(Падишах Сулейман Пишний прощається з коханою дружиною Россою-Місафір, низько похилившись до колін її. Вона ж цілує Падишаха в його мудре високе чоло).

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

"Не в мені вина – не спали мене.
Знай, життя сумне – не спали мене.
Проклену тебе – нас не обмине
чорних шат пітьма – не спали мене.

Плачу, мов свіча– б'є розлуки птах,
темна ніч в очах – не спали мене.
Несть числа сльозам, зорям-несть числа,
сонця світлина – не спали мене.

У твоїм вікні сліз моїх свіча
ранок поміча – не спали мене.
Я без тебе – прах! Ти мій цвіт... і плід...
Мій життя просвіт – не спали мене!"

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

– ...Ядріє тіло... і цвіте душа!..

ГОЛОС Сулеймана Пишного:

– О... так колись ридав Ахмед-паша!
Супроти нього дехто... "Мухиббі"*116 –
простий муслєм...*117 і смертний, далебі...
Однак нетлінна поміж вишніх зір
його дружина – Росса-Місафір...

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:
– Допоки небо в зорях – я твоя!

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(розхвилено):

– Твоя...
– ...твоя...
– ...і я...
– і я...
– і я...

ХОР Гаремних Троянд:

– Пливе ріка, як Часу течія...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(розхвилено):

– ...і я пливу...
– ...і я...
– ...і я...
– ...і я...

ХОР Гаремних Троянд:

– Химерна жінко, як твоє ім'я?!

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(розхвилено):

– Тепер лиш квітка я...
– ...і я...
– ...і я...

(розхвилена повінь з пелюсток Гаремних Троянд з головою покриває постать султана Сулеймана Пишного.
Гаремні Троянди – тепер вже ряди повноводних хвиль, їх стебла – руки потужньо розгойдують повітря, імітуючи припливи і відпливи.
...Кожна хвиля припливу вдаряється фрескою пам'яті об берег Рідного Краю.
...Кожна хвиля відпливу – руйнує цю фреску, болюче вражає осколками іншого... докінця непізнаного... але й невідворотного, як Кисмет, буття).

ХОР Гаремних Троянд
(у хвилі припливу, співаючи в унісон):

– "А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіла на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.
Воротонька рип-рип...
Колисонька скрип-скрип...
В колисонці донця,
як ружа на сонці..."

А-а... а-а... а-а... а...

(мотив колискової перехоплює мотив гаївки. Гаремні Троянди забавляються в "потічок").

– "Вербовая дощечка, дощечка, дощечка –
по ній ходить Насточка, Насточка, Насточка...
А де Настя ступала, ступала, ступала.
Там діброва палала, палала, палала...
Цебром воду носила, носила, носила.
Дібровоньку гасила, гасила, гасила...
Кілько в цебрі водиці, водиці, водиці,
стільки в дівки правдиці, правдиці..."

(на останніх словах гаївки з воріт "поточка" випливає Жінка в Темному Пурпурі, босоніж, коса її розпущена ...без жодних ознак соціальної приналежності).

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
(в минулому Пурпурової Троянди Втіхи):

– Роса упала...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– А чого ж ти... боса?..

(луною "боса... боса...")

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– Бо я була колись..."Троянда Ро́сса!.."

(луною "Росса!.. Росса!..")

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– ...Ходила певне, боса по росі,
між квітами, в розпущеній косі...
– ...Чого ж тепер стоїш серед руїни,
Трояндо Россо... Насте... з України...
– ...Чи ж ти тепер в здоров'ї, чи в веселлі,
чи хтось тобі наспівує газелі...

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...О... Ночі Тьма нікого не мине!..
Хтось тут мене волає... хтось – клене...

ХОР Гаремних Троянд
(грізно, імітуючи інтонацію "прокляття"):

– Улюбленка газельної строфи,
Троянда Росса – вбивця Мустафи!

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...Я чую там... у просвітку тропи – ...

ГОЛОС незримого Сулеймана Пишного
(з далекого просвітку Піднебесся):

– ...Не опали мене!.. не потопи!..

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі
(витаючи поглядом в піднебесному просторі):

– "...Не опали мене!.. не потопи!.."
...Біжить струмок... і б'ється з-під стопи...

(хоровод Гаремних Троянд замикає в коло Жінку в Темному Пурпурі. Нова хвиля припливу несе з собою мотив "Подоляночки").

ХОР Гаремних Троянд
(у хвилі припливу, співаючи в унісон):

– "Десь тут була Подоляночка,
десь тут була молодесенька...
Тут вона впала,
до землі припала -
личка не вмивала,
бо води не мала.
Ой устань, устань Подоляночко,
умий личко, як ту скляночку.
Візьмися за бочки,
покажи нам скочки,
підскочи до раю,
бери дівча скраю".

("Подоляночка" – Жінка в Темному Пурпурі обирає собі заміну – Жінку в Жовто-Гарячій Льолі. В колі з нею Гаремні Троянди забавляються в "Царівну").

– "Десь тут була Царівна, Царівна, Царівна,
десь тут була ц а р і в н а, царівна м о л о д а.
Царівно, бійся відьми злої, відьми злої, відьми злої",
Царівно, бійся відьми злої, відьми злої.
Аж тут прийшла та відьма зла, відьма зла,
Вона Царівну приспала, приспала.
"Засни, Царівно, на сто літ, на сто літ, на сто літ,
засни, Царівно, на сто літ, на сто літ".
І все заснуло вічним сном, вічним сном, вічним сном,
і все заснуло вічним сном, вічним сном.
Та ось прийшов царевич, царевич, царевич,
та ось прийшов царевич, царевич молодий.
І поцілунком розбудив, розбудив, розбудив,
і поцілунком розбудив Царівну молоду
І всі кричали: "Слава, слава, слава..."
І всі кричали "слава!" цій парі молодій".

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому
(в минулому Жовтої Троянди Розлуки):

– ...За вас молюся... Богу слава!.. слава!

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– То, певне, ти... Маруся...
– З Богуслава...

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

– О, Квіти Раю, простягніте руки...
До вас взиває Жовта Тінь Розлуки,
котру чужі приспали вітровії –
я вам несу... Свічу Ая-Софії!
...Чи бачите гарячий сей вогонь? –
Прийміть його к собі... з моїх долонь.

(Жінка в Жовто-Гарячій Льолі простягає перед себе запалену храмову свічку. Гаремні Троянди звертають до неї свої стебла-руки, аби перейняти к собі Священний Вогонь. Незабаром нова хвиля припливу підійме ці руки з палаючими свічечками і знову сплете їх в "купальському" хороводі).

ХОР Гаремних Троянд
(у хвилі припливу, співаючи в унісон):

– "Коло Мариноньки ходили дівоньки,
стороною дощик іде...
Стороною – та й на мою руженьку
червоную...
Ой на морі хвиля, при долині – роса,
стороною дощик іде...
Стороною – та й на мій барвіночок
зелененький...

Сьогодні Івана, а завтра Купала...
Рано-вранці сонце зійде...
Стороною – та й на мою руженьку
червоную..."

(З купальського хороводу вирізняється Троянда в Рожевому – одна з численних посестер–квіток Гаремного Саду).

ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

– Ой, рано-рано сонечко зійде –
і на мою голівку упаде
роса небесна...

ГОЛОС Гаремної Троянди:

– Хто це там зоріє?

ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

– Сестра... Троянда Кольору Замрії.

ХОР Гаремних Троянд:

– Це, Мріє, ти – як невигойна рана –
дала османам Третього Османа?!*118

ГОЛОС Рожевої Троянди Мрії:

– Так, сестри, я... Така кисмет моя...
І мужа Мустафу*119 – любила я!
І він мене плекав, як Божий Цвіт –
чекав на мене сім невольних літ...*120

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– О, так... о, так... В гаремі так ведеться...
– ...Сім літ – і край... і Доля обернеться.

ХОР Гаремних Троянд:

– Сім літ і край... і Доля обернеться –
як ти заслужиш – так і поведеться...

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– О, Мріє, воля!..
– ...Там зоріє воля!!!

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Мене з корінням вирвали із поля...
Сім літ і край...

ХОР Гаремних Троянд:

– І що дали сім літ?

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Незнаний брід... І хміль... і мід...
...І цвіт... і плід...

(Постать Рожевої Троянди Замрії губиться в гурті Гаремних Троянд... ).


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014.

ПРИМІТКИ

116 Під псевдонімом "Мухиббі" писав ліричні поезії і сам султан Сулейман Пишний, в яких тужив про марність слави, могутності і багатства.

117 Архаїчне: "мусульманин".

118 По дії "Рожева Троянда Мрії" – історична особа, українка, була дружиною султана Мустафи ІІ (1695-1703), народила йому наслідника престолу – Османа ІІІ.

119 Мустафа ІІ (1664-1704) – роки султанування 1695-1703, син Мухаммеда IV і наслідник дядька Ахмеда ІІ, вів війни з венеціанами та Росією, потім змушений був прийняти Карловецький мир (1699).

120 Автентичне. У султанському гаремі невольниць-наложниць тримали 7 років, потім їм дарували волю. У випадку з "Рожевою Трояндою Мрії" одруження було єдиним засобом, аби залишити її в гаремі, поруч султана Мустафи, який палко кохав свою наложницю з України.