Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
2026.04.06
11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучн
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
2026.04.06
08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
2026.04.06
05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
2026.04.05
17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Філіпа Сідні
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
ПІСНЯ ВОСЬМА
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
