не знал, что там были белые пятна! Даже без зеркала видишь, как посветлел взгляд, а на лбу разгладились хронические морщины, созданные вечной бесцельной и беспредметной озабоченностью. Какой там электрик! – да черт с ним совсем, когда голову посещают такие мысли! Нет, эта жизнь прожита не зря! Да какой там прожита! – она еще только начинается, у меня еще все впереди!

Но озарения – штука не вполне безопасная; они ведь случаются и ошибочные: то ли информации недостаточно, то ли полушария друг друга не поняли, то ли еще что. И после, хорошо уже после, когда ошибочность открытия станет понятна, а промахи, совершенные под его влиянием, очевидны, досада бывает куда мощнее, чем пережитая в мыслительной беспомощности.

Но до чего же хорошо спонтанное озарение, которое еще только пленило сознание и не столкнулось ни с какими сомнениями!

Занят ты чем-то рутинным или вовсе ничем; взгляд уставлен в книгу, монитор, потолок, внутрь; чувства сведены к чему-то хроническому, вроде очертаний дивана, или новенькому, как свежие порезы на пальцах (да-да, ни электриком, ни плотником…). Сознание занимается черт знает чем, при этом не теряя своей фриковой бдительности: соседи запустили стиралку… младший льет воду с балкона… зачем они по городу без глушителя… старшая сидит в кресле…

И тут – то самое. «Ни один день не похож на другой». Эта ни бог весть какая мысль немедленно примиряет двоих (из множества) упрямцев, угнездившихся в сознании. Один твердо верит, что и дни совершенно неотличимы друг от друга, и жизнь «сама пройдет», потому что она есть просто отрезок времени, который нужно переждать/перетерпеть. Второй – какой-то уж совсем полудурок, постоянно ожидающий чудес и охотно различающих их во всем подряд. Но озарение их примирило, и они, обнявшись, словно влюбленные, с умилением созерцают нагрянувшее открытие. И торопятся, каждый, впрочем, свое: один копается в истоках, второй – спешит с выводами… Чудаки, бросьте это, насладитесь моментом!

А всего-то заметили они, что девочка в кресле совсем не похожа на ту, которую видят они мысленным взором, произнося ее имя или степень родства. Они-то видят совсем малышку вместо подростка, они-то слышат птичью трель вместо речи, они-то… Эх, как далеко вдруг оказалось все, что «они-то» исповедовали в себе, от того, что вдруг открылось им вовне! Как они ошибались, как они были слепы, как… Да что говорить! – озарение моментально принято сознанием, укоренилось в нем и пустило ростки; неоспоримо сейчас то, что «ни один день не похож на другой».

И ростки, ветви, плоды! – Как же я упустил вот эту бездну радости видеть превращение младенца в подростка? Зачем я сделал этот монтаж: «младенец – чик! – девятиклассница»? Ведь в этом «чик» просто целая эволюция, и это надо было осознавать, наблюдать и видеть каждый день, тот самый, который не похож ни на один другой. И кто нас так обманул, выдумав праздновать новый год? Ведь в календаре – уж не с издевкой ли? – есть и деление на дни, и праздновать – или хотя бы радоваться! – надо вот именно этой корпускуле жизни, малой, длиною в один день, потому что другой такой нет и не будет. Эта проклятая, капризная, избалованная вниманием, непонятная, противоестественная река, в которую нельзя войти дважды, - она же всегда со мной, на каждом шагу или чуть реже, ежедневно. А я пересек три… шесть… девять сотен непохожих одна на другую рек, прежде чем озарило. Сколько упущено! – э, нет, вот в ту сторону не ходи совсем! – чем больше ты сожалеешь об упущенном/былом/прошлом, тем больше упускаешь.

Просто повтори сейчас «ни один день не похож на другой». Еще лучше – запиши где-нибудь. А еще лучше – посвяти этому свои «утренние страницы», которые ты с трудом превращаешь в регулярное упражнение спустя столько лет (сколько упущено… электриком или сантехником…). Давай, садись, пиши:

НИ ОДИН ДЕНЬ НЕ ПОХОЖ НА ДРУГОЙ

03 июня 2017 года




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-03 10:10:35
Переглядів сторінки твору 546
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній