
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
2025.06.17
05:03
Посередині болота
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
Роззявляє бегемотик
Лиш тому так часто рота,
Що нечувана духота
Спонукає до дрімоти
Будь-якого бегемота.
17.06.25
2025.06.16
23:18
Ти знаєш, я скучив за нами,
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
За вайбом розмов ні про що,
За зорями та небесами
І першим (ще сніжним) Різдвом.
Там юність бриніла у венах,
І світ був безмежний, мов сон,
Де кожне бажання напевне
2025.06.16
22:22
В щасливу пору
з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...з батьками ми.
Вони і поруч
і в нас вони.
Давно нема їх –
пролинув час –
та рідний подих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Лист до академії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Лист до академії
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші усього повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.
Їхній появі передує звук –
сукупний пошум, звичний півста крилам
зі вимахом в півнеба кожне, і
ви їх не бачите усіх одразу.
От я і називаю їх "кутами".
У них в оперенні щось є від суми мешкань,
від закапелків міст, які мені
колись траплялись. Ця подоба
маскує їх посутню потойбічність.
Я розглядаю риси їх без страху:
в мої п’ятдесят три їх дзьоби
та кігті – стерті, ба, олівчики, а не
загроза бебехам, а язику – тим паче.
Я – не пророк, вони – не серафими.
Вони гніздяться там, де більше місця,
аніж у цім, чи тім кінці
галактики. Для них я – цята,
вершина гострого або тупого –
розціпленого кількимога їх крильми –
кута. Десь глибоко у борозні
клинопису, що тне повітря. Врешті,
вони складаються, щоб опуститись,
але не навпаки, – не те, що букви.
"Там, нагорі", як перси гомонять,
кутові обридає розсуватись
і тягне звузитися. Іноді кути,
зібгавшись віялами, градус в градус
дають упевнитись, що їх увага вашій
минаючій хвилині є рефлекс
на неминуче: безкінечність також,
я так гадаю, уразли́ва (та ж
нестача іменно тверезих
дослідників). Меткіші у такі от
дні й востромляють перпендикуляри,
поводять циркулем або, навспак, черкають
пером зиґзаґи, буцім громовержці.
Щодо мене, то, чуючи сурму,
я відсторонююся від вікна
і вже з полегшею впираю погляд в стіну.
«1993, New York»
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші усього повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.
Їхній появі передує звук –
сукупний пошум, звичний півста крилам
зі вимахом в півнеба кожне, і
ви їх не бачите усіх одразу.
От я і називаю їх "кутами".
У них в оперенні щось є від суми мешкань,
від закапелків міст, які мені
колись траплялись. Ця подоба
маскує їх посутню потойбічність.
Я розглядаю риси їх без страху:
в мої п’ятдесят три їх дзьоби
та кігті – стерті, ба, олівчики, а не
загроза бебехам, а язику – тим паче.
Я – не пророк, вони – не серафими.
Вони гніздяться там, де більше місця,
аніж у цім, чи тім кінці
галактики. Для них я – цята,
вершина гострого або тупого –
розціпленого кількимога їх крильми –
кута. Десь глибоко у борозні
клинопису, що тне повітря. Врешті,
вони складаються, щоб опуститись,
але не навпаки, – не те, що букви.
"Там, нагорі", як перси гомонять,
кутові обридає розсуватись
і тягне звузитися. Іноді кути,
зібгавшись віялами, градус в градус
дають упевнитись, що їх увага вашій
минаючій хвилині є рефлекс
на неминуче: безкінечність також,
я так гадаю, уразли́ва (та ж
нестача іменно тверезих
дослідників). Меткіші у такі от
дні й востромляють перпендикуляри,
поводять циркулем або, навспак, черкають
пером зиґзаґи, буцім громовержці.
Щодо мене, то, чуючи сурму,
я відсторонююся від вікна
і вже з полегшею впираю погляд в стіну.
«1993, New York»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Еклога 5-та (літня)"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Нова Англія"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Нова Англія"
Про публікацію