ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.04.30 14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си

Охмуд Песецький
2026.04.30 14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
що напувають і згори біжать
думок мелодіями а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.

Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,

Артур Курдіновський
2026.04.30 11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м

Борис Костиря
2026.04.30 11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?

Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б

Тетяна Левицька
2026.04.30 09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.

Віктор Кучерук
2026.04.30 05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.

Вікторія Лимар
2026.04.29 23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,

хома дідим
2026.04.29 22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб

С М
2026.04.29 21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти

Володимир Невесенко
2026.04.29 20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку

Іван Потьомкін
2026.04.29 20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Артур Курдіновський
2026.04.29 19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник

***

Дивлюсь у вибране, зітхаю...

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини

Вячеслав Руденко
2026.04.29 10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.04.29 10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Ни один день не похож на другой
Некоторые вещи приходят сами, не спросясь, ни с чего.

Нет, что-то понимаешь, задав себе вопрос, мучительно продираясь сквозь собственную путаную логику, всевозможные «с одной стороны… с другой стороны…» Или так и не понимаешь, махнешь рукой, и все. Остается легкая досада: вот, опять не смог разобраться, снова убедился в своем дилетантизме… а ведь я мог бы стать электриком или даже электромехаником… и далее по списку. В списке этом – множество вещей, о которых обычно сожалеют люди, вошедшие в непопулярный у работодателей возраст.

А кое-что просто осеняет; такие озарения – штука восхитительная в переживании. Принимаются спонтанные открытия легко, сразу, с радостью. На только что устаревших картах мира в голове появляется новый континент – а ты и не знал, что там были белые пятна! Даже без зеркала видишь, как посветлел взгляд, а на лбу разгладились хронические морщины, созданные вечной бесцельной и беспредметной озабоченностью. Какой там электрик! – да черт с ним совсем, когда голову посещают такие мысли! Нет, эта жизнь прожита не зря! Да какой там прожита! – она еще только начинается, у меня еще все впереди!

Но озарения – штука не вполне безопасная; они ведь случаются и ошибочные: то ли информации недостаточно, то ли полушария друг друга не поняли, то ли еще что. И после, хорошо уже после, когда ошибочность открытия станет понятна, а промахи, совершенные под его влиянием, очевидны, досада бывает куда мощнее, чем пережитая в мыслительной беспомощности.

Но до чего же хорошо спонтанное озарение, которое еще только пленило сознание и не столкнулось ни с какими сомнениями!

Занят ты чем-то рутинным или вовсе ничем; взгляд уставлен в книгу, монитор, потолок, внутрь; чувства сведены к чему-то хроническому, вроде очертаний дивана, или новенькому, как свежие порезы на пальцах (да-да, ни электриком, ни плотником…). Сознание занимается черт знает чем, при этом не теряя своей фриковой бдительности: соседи запустили стиралку… младший льет воду с балкона… зачем они по городу без глушителя… старшая сидит в кресле…

И тут – то самое. «Ни один день не похож на другой». Эта ни бог весть какая мысль немедленно примиряет двоих (из множества) упрямцев, угнездившихся в сознании. Один твердо верит, что и дни совершенно неотличимы друг от друга, и жизнь «сама пройдет», потому что она есть просто отрезок времени, который нужно переждать/перетерпеть. Второй – какой-то уж совсем полудурок, постоянно ожидающий чудес и охотно различающих их во всем подряд. Но озарение их примирило, и они, обнявшись, словно влюбленные, с умилением созерцают нагрянувшее открытие. И торопятся, каждый, впрочем, свое: один копается в истоках, второй – спешит с выводами… Чудаки, бросьте это, насладитесь моментом!

А всего-то заметили они, что девочка в кресле совсем не похожа на ту, которую видят они мысленным взором, произнося ее имя или степень родства. Они-то видят совсем малышку вместо подростка, они-то слышат птичью трель вместо речи, они-то… Эх, как далеко вдруг оказалось все, что «они-то» исповедовали в себе, от того, что вдруг открылось им вовне! Как они ошибались, как они были слепы, как… Да что говорить! – озарение моментально принято сознанием, укоренилось в нем и пустило ростки; неоспоримо сейчас то, что «ни один день не похож на другой».

И ростки, ветви, плоды! – Как же я упустил вот эту бездну радости видеть превращение младенца в подростка? Зачем я сделал этот монтаж: «младенец – чик! – девятиклассница»? Ведь в этом «чик» просто целая эволюция, и это надо было осознавать, наблюдать и видеть каждый день, тот самый, который не похож ни на один другой. И кто нас так обманул, выдумав праздновать новый год? Ведь в календаре – уж не с издевкой ли? – есть и деление на дни, и праздновать – или хотя бы радоваться! – надо вот именно этой корпускуле жизни, малой, длиною в один день, потому что другой такой нет и не будет. Эта проклятая, капризная, избалованная вниманием, непонятная, противоестественная река, в которую нельзя войти дважды, - она же всегда со мной, на каждом шагу или чуть реже, ежедневно. А я пересек три… шесть… девять сотен непохожих одна на другую рек, прежде чем озарило. Сколько упущено! – э, нет, вот в ту сторону не ходи совсем! – чем больше ты сожалеешь об упущенном/былом/прошлом, тем больше упускаешь.

Просто повтори сейчас «ни один день не похож на другой». Еще лучше – запиши где-нибудь. А еще лучше – посвяти этому свои «утренние страницы», которые ты с трудом превращаешь в регулярное упражнение спустя столько лет (сколько упущено… электриком или сантехником…). Давай, садись, пиши:

НИ ОДИН ДЕНЬ НЕ ПОХОЖ НА ДРУГОЙ

03 июня 2017 года




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-03 10:10:35
Переглядів сторінки твору 634
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній