Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження17)
ХОР Гаремних Троянд
(співаючи, імітує):
– "Женчичок-бренчичок вилітає,
високо ніженьку підіймає...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
росою чистою женчик умивсь...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Зелене житечко в полі він жав,
зранку до вечора не спочивав...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!"
(Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)
"Попід хазяйські лози
скакали дикі кози:
то в гору, то в долину,
то в рожу, то в калину...
А за ними козенята
поламали ноженята..."
(Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
– Ти, наче, осінь... краса...
– ...Ох, сердешня!..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.
(Кланяється навзаєм)
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(довкола Троянди у Красій Льолі):
– А де ж твій грунт?..
– і де... земний твій рай?..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...
ГОЛОС Гаремної Троянди:
– А хто твій рід?..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Я – галицька шляхтанка...
Ми в льолях поруч бігали малі
стежками Королівської Землі,
і сяла нам з небес Ясна Лелія...
(на правах обжинкової "Кізоньки")
...Дай, Біг, овес!..
(Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)
...Потоцька я... Марія...
ХОР Гаремних Троянд
(під зливою з обжинкового зерна):
– ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...
ГОЛОС Гаремної Троянди:
– А як ти звалась тут?..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Діляр'-Бікеч...
Мене привів до царственних алей
татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
і я при нім розвилась і розцвила...
Аллах Акбар!.. бо я його любила!
ГОЛОС Гаремної Троянди:
– Блаженна... обійшла тебе наруга!..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123
А що в кохання серце не слабе –
Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
у тишині квітучій свого раю –
... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125
Моя вода проймає, наче біль...
Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.
ХОР Гаремних Троянд:
– Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
корінням із Душі Фонтану Сліз...
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)
ПРИМІТКИ
121 Фонтан Сліз збудовано в Бахчисараї (1764), поруч мавзолею улюбленої жінки кримського хана Діляри-Бікеч, якою була шляхтанка з магнатської родини Потоцьких. Ми прихильні до версії, що йдеться про родину Потоцьких, яка оселилась в Галичині, а не про маєтних володарів Умані. Саме з Галичини могли викрасти татари-людолови Марію – майбутню "Діляри-Бікеч", бо в сер. XVIII ст. (історично зафіксовано) відбулося і кілька їх нападів на Королівську Землю (себто на землю Західної України).
122 Керім-Гірей – володар Бахчисараю на час описуваних подій. Столиця Кримського Ханства Гіреїв – Бахчисарай – прославилася за Керім-Гірея, завдяки трагічній історії його кохання до Марії Потоцької.
123 Марія Потоцька – Діляри-Бікеч – загинула від руки суперниці. 1764 р.
124 Дюрбе – з татарського, мавзолей. "Дюрбе" Діляри-Бікеч збудовано на кладовищі в південній частині ханського гарему "Хан-Сараю" – у вигляді восьмигранника з куполом, покритим листами свинцю. Купол увінчав кований золотом напівмісяць на шарах.
125 Так Керім-Гірей увіковічнив своє кохання до Діляри-Бікеч, оплакуючи її сльозами Фонтану Сліз.
126 Нижній надпис "Фонтану Сліз" (витяг з Корану): "Там праведні будуть пити воду з джерела, що називається Сенсебіль, Фонтан Сліз". "Сенсебіль" – одне з райських джерел, з котрого п'ють воду душі праведних мусульман, що впали за віру Аллаха.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження16) "
