Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Детское время
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Детское время
Одни любят детей, другие любят детство. Это две огромные разницы. Впрочем, часто это одни и те же люди.
Детство, в детстве... А хорошо было в детстве! Когда говорят «хорошо там, где нас нет», речь идет не о месте – «там», речь идет о времени. Там – это время, где хорошо, где нас уже нет. Ну, или еще нет, хотя по ощущениям – все-таки «уже нет». Похоже, что «там» мы уже побывали.
В детстве время тянулось невыразимо долго – намного медленнее, чем оно движется теперь. Тогда (или «там»), в детстве, любой отрезок времени, который завершался не завтра, казался бесконечным.
- Мама, когда Новый Год?
- Через месяц.
Месяц?! Это же вечность. Нового Года не будет. И дня рождения тоже.
Повзрослев, начинаешь тосковать по той – в детстве иногда невыносимой - медлительности времени; иногда даже хочется, чтобы в какой-то момент то тягучее детское время просто остановилось, замерло, застыло и никуда больше не двигалось. И что бы ты застыл в этом времени, как доисторическое насекомое в янтаре: раз и навсегда, на самом пике расцвета своего вида.
Зато праздники в детстве могли длиться много дольше, чем они длятся теперь. Но и они заканчивались, даже в том неторопливом детском времени. Даже в детстве можно было сказать, что «хорошо там, где нас нет»; но дети, конечно, таких выводов не делают.
Летние каникулы – лучшее время в году. Летние каникулы прекрасны не отсутствием школы и уроков, не поездкой на море или к бабушке; нет, они прекрасны своей бесконечностью. Просыпаешься 1 июня – и перед тобой бесконечный праздник. Это всё меняет; так в сильную жару исчезает линия горизонта между морем и небом, словно Земля вдруг стала плоской. Этот праздник не кончится сегодня, когда уснешь, он не кончится завтра, когда проснешься, - значит, он не кончится никогда. Пожалуй, первый день летних каникул – самый беззаботный день года, а может, и всей жизни.
Сентябрь уже показался в календаре, уже состоялись походы по магазинам и школьным базарам за тетрадками, ручками, новой формой. Но поверить в окончание бесконечного праздника, смириться с неотвратимостью наступления осени приходится только 1 сентября, да и то не сразу.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Ведь на улице по-прежнему жара, и тающий асфальт ощутимо подаётся под ногами. Еще целый месяц солнце будет яростно светить в огромные окна нашего класса, ведь раньше середины октября осень у нас не наступает.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Утром 1 сентября надеваешь новую школьную форму – и не веришь. Идешь в школу слегка подзабытой дорогой – и не веришь. Даришь свой букет учительнице – и все равно не веришь.
Вот уже и в класс ведут на первый урок – а ты никак не веришь, судорожно надеешься, что праздник будет спасен – еще хотя бы на неделю, хотя бы на один день. Всего один день. Это всё, что нужно для счастья: чтобы праздник лета не закончился сегодня.
И только первый звонок нового учебного года, этот погребальный звон по ушедшему лету, наконец, убеждает: кончено. Линия горизонта вдруг остро обозначилась, снова разделив море и небо, лето и осень, праздник и будни, «там, где нас нет» и «там, где мы есть». Ноздри щекочет солоноватый запах слез.
…Чему она радуется, эта крохотная девчонка на плече усатого десятиклассника, едва встряхивающая тяжелый медный колокольчик с красным бантом? – Ведь она только что похоронила лето, мой бесконечный праздник. Меня только что не стало там, где было так хорошо…
2012
Детство, в детстве... А хорошо было в детстве! Когда говорят «хорошо там, где нас нет», речь идет не о месте – «там», речь идет о времени. Там – это время, где хорошо, где нас уже нет. Ну, или еще нет, хотя по ощущениям – все-таки «уже нет». Похоже, что «там» мы уже побывали.
В детстве время тянулось невыразимо долго – намного медленнее, чем оно движется теперь. Тогда (или «там»), в детстве, любой отрезок времени, который завершался не завтра, казался бесконечным.
- Мама, когда Новый Год?
- Через месяц.
Месяц?! Это же вечность. Нового Года не будет. И дня рождения тоже.
Повзрослев, начинаешь тосковать по той – в детстве иногда невыносимой - медлительности времени; иногда даже хочется, чтобы в какой-то момент то тягучее детское время просто остановилось, замерло, застыло и никуда больше не двигалось. И что бы ты застыл в этом времени, как доисторическое насекомое в янтаре: раз и навсегда, на самом пике расцвета своего вида.
Зато праздники в детстве могли длиться много дольше, чем они длятся теперь. Но и они заканчивались, даже в том неторопливом детском времени. Даже в детстве можно было сказать, что «хорошо там, где нас нет»; но дети, конечно, таких выводов не делают.
Летние каникулы – лучшее время в году. Летние каникулы прекрасны не отсутствием школы и уроков, не поездкой на море или к бабушке; нет, они прекрасны своей бесконечностью. Просыпаешься 1 июня – и перед тобой бесконечный праздник. Это всё меняет; так в сильную жару исчезает линия горизонта между морем и небом, словно Земля вдруг стала плоской. Этот праздник не кончится сегодня, когда уснешь, он не кончится завтра, когда проснешься, - значит, он не кончится никогда. Пожалуй, первый день летних каникул – самый беззаботный день года, а может, и всей жизни.
Сентябрь уже показался в календаре, уже состоялись походы по магазинам и школьным базарам за тетрадками, ручками, новой формой. Но поверить в окончание бесконечного праздника, смириться с неотвратимостью наступления осени приходится только 1 сентября, да и то не сразу.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Ведь на улице по-прежнему жара, и тающий асфальт ощутимо подаётся под ногами. Еще целый месяц солнце будет яростно светить в огромные окна нашего класса, ведь раньше середины октября осень у нас не наступает.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Утром 1 сентября надеваешь новую школьную форму – и не веришь. Идешь в школу слегка подзабытой дорогой – и не веришь. Даришь свой букет учительнице – и все равно не веришь.
Вот уже и в класс ведут на первый урок – а ты никак не веришь, судорожно надеешься, что праздник будет спасен – еще хотя бы на неделю, хотя бы на один день. Всего один день. Это всё, что нужно для счастья: чтобы праздник лета не закончился сегодня.
И только первый звонок нового учебного года, этот погребальный звон по ушедшему лету, наконец, убеждает: кончено. Линия горизонта вдруг остро обозначилась, снова разделив море и небо, лето и осень, праздник и будни, «там, где нас нет» и «там, где мы есть». Ноздри щекочет солоноватый запах слез.
…Чему она радуется, эта крохотная девчонка на плече усатого десятиклассника, едва встряхивающая тяжелый медный колокольчик с красным бантом? – Ведь она только что похоронила лето, мой бесконечный праздник. Меня только что не стало там, где было так хорошо…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
