Іди за мною ти покірно,
моєю вірною рабою.
Я на гірський хребет манірно
злечу мов блискавка з тобою.

Через безодню в світ буремний
перенесу у неземне.
Твій жах природний, та даремний,
лиш надихатиме мене.

Про дощ космічний, пил ефіру
тобі, кохана, розкажу.
Крильми закрию чорні діри,
від коловерті вбережу.

Поміж планет, в серпанку білім,
що грає сріблом на зірках,
прекрасне невимовно тіло
твоє нестиму на руках.

Коли впаде на землю вечір,
я, очарований тобою,
укрию ніжні твої плечі
зірниці блиском вогневої.

Так, я візьму тебе з собою
і піднесу одну туди,
де буде нас всього лиш двоє,
в далекі неземні світи.

І, занімівши в здивуванні,
угледиш ти нові мири,
а в неймовірності кохання –
плоди моєї злої гри.

Безсило затремтиш од страху
і тихо мовиш – відпусти…
Пущу тебе, безкрилу птаху,
і посміхнуся лиш – лети!

Із жахом глянеш ти у вирву,
і, знищуючись на льоту́,
майнеш, немовби камінь в прірву,
у зоресяйну пустоту…

25.01.2017

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Олександра Блока "Демон".