(Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).

ХОР Гаремних Троянд
(співає):

– "Вже сонце заходить...
Вже сонце заходить – а місяченько сходить.

Котився вінок додому...
Котився вінок додому – просився женців до столу.

Відкрий, панотче, ворота...
Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.

Відкрий, панотче, нам брами...
Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.

Відкрий, панотче, кватирку...
Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.

Відкрий, панотче, віконце...
Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".

(доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").

ГОЛОС Жінки в Білому
(в минулому Білої Троянди Щастя):

– ...Мені Кисмет як нитка повелась...
Я зріла плодом – значить я збулась.

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

– Щаслива Настя...
– О... щаслива Настя!..

ХОР Гаремних Троянд:

– Не дармо ж ти була Троянда Щастя!

БАГАТОГОЛОССЯ:

– ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
– ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...

ГОЛОС Жінки в Білому:

– О... щастя мить – торкне й летить – але
нікому щастя не було мале!
Так мислив Бог: од віка і до віка
суть щастя жінки – ласка чоловіка...
В найвищу темінь... в найскрутніший час –
як ми любили!.. як любили нас!..

ХОР Гаремних Троянд:

– Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
У плавнях Часу молимо з пітьми
за вас – людей – бо теж були людьми...
Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
ми – Ц в і т в Оселі Б о ж і й, ми – живі...

(Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)

"В панськім городі росла лелія.
Хто ї' посадив – панна Марія.
Як садила говорила...
Як садила говорила –
рости, лелія!.. рости, лелія!

Прийшла до неї матінка її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Не урву я ні листочка,
бо то моя лелійочка –
рости, леліє!.. рости, леліє!

Прийшов до неї миленький її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Урву, урву, лелійочку –
бо то мому коханочку –
урву лелію... урву лелію!"

ГОЛОС Жінки в Темному Пурпурі:

– ...Ми відбулись...

ГОЛОС Жінки в Жовто-Гарячому:

– ...Ми відійшли в минуле...

ГОЛОС Жінки в Білому:

– ...У нашім лоні - пуп'янки малі...

ГОЛОС Рожевої Троянди Замрії:

– ...Ми наливались...

ГОЛОС Троянди з Фонтану Сліз:

– ...Ми цвіли...

ХОР Гаремних Троянд:

– ...Заснули –
З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.

(Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)

***
(...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).

ГОЛОС Жінки в Чорному:

– Пресвята Покрово-Богородице,
прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.

Всяк народжений на землі нехай радіє,
просвічений Духом...

...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
...Твою священну радість Богоматері,
і нехай співає...
...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..

(Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")

(По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:
(співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):

– "А-а, а-а... котки два,
шарі-бурі обидва...
Один пішов на миші,
другий люлю колише...

А ти, коте, бурий,
пряди срібні шнури...
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен...
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен..."

З а в і с а


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)

ПРИМіТКИ

127 Лелі – похідне від богині слов'янського пантеону Місячної Води-Лелі, що була дочкою Лади – Гармонії Всесвіту, Матері Роду.