Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
КАНОНІЗАЦІЯ
Прошу, замовкни й дай мені любити,
Подагру гань мою й мій дрож,
Скронь сивину, й докори множ;
Зваж, що могла б знайти й що загубити.
Залиш, як є, чи все міняй,
Себе в молитвах вдовольняй
Й на інших погляд свій спиняй;
Сама вирішуй, що робити,
Лиш дай мені любити.
Хіба ж в цім шкода є, якщо любити?
Чи в морі сліз когось втоплю?
Чи корабля в нім потоплю?
Й міг холод мій весні шлях заступити?
Чи жар, що плавить в жилах лід,
Додав одну хоч в список бід?
Солдатам – бій, а суддям слід
У сварках лиш свій дух кріпити;
Мені ж – її любити.
Зви нас, як хоч, приречених любити,
І навіть мухами назви;
Хай ми і вмрем, як свічки дві,
Та цим орла й голубки не зганьбити.
Ми – фенікс, й загадка у нім –
Це те, що два злились в однім,
Й згораєм в полум’ї сяйнім,
Й знов оживаєм, щоб скріпити
Цей дивний дар любити.
Не жить нам, як не будемо любити.
Набожність сколихнуть в душі
Не мари й катафалк – вірші,
Й не з хронік у легенду нам ступити.
О ні, нам за житло сонет,
Що вибудовує поет,
Як в нім сяйне натхнення злет,
Щоб освятити й цим зробити
Каноном – як любити.
І з неба голос буде: “Хто любити,
Як не старався, не зумів:
Чи то не знав, чи то не вмів,–
Я тих усіх хотів би сподобити:
У світлі днів і в тьмі ночей
Осяйтесь блиском цих очей,
Овійтесь звуком цих речей;
Цей скарб уже не загубити:
Взірець вам – як любити.”
СХІД СОНЦЯ
О сонце, дурню, ну й на жарт
Знайшло ти час,–
Щоб крізь вікно будити й звати нас!
Чи ж на тебе зважать коханцям варт?
Зухвальцю, школярів буди
Ледачих й сонних підмайстрів,
Мисливців з королем у ліс веди,
Селян зви в поле до землі дарів.
Любов незмінна в холоді й жарі,–
Що їй години, й дні, й календарі?!
Проміння твого бризнув сніп,–
Вгамуй екстаз! –
Його затьмив би її блиском враз,
Якби й за мить без неї не осліп.
Та якби це вдалось тобі,
На неї глянь й скажи мені:
Чи обох Індій прянощі й скарби
Ще там, чи тут, зі мною вже, вони?
Спитай це в тих, що за моря спішать,
Й почуєш: “В ліжку вже однім лежать.”
Вона – всі царства, я – царі,
Й нічого більш;
Лиш грають нас вони, та значно гірш:
Їх розкіш – сміття й глум – їх вівтарі.
Ти, сонце, щастя того й чверть
Не маєш, що нам світ припас;
Даєш тепло, що ним ти повне вщерть,
Йому, але щоб лиш зігріти нас.
Світи ж нам тут і там дні й місяці:
Твій центр в цім ліжку, сфера ж – стіни ці!
Прошу, замовкни й дай мені любити,
Подагру гань мою й мій дрож,
Скронь сивину, й докори множ;
Зваж, що могла б знайти й що загубити.
Залиш, як є, чи все міняй,
Себе в молитвах вдовольняй
Й на інших погляд свій спиняй;
Сама вирішуй, що робити,
Лиш дай мені любити.
Хіба ж в цім шкода є, якщо любити?
Чи в морі сліз когось втоплю?
Чи корабля в нім потоплю?
Й міг холод мій весні шлях заступити?
Чи жар, що плавить в жилах лід,
Додав одну хоч в список бід?
Солдатам – бій, а суддям слід
У сварках лиш свій дух кріпити;
Мені ж – її любити.
Зви нас, як хоч, приречених любити,
І навіть мухами назви;
Хай ми і вмрем, як свічки дві,
Та цим орла й голубки не зганьбити.
Ми – фенікс, й загадка у нім –
Це те, що два злились в однім,
Й згораєм в полум’ї сяйнім,
Й знов оживаєм, щоб скріпити
Цей дивний дар любити.
Не жить нам, як не будемо любити.
Набожність сколихнуть в душі
Не мари й катафалк – вірші,
Й не з хронік у легенду нам ступити.
О ні, нам за житло сонет,
Що вибудовує поет,
Як в нім сяйне натхнення злет,
Щоб освятити й цим зробити
Каноном – як любити.
І з неба голос буде: “Хто любити,
Як не старався, не зумів:
Чи то не знав, чи то не вмів,–
Я тих усіх хотів би сподобити:
У світлі днів і в тьмі ночей
Осяйтесь блиском цих очей,
Овійтесь звуком цих речей;
Цей скарб уже не загубити:
Взірець вам – як любити.”
СХІД СОНЦЯ
О сонце, дурню, ну й на жарт
Знайшло ти час,–
Щоб крізь вікно будити й звати нас!
Чи ж на тебе зважать коханцям варт?
Зухвальцю, школярів буди
Ледачих й сонних підмайстрів,
Мисливців з королем у ліс веди,
Селян зви в поле до землі дарів.
Любов незмінна в холоді й жарі,–
Що їй години, й дні, й календарі?!
Проміння твого бризнув сніп,–
Вгамуй екстаз! –
Його затьмив би її блиском враз,
Якби й за мить без неї не осліп.
Та якби це вдалось тобі,
На неї глянь й скажи мені:
Чи обох Індій прянощі й скарби
Ще там, чи тут, зі мною вже, вони?
Спитай це в тих, що за моря спішать,
Й почуєш: “В ліжку вже однім лежать.”
Вона – всі царства, я – царі,
Й нічого більш;
Лиш грають нас вони, та значно гірш:
Їх розкіш – сміття й глум – їх вівтарі.
Ти, сонце, щастя того й чверть
Не маєш, що нам світ припас;
Даєш тепло, що ним ти повне вщерть,
Йому, але щоб лиш зігріти нас.
Світи ж нам тут і там дні й місяці:
Твій центр в цім ліжку, сфера ж – стіни ці!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
