Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Янка Яковенко /
Проза
Сповідь про завтра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь про завтра
Спи, мій маленький. Люлі-люлі.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіта під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І день цей я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіта під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І день цей я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
