ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Детское время
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Детское время
Одни любят детей, другие любят детство. Это две огромные разницы. Впрочем, часто это одни и те же люди.
Детство, в детстве... А хорошо было в детстве! Когда говорят «хорошо там, где нас нет», речь идет не о месте – «там», речь идет о времени. Там – это время, где хорошо, где нас уже нет. Ну, или еще нет, хотя по ощущениям – все-таки «уже нет». Похоже, что «там» мы уже побывали.
В детстве время тянулось невыразимо долго – намного медленнее, чем оно движется теперь. Тогда (или «там»), в детстве, любой отрезок времени, который завершался не завтра, казался бесконечным.
- Мама, когда Новый Год?
- Через месяц.
Месяц?! Это же вечность. Нового Года не будет. И дня рождения тоже.
Повзрослев, начинаешь тосковать по той – в детстве иногда невыносимой - медлительности времени; иногда даже хочется, чтобы в какой-то момент то тягучее детское время просто остановилось, замерло, застыло и никуда больше не двигалось. И что бы ты застыл в этом времени, как доисторическое насекомое в янтаре: раз и навсегда, на самом пике расцвета своего вида.
Зато праздники в детстве могли длиться много дольше, чем они длятся теперь. Но и они заканчивались, даже в том неторопливом детском времени. Даже в детстве можно было сказать, что «хорошо там, где нас нет»; но дети, конечно, таких выводов не делают.
Летние каникулы – лучшее время в году. Летние каникулы прекрасны не отсутствием школы и уроков, не поездкой на море или к бабушке; нет, они прекрасны своей бесконечностью. Просыпаешься 1 июня – и перед тобой бесконечный праздник. Это всё меняет; так в сильную жару исчезает линия горизонта между морем и небом, словно Земля вдруг стала плоской. Этот праздник не кончится сегодня, когда уснешь, он не кончится завтра, когда проснешься, - значит, он не кончится никогда. Пожалуй, первый день летних каникул – самый беззаботный день года, а может, и всей жизни.
Сентябрь уже показался в календаре, уже состоялись походы по магазинам и школьным базарам за тетрадками, ручками, новой формой. Но поверить в окончание бесконечного праздника, смириться с неотвратимостью наступления осени приходится только 1 сентября, да и то не сразу.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Ведь на улице по-прежнему жара, и тающий асфальт ощутимо подаётся под ногами. Еще целый месяц солнце будет яростно светить в огромные окна нашего класса, ведь раньше середины октября осень у нас не наступает.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Утром 1 сентября надеваешь новую школьную форму – и не веришь. Идешь в школу слегка подзабытой дорогой – и не веришь. Даришь свой букет учительнице – и все равно не веришь.
Вот уже и в класс ведут на первый урок – а ты никак не веришь, судорожно надеешься, что праздник будет спасен – еще хотя бы на неделю, хотя бы на один день. Всего один день. Это всё, что нужно для счастья: чтобы праздник лета не закончился сегодня.
И только первый звонок нового учебного года, этот погребальный звон по ушедшему лету, наконец, убеждает: кончено. Линия горизонта вдруг остро обозначилась, снова разделив море и небо, лето и осень, праздник и будни, «там, где нас нет» и «там, где мы есть». Ноздри щекочет солоноватый запах слез.
…Чему она радуется, эта крохотная девчонка на плече усатого десятиклассника, едва встряхивающая тяжелый медный колокольчик с красным бантом? – Ведь она только что похоронила лето, мой бесконечный праздник. Меня только что не стало там, где было так хорошо…
2012
Детство, в детстве... А хорошо было в детстве! Когда говорят «хорошо там, где нас нет», речь идет не о месте – «там», речь идет о времени. Там – это время, где хорошо, где нас уже нет. Ну, или еще нет, хотя по ощущениям – все-таки «уже нет». Похоже, что «там» мы уже побывали.
В детстве время тянулось невыразимо долго – намного медленнее, чем оно движется теперь. Тогда (или «там»), в детстве, любой отрезок времени, который завершался не завтра, казался бесконечным.
- Мама, когда Новый Год?
- Через месяц.
Месяц?! Это же вечность. Нового Года не будет. И дня рождения тоже.
Повзрослев, начинаешь тосковать по той – в детстве иногда невыносимой - медлительности времени; иногда даже хочется, чтобы в какой-то момент то тягучее детское время просто остановилось, замерло, застыло и никуда больше не двигалось. И что бы ты застыл в этом времени, как доисторическое насекомое в янтаре: раз и навсегда, на самом пике расцвета своего вида.
Зато праздники в детстве могли длиться много дольше, чем они длятся теперь. Но и они заканчивались, даже в том неторопливом детском времени. Даже в детстве можно было сказать, что «хорошо там, где нас нет»; но дети, конечно, таких выводов не делают.
Летние каникулы – лучшее время в году. Летние каникулы прекрасны не отсутствием школы и уроков, не поездкой на море или к бабушке; нет, они прекрасны своей бесконечностью. Просыпаешься 1 июня – и перед тобой бесконечный праздник. Это всё меняет; так в сильную жару исчезает линия горизонта между морем и небом, словно Земля вдруг стала плоской. Этот праздник не кончится сегодня, когда уснешь, он не кончится завтра, когда проснешься, - значит, он не кончится никогда. Пожалуй, первый день летних каникул – самый беззаботный день года, а может, и всей жизни.
Сентябрь уже показался в календаре, уже состоялись походы по магазинам и школьным базарам за тетрадками, ручками, новой формой. Но поверить в окончание бесконечного праздника, смириться с неотвратимостью наступления осени приходится только 1 сентября, да и то не сразу.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Ведь на улице по-прежнему жара, и тающий асфальт ощутимо подаётся под ногами. Еще целый месяц солнце будет яростно светить в огромные окна нашего класса, ведь раньше середины октября осень у нас не наступает.
До последнего не веришь, что лето кончилось. Утром 1 сентября надеваешь новую школьную форму – и не веришь. Идешь в школу слегка подзабытой дорогой – и не веришь. Даришь свой букет учительнице – и все равно не веришь.
Вот уже и в класс ведут на первый урок – а ты никак не веришь, судорожно надеешься, что праздник будет спасен – еще хотя бы на неделю, хотя бы на один день. Всего один день. Это всё, что нужно для счастья: чтобы праздник лета не закончился сегодня.
И только первый звонок нового учебного года, этот погребальный звон по ушедшему лету, наконец, убеждает: кончено. Линия горизонта вдруг остро обозначилась, снова разделив море и небо, лето и осень, праздник и будни, «там, где нас нет» и «там, где мы есть». Ноздри щекочет солоноватый запах слез.
…Чему она радуется, эта крохотная девчонка на плече усатого десятиклассника, едва встряхивающая тяжелый медный колокольчик с красным бантом? – Ведь она только что похоронила лето, мой бесконечный праздник. Меня только что не стало там, где было так хорошо…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію