ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Падає листя
(пісенний варіант)
Як непомітно літа промайнули,
осінь-чаклунка уже на поріг.
Завтра – майбутнє, а вчора – минуле,
сумно стою в перехресті доріг.
Падає листя, падає листя,
все поглинає дощу пелена.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
скроні гаптує мені сивина.
Тільки учора з любов’ю земною
стрілись, несміло ступивши у світ,
а вже сьогодні у нас за спиною
плетиво років із весен і літ.
Падає листя, падає листя.
Вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, але не зима.
Лише дістались і знов у дорогу,
тільки спочили і знов-таки в путь.
Що буде завтра – відомо лиш Богу,
але "учора" уже не вернуть.
Падає листя, падає листя.
Вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та ще не зима.
Падає листя, осінь вже в місті,
осінь холодна, та все ж не зима!
08.08.2017
Варіанти для декламації:
Як непомітно літа промайнули,
осінь-чаклунка уже на поріг.
«Завтра» – майбутнє, «учора» – минуле,
сумно стою в перехресті доріг…
Падає листя, падає листя,
все поглинає дощу пелена.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
скроні гаптує мені сивина.
Тільки учора з любов’ю земною
стрілись, несміло ступивши у світ,
а вже сьогодні у нас за спиною
плетиво років із весен і літ…
Падає листя, падає листя,
вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та ще не зима.
Лише дістались і знов у дорогу,
тільки спочили і знов-таки в путь.
Що буде завтра – відомо лиш Богу,
але «учора» уже не вернуть…
Вчора було так і завтра так буде,
осінь віками міняє зима.
Листя під ноги лягає усюди,
але природа проснеться сама.
Падає листя, осінь у місті,
скроні гаптує мені сивина.
Вигляне сонце, розпуститься листя,
змінить і зиму надії весна!
21.09.2021
Як непомітно літа промайнули,
осінь-чаклунка прийшла на поріг.
«Завтра» – майбутнє, а «вчора» – минуле,
сумно стою в перехресті доріг…
Падає листя, падає листя,
все поглинає дощу пелена.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
скроні гаптує мені сивина.
Тільки учора з любов’ю земною
стрілись, несміло ступивши у світ,
а вже сьогодні у нас за спиною
плетиво років із весен і літ…
Падає листя, падає листя,
вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та ще не зима.
Лише дістались і знову в дорогу,
тільки спочили і знов-таки в путь.
Що буде завтра – відомо лиш Богу,
але «учора» уже не вернуть…
Падає листя, падає листя,
вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та все ж не зима.
Вчора було так і завтра так буде,
осінь міняє віками зима.
Листя під ноги лягає усюди,
нині сумує природа сама.
Падає листя, осінь вже в місті,
осінь холодна, та все ж не зима!
20.11.21
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1218 seconds