Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Філіпа Сідні
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
ПІСНЯ ВОСЬМА
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
