
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Верблюд
То ж якесь кудлате чудо!
Має горб чи два горби,
витривалий до ходьби,
ноги довгі, як шпички́,
їсть тварина – колючки́.
Може тиждень без води
йти туди або сюди!
А верблюд іде по світу гордо, неквапливо.
До вподоби вельми дітям те пустельне диво.
Невибагливий верблюде, ти кудлате чудо!
Витривалість твоя людям у нагоді буде.
Ніби корабель пустелі,
він не нудиться в оселі –
вантажі везе, туристів,
де піски лежать імлисті.
Недарма ж говорить люд:
«Витривалий – як верблюд»,
та за ви́тівки невинні –
бійтесь утону́ти в слині!
Невибагливий верблюде, ти пустельне диво,
та плюватися на людях вельми некрасиво.
Мав іще би до куде́лі гарне виховання –
був би лайнером пустелі майже ідеальним!
06.03.2017
Попередні редакції:
А ви бачили верблюда?
То якесь горбате чудо!
Ноги довгі, як шпички,
їсть тварина колючки.
Може тиждень без води
йти туди або сюди.
Та за витівки безвинні
бійтесь утонути в слині.
Він привичний до ходьби,
має цілих два горби.
Ще туристам возить грузи
вдалечінь і по окрузі.
А зовуть його й понині,
діти, кораблем пустині.
Не дарма ж говорить люд –
витривалий, як верблюд!
Пісенний варіант:
А ви бачили верблюда?
То ж якесь кудлате чудо:
має горб чи два горби,
витривалий до ходьби,
ноги довгі, як шпички́,
їсть тварина – колючки́!
Може тиждень без води
йти туди або сюди.
А верблюд іде по світу
гордо, неквапливо.
До вподоби вельми дітям
те пустельне диво.
Невибагливий верблюде,
ти кудлате чудо.
Витривалість твоя людям
у нагоді буде.
Та за витівки безвинні –
бійтесь утонути в слині.
Відвезе туристів, грузи
вдалечінь і по окрузі,
а зовуть його й понині
завше кораблем пустині.
Недарма ж говорить люд:
«Витривалий – як верблюд»!
Невибагливий верблюде,
ти пустельне диво,
та плюватися на людях
вельми некрасиво.
Мав би ти ще до куде́лі
гарне виховання –
був би кораблем пустелі
майже ідеальним!
(в ред. від 22.05.2020)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)