СТАРІСТЬ

Не дай рокам любов мою зганьбить,
Небесний духу у людському тілі:
Горить старий хмиз і вогонь не збить,
Де молоді галузки тільки б тліли.

Нехай в моїм волоссі сивина
Не змушує тебе ніяковіти:
Красу і мудрість, що дає вона,
Побачить в білизні цій треба вміти.

Дає нам старість істину й знання,
Звільня нас старість від гордині й лесті,
Вчить старість нас не діять навмання,
Нам старість додає і шани, й честі.

Як прагнеш старість втіхою зробить --
Не дай рокам любов мою зганьбить.

АЛЬТЕРНАТИВА

Як зрозумів я, що вогонь очей
Її, із глузду звівши, серце мучить, --
Відгородивсь я мороком ночей,
Надіючись, що з болем тьма розлучить.

Очам вдивлятись вже в ніщо не треба --
То ж став незрячим в тиші тій і млі,
Мов кріт, що сяйва дня позбувсь і неба
В норі своїй глибоко десь в землі.

Сліпому й ледь живому вже з незвички
Колишніх мук запраглось знов мені:
Метелик так летить на світло свічки,
Щоб попелом стать у її вогні.

Прекрасний вибір, що не говори:
Кротом будь -- чи метеликом згори.

ЗАЛИШ МЕНЕ, ЛЮБОВЕ

Залиш мене, любове, як маліє
Від тебе розум; знайде хай своє
Покликання лиш в тім, що не ржавіє;
Що, як і в'яне, -- втіхою стає.

Позбувшись уз всіх, сам він вже воліє
В ярмо те ніжне, волю що дає,
Як хмар завісу і туман розвіє,
Й день барвами всіма вже виграє.

Хай стане провідним це світло -- шлях
Короткий від народження до смерті --
Щоб не згасив небес сіяння прах
Земний очам в життєвій круговерті.

Прощай же, світе, й розкіш феєрична,
Й лиш ти живи в мені -- Любове вічна!