Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Філіпа Сідні
Філіп сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філіп сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
ПІСНЯ ПЕРША
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
В кім очі, що їх погляд -- нагорода?
Кому дала ключ від щедрот Природа?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Твоя лиш й райська неба насолода.
Чиї уста лиш звершення пророчать?
Хто стать прекрасну прославля й порочить?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Про тебе лиш Амур усім торочить.
Чиїх ніг плавні й гордовиті кроки?
Чия ще слава так сяйне крізь роки?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Лиш ти в Венери можеш брать уроки.
З чиїх перс молока зросло терпіння?
Від кого й докір -- вже благовоління?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш Дерева Життя коріння.
Чия рука й без примусу скоряє?
Хто згаслій вроді знов красу вертає?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Ти лиш озвешся -- й заздрість завмирає.
Чиє волосся, мов аркан, вловляє?
Хто й мертвих своїм чаром оживляє?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш лесть обману не являє.
Чий голос суть речей звіща правдиво
Й один лиш тішить вухо дивним співом?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
З тобою лиш і чудо не є дивом.
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Як чар такий Орфея голос ніс,
Що не міг встоять і бездушний ліс;
Як зрушивсь камінь -- й храму вже колона, --
Зачувши звуки ліри Амфіона, --
То Стелли голос більш би ще зумів:
Ліс і каміння, вслухайтесь в цей спів!
Як пастушка той шал так засліпив,
Що ящірку незграбну полюбив;
Як так орел влюбивсь в грекині очі,
Що смерть її йому вже -- вічність ночі, --
То Стеллу зріть -- ще більша насолода:
О, звірі й птахи, гляньте, яка врода!
Звір, птах, ліс, камінь все це відчували.
Чому ж до Стелли й досі не примчали?
Мала любов швидка на всі веління,
Великій же збороть слід потрясіння.
Наївні хай -- та взять розумних нас:
О, вуха й очі, чари ці й на вас!
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
В кім очі, що їх погляд -- нагорода?
Кому дала ключ від щедрот Природа?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Твоя лиш й райська неба насолода.
Чиї уста лиш звершення пророчать?
Хто стать прекрасну прославля й порочить?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Про тебе лиш Амур усім торочить.
Чиїх ніг плавні й гордовиті кроки?
Чия ще слава так сяйне крізь роки?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Лиш ти в Венери можеш брать уроки.
З чиїх перс молока зросло терпіння?
Від кого й докір -- вже благовоління?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш Дерева Життя коріння.
Чия рука й без примусу скоряє?
Хто згаслій вроді знов красу вертає?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Ти лиш озвешся -- й заздрість завмирає.
Чиє волосся, мов аркан, вловляє?
Хто й мертвих своїм чаром оживляє?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш лесть обману не являє.
Чий голос суть речей звіща правдиво
Й один лиш тішить вухо дивним співом?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
З тобою лиш і чудо не є дивом.
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Як чар такий Орфея голос ніс,
Що не міг встоять і бездушний ліс;
Як зрушивсь камінь -- й храму вже колона, --
Зачувши звуки ліри Амфіона, --
То Стелли голос більш би ще зумів:
Ліс і каміння, вслухайтесь в цей спів!
Як пастушка той шал так засліпив,
Що ящірку незграбну полюбив;
Як так орел влюбивсь в грекині очі,
Що смерть її йому вже -- вічність ночі, --
То Стеллу зріть -- ще більша насолода:
О, звірі й птахи, гляньте, яка врода!
Звір, птах, ліс, камінь все це відчували.
Чому ж до Стелли й досі не примчали?
Мала любов швидка на всі веління,
Великій же збороть слід потрясіння.
Наївні хай -- та взять розумних нас:
О, вуха й очі, чари ці й на вас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла""
• Перейти на сторінку •
"Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла""
• Перейти на сторінку •
"Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла""
Про публікацію
