«Дивись, Русе, к розуму,
бо ж розумові Розум великий,
божеський єсть єдин з нами
і тому творіте й голосіте
з богами воєдине…»
(за дощечками «Велес-книги")

Дорогий український читачу!

Зі сторінок «Дощечкової читанки» до тебе промовлятиме крізь літа і століття «Велесова книга».
«Велес- книга» -- випалений на дощечках мореного дуба літопис язичницьких жерців ІХ століття – описує історію боротьби наших предків на життя і смерть за Землю Руську, починаючи приблизно від 650 року перед Різдвом Христовим, а закінчуючи князюванням Аскольда… Таким чином, цей літопис є одним із найстаріших писаних документів слов’яно-руською мовою.
Велес-книга» дає тим, хто здібні почути і зрозуміти голос предків, надзвичайно багату змістом відповідь на питання: « Хто ми? Чиї діти? Яких батьків?»
Тексти «Велес- книги» розшифрувала і переклала рідною мовою українська еміграція: Юрій Миролюбов з Бельгії та Андрій Кирпич з Великобританії, а Микола Скрипник з Голландії вперше надрукував її у невеличкому приватному видавництві під назвою «Млин» (Гаага,1968). Згодом до «Велес- книги» прилучилася і Канада («канадіан фермер Аннуал – 1970»).
Україна прочитала «Велес-книгу» найпізніше ( на шпальтах часопису «Дніпро» у 1990 році), завдяки Олесеві Білодіду та Віктору Киркевичу. І лише у 1995 році окремим виданням «Велесову книгу» упорядкував Борис Яценко (Київ: «Велесич»- Індоєвропа.- 7503 (1995).- Книги 1—4).
«Дощечкова читанка» за сторінками «Велес-книги» принесе тобі радість спілкування з минулим, прощебече тобі пташкою, зігріє промінням святого сонечка, окропить твоє
чолонько чистою водичкою. Зазирни у цю читанку і ти багато п о б а ч и ш та п о ч у є ш …
То ж світлого тобі читання і божої благодаті у душі твоїй!

Дощечка 9
«У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів, і там живучи у травах, Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі, і так ото. А тут мати їх, що звалася Славуні, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
-- Так, -- каже Богумир, і воза запрягає, І їде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали
свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси.
Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім, і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.»
(За дощечками "Велес-книги")

"СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК"

Почта – «почесть»-пошанування стародавніх вірувань, звичаїв та обрядів.
Боянь -- пісні та молитви, складені співцем Бояном.
Древляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси – назви давніх слов’янських племен.

"СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА"*

За мужа слави – Богумира
богів усі любили щиро,
були розумні і слухняні,
і вчились Почті і Бояні.

І час минав, як божа міра –
росли сини у Богумира.
Що перший син – то диво сиве,
тому його назвали Сівом.
Що другий син – то диво русе,
тому його назвали Русом.

І час летів, як буйні коні –
росли у Богумира доні.
Що першу доню звали Древа,
А інших – Скріва і Полева.

Прийшла пора на зелен-квіти –
прийшла пора синів женити.
Прийшла пора на злоті шати –
прийшла пора дочок віддати.

І потекли у повні ріки –
слов'янські племена великі.
І поки сонця в небі стане –
Наш рід рости не перестане!

Від Древи – виросли древляни,
в Полеви –виросли поляни.
Від Сіва –вийшли сіверяни,
Від Скріви – кривичі-слов’яни.
А від русявого, від Руса –
пішло слов'янське плем’я русів.

Рік написання 1990.
"Дощечкова читанка: Єсьми русичі, Дажбові внуки" (у рукописі).

*Сторінка-берестинка - подає авторські тексти для дітей на тему дощечок "Велес-книги".

(З "Дощечкової читанки" (у рукописі).Рік написання - 1990. Рік підготовки до видання - 1993. Ілюстрації покійної художниці Зеновії Юськів (50 кольорових оригіналів) були загублені у 2005 з вини одного відомого львівського видавця. Видати на теперішній час "Дощечкову читанку" неможливо, хіба що починати все спочатку).