Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
На всех парусах
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На всех парусах
…в этих широтах ухо надо держать востро. Метрополия – о, какое таинственное, какое величественное слово! – за тысячи и тысячи миль; океан – пустыня; острова – ненанесены на карту, необитаемы или населены враждебными дикарями. Парус! Парус на горизонте! – это к беде; сто раз нахмурится капитан, разглядывая в подзорную трубу вырастающий из моря корабль; сто раз ёкнут сердца матросов, ожидающих его решения. И вот решение принято, звучат команды, свистит дудка, объявлен курс, рулевой ворочает штурвал, корабль накреняется, матросы взлетают по вантам, канониры, стуча пятками, рассыпаются по палубам и застывают у орудий, поглядывая на тусклые ядра, уложенные в пирамиды.
Наступает тишина, только море плещет в борт корабля, только ветер свистит в туго натянутых снастях, и каждый нерв на корабле натянут сейчас так же туго и, кажется, даже звенит. И в эти краткие мгновения тишины, за которыми возможны бой, победа или гибель, всех на судне, от седого, выдубленного штормами всех широт капитана до сопливого юнги, охватывает вдруг нежное, трепетное чувство к своему кораблю. Только от него сейчас зависит исход; если сдюжит, если поймает ветер огромными изумрудными парусами на всех пяти мачтах, тогда уж никому не угнаться! Но сейчас еще ничего не ясно; чужак вырастает из горизонта и вдруг словно выскакивает из воды – он поймал ветер! Капитан глядит на карту – нет ли где укрытия, но карта сплошь белое пятно. Дистанция между кораблями сокращается; теперь уже и без подзорной трубы видны матросы, снующие по реям вражеского парусника, и орудийные порты – один за одним они распахиваются, и в черной тьме вдруг показываются жерла пушек. Тревога над палубой сгущается так, что кто-то не выдерживает и разражается в тишине длиннейшим замысловатым ругательством – о, молитва перед лицом смерти бывает и такой! Сейчас, еще мгновение: и надежда в сердцах сменится страхом, страх - ожесточением, ожесточение – азартом, и тогда пусть гремят орудия, пусть свистят пули, пусть летят абордажные крюки, ох, и славная будет сеча! Да! Но тут небо окрашивается в зеленый - это изумрудные паруса вдруг распахиваются над океаном, словно крылья невиданной птицы, и весь огромный тяжелый корпус клипера, со всеми мачтами, пушками, бесценным грузом в трюмах и сотней матросов возносится из воды, кажется, вот-вот полетит, едва касаясь волн килем! Ветер пойман! – и крик торжества разносится над палубой, и кто-то уже отплясывает джигу. Ветер пойман! – даром чужак окутался дымом, это залп бессильного отчаяния – клипер набирает ход, узел за узлом, и возносится над водой, бесконечно собираясь взлететь, а вражеский парусник, напротив, погружается в океан и – вот, вот! – проваливается за горизонт. С мостика несется команда, ей вторит дудка, капитан склоняется над картой и делает на ней отметку…
…Как объяснить? Как передать устройство этого клипера, мостик которого – узкий балкон «девятиэтажки»; упирающиеся в небеса мачты, вооруженные изумрудными парусами, - одна, две, три, четыре, пять! – акации, огромные, как секвойи, шеренгой растущие вдоль дома; карта, которая сплошь белые пятна – столешница престарелого кухонного шкафа, на которой седой, выдубленный штормами всех широт капитан – мальчик лет шести – рисует карандашом острова и рифы, обозначая деревянными прищепками свой зеленокрылый клипер и чужие корабли, один из которых только что убран с карты и упрятан в ящик – он провалился за горизонт, обставленный по всем статьям и всем правилам пятимачтового полета над волнами; подзорная труба – сломанный калейдоскоп; ядра в пирамидах – огромные херсонские арбузы, которыми мостик, то есть балкон, завален так, что капитану бывает непросто добраться до карты… Как объяснить, что августовское небо над акациями, на первый взгляд еще по-летнему бесцветное, но уже на второй открывающее первую осеннюю синеву, - океан? И как перестать верить, что шестилетним я командовал самым быстрым клипером по обе стороны экватора и самым отчаянным экипажем к востоку и к западу от Гринвича? Как?! И… зачем?
2017
Наступает тишина, только море плещет в борт корабля, только ветер свистит в туго натянутых снастях, и каждый нерв на корабле натянут сейчас так же туго и, кажется, даже звенит. И в эти краткие мгновения тишины, за которыми возможны бой, победа или гибель, всех на судне, от седого, выдубленного штормами всех широт капитана до сопливого юнги, охватывает вдруг нежное, трепетное чувство к своему кораблю. Только от него сейчас зависит исход; если сдюжит, если поймает ветер огромными изумрудными парусами на всех пяти мачтах, тогда уж никому не угнаться! Но сейчас еще ничего не ясно; чужак вырастает из горизонта и вдруг словно выскакивает из воды – он поймал ветер! Капитан глядит на карту – нет ли где укрытия, но карта сплошь белое пятно. Дистанция между кораблями сокращается; теперь уже и без подзорной трубы видны матросы, снующие по реям вражеского парусника, и орудийные порты – один за одним они распахиваются, и в черной тьме вдруг показываются жерла пушек. Тревога над палубой сгущается так, что кто-то не выдерживает и разражается в тишине длиннейшим замысловатым ругательством – о, молитва перед лицом смерти бывает и такой! Сейчас, еще мгновение: и надежда в сердцах сменится страхом, страх - ожесточением, ожесточение – азартом, и тогда пусть гремят орудия, пусть свистят пули, пусть летят абордажные крюки, ох, и славная будет сеча! Да! Но тут небо окрашивается в зеленый - это изумрудные паруса вдруг распахиваются над океаном, словно крылья невиданной птицы, и весь огромный тяжелый корпус клипера, со всеми мачтами, пушками, бесценным грузом в трюмах и сотней матросов возносится из воды, кажется, вот-вот полетит, едва касаясь волн килем! Ветер пойман! – и крик торжества разносится над палубой, и кто-то уже отплясывает джигу. Ветер пойман! – даром чужак окутался дымом, это залп бессильного отчаяния – клипер набирает ход, узел за узлом, и возносится над водой, бесконечно собираясь взлететь, а вражеский парусник, напротив, погружается в океан и – вот, вот! – проваливается за горизонт. С мостика несется команда, ей вторит дудка, капитан склоняется над картой и делает на ней отметку…
…Как объяснить? Как передать устройство этого клипера, мостик которого – узкий балкон «девятиэтажки»; упирающиеся в небеса мачты, вооруженные изумрудными парусами, - одна, две, три, четыре, пять! – акации, огромные, как секвойи, шеренгой растущие вдоль дома; карта, которая сплошь белые пятна – столешница престарелого кухонного шкафа, на которой седой, выдубленный штормами всех широт капитан – мальчик лет шести – рисует карандашом острова и рифы, обозначая деревянными прищепками свой зеленокрылый клипер и чужие корабли, один из которых только что убран с карты и упрятан в ящик – он провалился за горизонт, обставленный по всем статьям и всем правилам пятимачтового полета над волнами; подзорная труба – сломанный калейдоскоп; ядра в пирамидах – огромные херсонские арбузы, которыми мостик, то есть балкон, завален так, что капитану бывает непросто добраться до карты… Как объяснить, что августовское небо над акациями, на первый взгляд еще по-летнему бесцветное, но уже на второй открывающее первую осеннюю синеву, - океан? И как перестать верить, что шестилетним я командовал самым быстрым клипером по обе стороны экватора и самым отчаянным экипажем к востоку и к западу от Гринвича? Как?! И… зачем?
2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
