ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.11.30 06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.

Тетяна Левицька
2025.11.29 23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.

І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю

Микола Дудар
2025.11.29 21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…

М Менянин
2025.11.29 18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.

Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,

Борис Костиря
2025.11.29 17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,

Світлана Пирогова
2025.11.29 16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.

Володимир Бойко
2025.11.29 11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.

Артур Сіренко
2025.11.29 10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття

С М
2025.11.29 09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не

Віктор Кучерук
2025.11.29 07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.

Тетяна Левицька
2025.11.29 01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!

Іван Потьомкін
2025.11.28 22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,

М Менянин
2025.11.28 21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.

+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +

Артур Курдіновський
2025.11.28 19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)

***

Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…

В Горова Леся
2025.11.28 17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.

І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!

Тетяна Левицька
2025.11.28 10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.

Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Ни один день не похож на другой
Некоторые вещи приходят сами, не спросясь, ни с чего.

Нет, что-то понимаешь, задав себе вопрос, мучительно продираясь сквозь собственную путаную логику, всевозможные «с одной стороны… с другой стороны…» Или так и не понимаешь, махнешь рукой, и все. Остается легкая досада: вот, опять не смог разобраться, снова убедился в своем дилетантизме… а ведь я мог бы стать электриком или даже электромехаником… и далее по списку. В списке этом – множество вещей, о которых обычно сожалеют люди, вошедшие в непопулярный у работодателей возраст.

А кое-что просто осеняет; такие озарения – штука восхитительная в переживании. Принимаются спонтанные открытия легко, сразу, с радостью. На только что устаревших картах мира в голове появляется новый континент – а ты и не знал, что там были белые пятна! Даже без зеркала видишь, как посветлел взгляд, а на лбу разгладились хронические морщины, созданные вечной бесцельной и беспредметной озабоченностью. Какой там электрик! – да черт с ним совсем, когда голову посещают такие мысли! Нет, эта жизнь прожита не зря! Да какой там прожита! – она еще только начинается, у меня еще все впереди!

Но озарения – штука не вполне безопасная; они ведь случаются и ошибочные: то ли информации недостаточно, то ли полушария друг друга не поняли, то ли еще что. И после, хорошо уже после, когда ошибочность открытия станет понятна, а промахи, совершенные под его влиянием, очевидны, досада бывает куда мощнее, чем пережитая в мыслительной беспомощности.

Но до чего же хорошо спонтанное озарение, которое еще только пленило сознание и не столкнулось ни с какими сомнениями!

Занят ты чем-то рутинным или вовсе ничем; взгляд уставлен в книгу, монитор, потолок, внутрь; чувства сведены к чему-то хроническому, вроде очертаний дивана, или новенькому, как свежие порезы на пальцах (да-да, ни электриком, ни плотником…). Сознание занимается черт знает чем, при этом не теряя своей фриковой бдительности: соседи запустили стиралку… младший льет воду с балкона… зачем они по городу без глушителя… старшая сидит в кресле…

И тут – то самое. «Ни один день не похож на другой». Эта ни бог весть какая мысль немедленно примиряет двоих (из множества) упрямцев, угнездившихся в сознании. Один твердо верит, что и дни совершенно неотличимы друг от друга, и жизнь «сама пройдет», потому что она есть просто отрезок времени, который нужно переждать/перетерпеть. Второй – какой-то уж совсем полудурок, постоянно ожидающий чудес и охотно различающих их во всем подряд. Но озарение их примирило, и они, обнявшись, словно влюбленные, с умилением созерцают нагрянувшее открытие. И торопятся, каждый, впрочем, свое: один копается в истоках, второй – спешит с выводами… Чудаки, бросьте это, насладитесь моментом!

А всего-то заметили они, что девочка в кресле совсем не похожа на ту, которую видят они мысленным взором, произнося ее имя или степень родства. Они-то видят совсем малышку вместо подростка, они-то слышат птичью трель вместо речи, они-то… Эх, как далеко вдруг оказалось все, что «они-то» исповедовали в себе, от того, что вдруг открылось им вовне! Как они ошибались, как они были слепы, как… Да что говорить! – озарение моментально принято сознанием, укоренилось в нем и пустило ростки; неоспоримо сейчас то, что «ни один день не похож на другой».

И ростки, ветви, плоды! – Как же я упустил вот эту бездну радости видеть превращение младенца в подростка? Зачем я сделал этот монтаж: «младенец – чик! – девятиклассница»? Ведь в этом «чик» просто целая эволюция, и это надо было осознавать, наблюдать и видеть каждый день, тот самый, который не похож ни на один другой. И кто нас так обманул, выдумав праздновать новый год? Ведь в календаре – уж не с издевкой ли? – есть и деление на дни, и праздновать – или хотя бы радоваться! – надо вот именно этой корпускуле жизни, малой, длиною в один день, потому что другой такой нет и не будет. Эта проклятая, капризная, избалованная вниманием, непонятная, противоестественная река, в которую нельзя войти дважды, - она же всегда со мной, на каждом шагу или чуть реже, ежедневно. А я пересек три… шесть… девять сотен непохожих одна на другую рек, прежде чем озарило. Сколько упущено! – э, нет, вот в ту сторону не ходи совсем! – чем больше ты сожалеешь об упущенном/былом/прошлом, тем больше упускаешь.

Просто повтори сейчас «ни один день не похож на другой». Еще лучше – запиши где-нибудь. А еще лучше – посвяти этому свои «утренние страницы», которые ты с трудом превращаешь в регулярное упражнение спустя столько лет (сколько упущено… электриком или сантехником…). Давай, садись, пиши:

НИ ОДИН ДЕНЬ НЕ ПОХОЖ НА ДРУГОЙ

03 июня 2017 года




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-03 10:10:35
Переглядів сторінки твору 610
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній