Ніколи не звикайте до кохання,
як довго б ту любов ви не чекали!
Троянди щоб до строку не зів‘яли
і солов’ї не змовкли на світанні.

А ще, прошу, не вірте у розмови,
що все само приходить і зникає.
Так, меркнуть зорі всі, окрім любові,
любов завжди зірницею сіяє!

Ніколи не звикайте до кохання,
і щастя не розмінюйте на звички.
Забудьте дощ і про осінню мжичку,
живіть завжди сьогодні, як в останнє!

До губ коханої ніколи не звикайте,
нехай вони вам вже роки знайомі.
Як сонце з вітром знов і знов стрічайте,
чи ливень влітку з голосистим громом…

До щастя не звикайте теж ніколи,
а, навпаки, осяяні промінням
з живим, а не фальшивим, нетерпінням
виконуйте своє любовне соло.

Повік не згасла щоб любові зірка,
в житті, коханні будьте обережні.
Хоча у всьому є і буде мірка,
та почуття хай будуть все ж безмежні!

Не ставте ці поради на поличку,
в кінці ж я засмутити можу вас:
як почуття заміните на звичку –
коханню то прийшов останній час…

Самим не варто задувати свічку,
повірте – доля зробить це за вас.
Життя таке, як різнобарвна стрічка,
нехай любов не покидає вас!

листопад 2016

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Едуарда Асадова „Не привыкайте никогда к любви“.