Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Мені до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє, а шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
З тобою робитиму те, що наснилось,
Мені до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє, а шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
З тобою робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2026.03.29
07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
2026.03.29
06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
2026.03.29
02:44
Тривога в серці. Морок. П'ята ранку.
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"
2026.03.28
23:30
Якщо довкола тебе крутяться пройдисвіти, це ще не означає, що навколо тебе обертається Земля.
Кожен інший лікар повинен поставити інший діагноз.
Думка поперек звички, мов кістка поперек горла.
Що зверху сплило, те хвиля і виносить.
Інвалідам п
2026.03.28
18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
2026.03.28
17:58
Ти ще єси і хліб їси насущний,
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
2026.03.28
15:30
Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Філіпа Сідні
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
ПІСНЯ ВОСЬМА
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
