Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження17)
ХОР Гаремних Троянд
(співаючи, імітує):
– "Женчичок-бренчичок вилітає,
високо ніженьку підіймає...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Ой до схід сонечка женчик схопивсь,
росою чистою женчик умивсь...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!
Зелене житечко в полі він жав,
зранку до вечора не спочивав...
Якби то – набито,
ніженьку пробито –
в зеленім лугу бери собі другу!"
(Над Гаремним Садом панує настрій "обжинок". Одна забава замінює іншу...)
"Попід хазяйські лози
скакали дикі кози:
то в гору, то в долину,
то в рожу, то в калину...
А за ними козенята
поламали ноженята..."
(Дівчата скачуть змійкою, імітуючи "диких кіз". Окрема пара пропускає їх крізь "ворота" своїх рук. На останніх словах руки опускаються і в "сильце" потрапляє чергова "кізонька".
...Обжинковою "Кізонькою" в умовному "сильці" трояндових стебел-рук опиняється Троянда з Фонтану Сліз, її Льолю окрасила осінь двома фарбами – жовтою і багряною!)
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Прийміть мене у гурт... Я – не тутешня.
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
– Ти, наче, осінь... краса...
– ...Ох, сердешня!..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Мене сюди, мов тать, вітрець приніс...
Низький уклін вам від Фонтану Сліз*121.
(Кланяється навзаєм)
Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ
(довкола Троянди у Красій Льолі):
– А де ж твій грунт?..
– і де... земний твій рай?..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Аж ген в Криму стоїть Бахчисарай...
Ген там і Сад, і Замок, і Альтанка...
ГОЛОС Гаремної Троянди:
– А хто твій рід?..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Я – галицька шляхтанка...
Ми в льолях поруч бігали малі
стежками Королівської Землі,
і сяла нам з небес Ясна Лелія...
(на правах обжинкової "Кізоньки")
...Дай, Біг, овес!..
(Осипає Гаремних Троянд зерном з обжинків)
...Потоцька я... Марія...
ХОР Гаремних Троянд
(під зливою з обжинкового зерна):
– ...Дай, Біг, овес! – на стежки наших втеч...
ГОЛОС Гаремної Троянди:
– А як ти звалась тут?..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Діляр'-Бікеч...
Мене привів до царственних алей
татарський хан... мій пан – Керім-Гірей*122 –
і я при нім розвилась і розцвила...
Аллах Акбар!.. бо я його любила!
ГОЛОС Гаремної Троянди:
– Блаженна... обійшла тебе наруга!..
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– Блаженна?.. Ні... Мене убила друга...*123
А що в кохання серце не слабе –
Керім-Гірей звелів звести дюрбе*124
у тишині квітучій свого раю –
... і стала я Сльозою Хан-Сараю...*125
Моя вода проймає, наче біль...
Прийди... Відпий... Я – келих Сенсебіль*126.
ХОР Гаремних Троянд:
– Прийди... Відпий... і стань як перволіс –
корінням із Душі Фонтану Сліз...
ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Відпий свій біль – і спрагу упразни –
я Сенсебіль... з Червіні й Жовтизни.
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)
ПРИМІТКИ
121 Фонтан Сліз збудовано в Бахчисараї (1764), поруч мавзолею улюбленої жінки кримського хана Діляри-Бікеч, якою була шляхтанка з магнатської родини Потоцьких. Ми прихильні до версії, що йдеться про родину Потоцьких, яка оселилась в Галичині, а не про маєтних володарів Умані. Саме з Галичини могли викрасти татари-людолови Марію – майбутню "Діляри-Бікеч", бо в сер. XVIII ст. (історично зафіксовано) відбулося і кілька їх нападів на Королівську Землю (себто на землю Західної України).
122 Керім-Гірей – володар Бахчисараю на час описуваних подій. Столиця Кримського Ханства Гіреїв – Бахчисарай – прославилася за Керім-Гірея, завдяки трагічній історії його кохання до Марії Потоцької.
123 Марія Потоцька – Діляри-Бікеч – загинула від руки суперниці. 1764 р.
124 Дюрбе – з татарського, мавзолей. "Дюрбе" Діляри-Бікеч збудовано на кладовищі в південній частині ханського гарему "Хан-Сараю" – у вигляді восьмигранника з куполом, покритим листами свинцю. Купол увінчав кований золотом напівмісяць на шарах.
125 Так Керім-Гірей увіковічнив своє кохання до Діляри-Бікеч, оплакуючи її сльозами Фонтану Сліз.
126 Нижній надпис "Фонтану Сліз" (витяг з Корану): "Там праведні будуть пити воду з джерела, що називається Сенсебіль, Фонтан Сліз". "Сенсебіль" – одне з райських джерел, з котрого п'ють воду душі праведних мусульман, що впали за віру Аллаха.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІІІ (продовження16) "
