ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Гррррррандиозная вещь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гррррррандиозная вещь
Шел однажды человек по дороге и встретил волка. Волк оскалил клыки и зарычал, а человек бросился бежать. Волк, мгновенно удвоившись, кинулся следом. Оглянувшись через плечо, человек увидел, что за ним мчались уже четыре волка, а еще через мгновение – восемь. И человек несся так быстро, как только мог, а волк преследовал его, наполняя воздух до самого неба голодным воем и умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался.
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям. Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям. Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію