Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Філіпа Сідні
Філіп сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філіп сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
ПІСНЯ ПЕРША
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
В кім очі, що їх погляд -- нагорода?
Кому дала ключ від щедрот Природа?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Твоя лиш й райська неба насолода.
Чиї уста лиш звершення пророчать?
Хто стать прекрасну прославля й порочить?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Про тебе лиш Амур усім торочить.
Чиїх ніг плавні й гордовиті кроки?
Чия ще слава так сяйне крізь роки?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Лиш ти в Венери можеш брать уроки.
З чиїх перс молока зросло терпіння?
Від кого й докір -- вже благовоління?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш Дерева Життя коріння.
Чия рука й без примусу скоряє?
Хто згаслій вроді знов красу вертає?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Ти лиш озвешся -- й заздрість завмирає.
Чиє волосся, мов аркан, вловляє?
Хто й мертвих своїм чаром оживляє?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш лесть обману не являє.
Чий голос суть речей звіща правдиво
Й один лиш тішить вухо дивним співом?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
З тобою лиш і чудо не є дивом.
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Як чар такий Орфея голос ніс,
Що не міг встоять і бездушний ліс;
Як зрушивсь камінь -- й храму вже колона, --
Зачувши звуки ліри Амфіона, --
То Стелли голос більш би ще зумів:
Ліс і каміння, вслухайтесь в цей спів!
Як пастушка той шал так засліпив,
Що ящірку незграбну полюбив;
Як так орел влюбивсь в грекині очі,
Що смерть її йому вже -- вічність ночі, --
То Стеллу зріть -- ще більша насолода:
О, звірі й птахи, гляньте, яка врода!
Звір, птах, ліс, камінь все це відчували.
Чому ж до Стелли й досі не примчали?
Мала любов швидка на всі веління,
Великій же збороть слід потрясіння.
Наївні хай -- та взять розумних нас:
О, вуха й очі, чари ці й на вас!
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
В кім очі, що їх погляд -- нагорода?
Кому дала ключ від щедрот Природа?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Твоя лиш й райська неба насолода.
Чиї уста лиш звершення пророчать?
Хто стать прекрасну прославля й порочить?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Про тебе лиш Амур усім торочить.
Чиїх ніг плавні й гордовиті кроки?
Чия ще слава так сяйне крізь роки?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Лиш ти в Венери можеш брать уроки.
З чиїх перс молока зросло терпіння?
Від кого й докір -- вже благовоління?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш Дерева Життя коріння.
Чия рука й без примусу скоряє?
Хто згаслій вроді знов красу вертає?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
Ти лиш озвешся -- й заздрість завмирає.
Чиє волосся, мов аркан, вловляє?
Хто й мертвих своїм чаром оживляє?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш лесть обману не являє.
Чий голос суть речей звіща правдиво
Й один лиш тішить вухо дивним співом?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
З тобою лиш і чудо не є дивом.
Кому діставсь моєї Музи взяток?
З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
Тобі, тобі пісень моїх скарби,
В тобі лиш і кінець їх, і початок.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Як чар такий Орфея голос ніс,
Що не міг встоять і бездушний ліс;
Як зрушивсь камінь -- й храму вже колона, --
Зачувши звуки ліри Амфіона, --
То Стелли голос більш би ще зумів:
Ліс і каміння, вслухайтесь в цей спів!
Як пастушка той шал так засліпив,
Що ящірку незграбну полюбив;
Як так орел влюбивсь в грекині очі,
Що смерть її йому вже -- вічність ночі, --
То Стеллу зріть -- ще більша насолода:
О, звірі й птахи, гляньте, яка врода!
Звір, птах, ліс, камінь все це відчували.
Чому ж до Стелли й досі не примчали?
Мала любов швидка на всі веління,
Великій же збороть слід потрясіння.
Наївні хай -- та взять розумних нас:
О, вуха й очі, чари ці й на вас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла""
• Перейти на сторінку •
"Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла""
• Перейти на сторінку •
"Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла""
Про публікацію
