ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Лазірко
2025.12.13 00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.

Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай

Борис Костиря
2025.12.12 22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.

Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.

Іван Потьомкін
2025.12.12 19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.

С М
2025.12.12 14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем

Сергій Губерначук
2025.12.12 14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.

Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.

Богдан Манюк
2025.12.12 12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с. Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б

Тетяна Бондар
2025.12.12 07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб

Тетяна Левицька
2025.12.12 07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?

Віктор Кучерук
2025.12.12 06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.

Віктор Насипаний
2025.12.12 01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.

- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.

Наталя Мазур
2025.12.11 21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.

І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,

Борис Костиря
2025.12.11 21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.

Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись

Євген Федчук
2025.12.11 21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.

В Горова Леся
2025.12.11 20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.

А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру

Світлана Пирогова
2025.12.11 13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.

Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж

Тетяна Левицька
2025.12.11 11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Висоцький (1938 - 1980) / Вірші

 КОНИ ПРИВЕРЕДЛИВЫЕ
Вдоль обрыва, по-над пропастью, по самому краю
Я коней своих нагайкою стегаю, - погоняю, -
Что-то воздуху мне мало, ветер пью, туман глотаю,
Чую, с гибельным восторгом - пропадаю, пропадаю!

Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
Вы тугую не слушайте плеть!
Но что-то кони мне попались привередливые,
И дожить не успел, мне допеть не успеть!

Я коней напою,
Я куплет допою,-
Хоть немного еще постою на краю!...

Сгину я, меня пушинкой ураган сметет с ладони,
И в санях меня галопом повлекут по снегу утром.
Вы на шаг неторопливый перейдите, мои кони!
Хоть немного, но продлите путь к последнему приюту!

Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!
Не указчики вам кнут и плеть.
Но что-то кони мне попались привередливые,
И дожить я не смог, мне допеть не успеть.

Я коней напою,
Я куплет допою,-
Хоть немного еще постою на краю!...

Мы успели - в гости к богу не бывает опозданий.
Так что ж там ангелы поют такими злыми голосами?
Или это колокольчик весь зашелся от рыданий,
Или я кричу коням, чтоб не несли так быстро сани?

Чуть помедленнее кони, чуть помедленнее!
Умоляю вас вскачь не лететь!
Но что-то кони мне достались привередливые,
Коль дожить не успел, так хотя бы допеть!

Я коней напою,
Я куплет допою,-
Хоть мгновенье еще постою на краю!...




Найвища оцінка Володимир Ляшкевич 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Надія Степула 5 Майстер-клас / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2005-12-13 20:33:37
Переглядів сторінки твору 6453
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 5.286 / 5.75  (4.935 / 5.74)
* Рейтинг "Майстерень" 5.435 / 6  (4.911 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.09.29 15:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-03-06 19:13:03 ]
КОНІ ЗАВИБАГЛИВІ (переклад В. Ляшкевича)

Здовж обриву,
над безоднею,
по самому
по краю
я коней своїх
нагайкою
стібаю,
поганяю…
І повітря
мені мало –
вітер п’ю,
туман ковтаю, -
чую з захватом
смертельним:
пропадаю,
пропадаю.

Повільніше коні
трохи,
уповільніться-ледь!
Ви невпинну
не слухайте
пліть!
Та що за коні-то попались
завибагливі геть -
і дожити не встиг,
й доспівати
не вспіть.

Я коней
напою,
я куплет
затягну –
І хоча би ще мить
постою,
на краю…

Згину я –
мене-пір’їнку
ураган
змете з долоні
і в санях мене
галопом
потягнуть
по снігу зранку, -
ви на кроки
непоспішні
перейдіть,
о мої коні,
хоч на трохи
шлях та збільшіть
до останнього
притулку!

Повільніше коні
трохи,
уповільніться-ледь!
Не укажчики вам
пуга й пліть!
Та що за коні
це попались
завибагливі геть -
і дожити не встиг,
й доспівати
не вспіть!

Я коней
напою,
я куплет
затягну –
І хоча би ще мить
постою,
на краю…

Встигли ми, -
до Бога в гості
не буває
невстигання, -
що ж там ангели
співають
надто злими
голосами?!
але може
це дзвіночок
захлинувся
від ридання,
чи ж бо я
кричу коням,
щоб не несли
так швидко сани?!

Повільніше коні
трохи,
уповільніться-ледь!
Вас благаю, ускач
не летіть!
Та що за коні
це попались
завибагливі геть -
як дожити не встиг,
доспівати б хоч
вспіть!

Я коней
напою,
я куплет
затягну –
І хоча би ще мить
постою,
на краю…



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Вакуленко (Л.П./Л.П.) [ 2006-03-14 22:49:15 ]
Знают все оленьи тропы,
Словно линии руки,
В прошлом – слуги и холопы,
Ныне – вольные стрелки.
Владимир Высоцкий

ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ВИСОЦЬКОГО (1938-1980)
Хрипіли струни у музичному вогні –
Акорди Істини несли вітри невпинно:
Похмура даль, без ладу сірі дні
Показані як є, мов на вітрині.

Режимний рабовласник зло метав –
Бач, в дармоїда, освятилася неволя;
А хто мовчав, той мовчки і стогнав –
В концтаборній ридав, запрілій долі.

Верхів‘я над низами – ситий вовк
Серед народу був в овечій шкірі,
В бедламі гніту диктатур масовки
У не сліпих не входили в довіру!

Усюди грубість, а на слух прокльон –
Нажаль поет не сотні літ живе:
Натомість неба – марево червоне,
Талант невидний – дзеркало криве.

На хрипоту арешт, за слово мста –
Тягнули жили на ілюзій балалайку.
Тяжба, цькування, зацензурені пута
Невизнання і осудів нагайка.

Пісні незмирені віршами із руди,
І не зламати пам‘ятник скорботи!
У небі райський вогник золотий
Поету відчинив святі ворота!
Грудень 2001 року


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іда Хво (М.К./Л.П.) [ 2006-08-22 02:22:07 ]
кожного разу, як слухаю "Кони...", то плачу.Над собою, над долею Висоцького,такого гідного життя і такого нещасного...Ставлю 7, але прошу недопитувати за цю оцінку, бо пояснити її дуже важко і дуже не хочеться розкривати душу, яка й так покраяна