Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
2026.03.05
15:16
І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
2026.03.05
11:31
Весна. Нарешті. Цього року тебе чекала особливо.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
2026.03.05
11:30
Скарай мене, Поезіє, дорогою.
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
2026.03.05
11:24
Закутий дощами в оселі тісній,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
2026.03.05
10:09
Вже кілька сот в душі поранень
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
2026.03.05
07:00
Уплелась неминучість у долі
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
2026.03.04
19:34
Хто збирав металобрухт
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
2026.03.04
17:03
В небе на Дерибасовской
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
2026.03.04
16:41
І
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
2026.03.04
11:29
Ти – вінець сотворіння
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
2026.03.04
10:39
Російські окупанти офіційно стверджують, що б'ють лише по військових об'єктах…
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
2026.03.04
10:15
Засуваю ворота від лих і нещасть,
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Гррррррандиозная вещь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гррррррандиозная вещь
Шел однажды человек по дороге и встретил волка. Волк оскалил клыки и зарычал, а человек бросился бежать. Волк, мгновенно удвоившись, кинулся следом. Оглянувшись через плечо, человек увидел, что за ним мчались уже четыре волка, а еще через мгновение – восемь. И человек несся так быстро, как только мог, а волк преследовал его, наполняя воздух до самого неба голодным воем и умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался.
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям. Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям. Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
