
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Філіпа Сідні
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
ПІСНЯ ВОСЬМА
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
Ліс привітно їх зустрів --
Тінь приємна, птахів спів,
Вгорі зелень пишних віт,
Унизу ж -- духм'яний квіт.
Астрофіл і Стелла з ним.
Й хоч з них кожен був сумним
З-за турбот, що їх гнітили, --
Один одному зраділи.
Цей багато звідав зла
Й та згорьована була,
Та очей такий в них чар,
Що де й дівсь скорбот тягар.
На устах замість зітхань
Грає посмішка вже -- глянь!
Враз любов'ю засвітились,
Як з очима очі стрілись:
Щойно тьмяні і сумні --
Вже веселі й осяйні.
Й для обіймів стрілись руки --
В них життя й смерть, втіхи й муки.
Кожний звук їх вухам люб,
Що злітав би з милих губ, --
Та мовчать вони згодились,
Щоб серця наговорились.
Пристрасть все ж, як німота
Затяглась, його уста
Розімкнула -- й чар любові
Забринів у кожнім слові:
"Стелло, втіх моїх царице,
Сподівань і мрій сестрице;
Стелло, зірко в тьмі ночей,
Сяйво для моїх очей;
Стелло, що твоя зажура
Стала сховком для Амура,
Й погляд твій його велінням
Ранить серце стріл промінням;
Стелло, голос чий в розмові
Чари всі явля любові;
Стелло, голосу чий спів --
Наче б ангелів хор стрів;
Стелло, ніжне чиє тіло
Океан блаженств вмістило:
Щік рум'янець -- заздрість розам
Й може їх затьмить лиш розум, --
Пожалій, о, пожалій! --
Завмира тут голос мій.
Я благання шлю тобі --
Не відмов же в цій мольбі!
Змилосердсь, моєю стань!
На колінах я вже, глянь!
Я люблю тебе -- мій відчай
Місце й час цей хай засвідчать.
Нема кращої пори,
Й де ще є такі дари:
Квіт духм'яний, пух трави
Й хор пернатих: "Мить лови!"
Вітерець, як не дрімає,
Листя ніжно обіймає:
Мов освідчення в коханні,
Їхній шум при віт хитанні.
Земля воду п'є з любов'ю
І вода стає їй кров'ю.
Й те, що в них, німих, є нині --
Я в тебе молю, в богині."
Й простягнув до неї руки,
Як завмерли слів цих звуки.
Спротив же її долонь
Вмить згасив надій вогонь.
Її голос він почув
Й такі чари в нім відчув,
Що сприймались в її мові,
Як освідчення, й відмови.
"Астрофіле, любий мій,
Ти мене теж зрозумій:
Смерті гірш твоя журба
Для мене -- й це не хвальба.
Ти один -- моя відрада,
Лиш тебе я бачить рада
З-поміж всіх своїх турбот,
Безнадії і скорбот.
Як ці очі так тобі
Дорогі, як в тій мольбі, --
Хай, засліплена коханням,
Я піду з одним бажанням:
Якщо в серця глибині,
Що не любий ти мені, --
Як лиш думка така зрине --
Хай в ту ж мить зі мною й згине.
Ще більш хочеш знать? Скажу:
Ти лиш -- все, чим дорожу;
Ти лиш -- як така є міра --
І любов моя вся, й віра.
Й, відмовляючи, повір, --
В муках жить самій з цих пір:
Честь-тиранка так веліла --
Сама б Стелла не зуміла.
Й нині, хоч і покидаю,
Я люблю тебе й страждаю;
Варт почуть твоє ім'я --
І заллюсь рум'янцем я."
І піщла. Й один оставсь.
Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
Їм обом я співчуваю
Й на цім пісню обриваю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію