Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Гррррррандиозная вещь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гррррррандиозная вещь
Шел однажды человек по дороге и встретил волка. Волк оскалил клыки и зарычал, а человек бросился бежать. Волк, мгновенно удвоившись, кинулся следом. Оглянувшись через плечо, человек увидел, что за ним мчались уже четыре волка, а еще через мгновение – восемь. И человек несся так быстро, как только мог, а волк преследовал его, наполняя воздух до самого неба голодным воем и умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался.
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям. Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям. Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
