Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Падає листя
(пісенний варіант)
Як непомітно літа промайнули,
осінь-чаклунка уже на поріг.
Завтра – майбутнє, а вчора – минуле,
сумно стою в перехресті доріг.
Падає листя, падає листя,
все поглинає дощу пелена.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
скроні гаптує мені сивина.
Тільки учора з любов’ю земною
стрілись, несміло ступивши у світ,
а вже сьогодні у нас за спиною
плетиво років із весен і літ.
Падає листя, падає листя.
Вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, але не зима.
Лише дістались і знов у дорогу,
тільки спочили і знов-таки в путь.
Що буде завтра – відомо лиш Богу,
але "учора" уже не вернуть.
Падає листя, падає листя.
Вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та ще не зима.
Падає листя, осінь вже в місті,
осінь холодна, та все ж не зима!
08.08.2017
Варіанти для декламації:
Як непомітно літа промайнули,
осінь-чаклунка уже на поріг.
«Завтра» – майбутнє, «учора» – минуле,
сумно стою в перехресті доріг…
Падає листя, падає листя,
все поглинає дощу пелена.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
скроні гаптує мені сивина.
Тільки учора з любов’ю земною
стрілись, несміло ступивши у світ,
а вже сьогодні у нас за спиною
плетиво років із весен і літ…
Падає листя, падає листя,
вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та ще не зима.
Лише дістались і знов у дорогу,
тільки спочили і знов-таки в путь.
Що буде завтра – відомо лиш Богу,
але «учора» уже не вернуть…
Вчора було так і завтра так буде,
осінь віками міняє зима.
Листя під ноги лягає усюди,
але природа проснеться сама.
Падає листя, осінь у місті,
скроні гаптує мені сивина.
Вигляне сонце, розпуститься листя,
змінить і зиму надії весна!
21.09.2021
Як непомітно літа промайнули,
осінь-чаклунка прийшла на поріг.
«Завтра» – майбутнє, а «вчора» – минуле,
сумно стою в перехресті доріг…
Падає листя, падає листя,
все поглинає дощу пелена.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
скроні гаптує мені сивина.
Тільки учора з любов’ю земною
стрілись, несміло ступивши у світ,
а вже сьогодні у нас за спиною
плетиво років із весен і літ…
Падає листя, падає листя,
вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та ще не зима.
Лише дістались і знову в дорогу,
тільки спочили і знов-таки в путь.
Що буде завтра – відомо лиш Богу,
але «учора» уже не вернуть…
Падає листя, падає листя,
вулиці вкрив непроглядний туман.
Осінь у місті, осінь вже в місті,
осінь холодна, та все ж не зима.
Вчора було так і завтра так буде,
осінь міняє віками зима.
Листя під ноги лягає усюди,
нині сумує природа сама.
Падає листя, осінь вже в місті,
осінь холодна, та все ж не зима!
20.11.21
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)