Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
2026.09.23
08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ
Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
2026.09.22
23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Янка Яковенко /
Проза
Сповідь про завтра
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь про завтра
Спи, мій маленький. Люлі-люлі.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіта під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І день цей я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.
Завтра я маю тебе убити.
Я кладу руку на живіт і відчуваю, як ти тріпочешся там маленькою рибкою. Це стукає твоє сердечко. Якась сила вже змусила цю крихітку плоті звучати в унісон із моїм серцем.
Моє ти ластів’ятко, тріпочешся у пригорщі, бо тобі страшно. Бо весь твій всесвіт, який я можу накрити однією долонею, наповнений страхом. Як я люблю тебе. Але це чомусь не зупинить мене завтра. Тебе, наче якусь бур’янину, висмикнуть із мого тіла, щоб ти не плутався у Всесвіта під ногами.
Завтра. Завтра, підписавши купу паперів і заплативши (о, Господи!) за послуги, вбивство можна і так назвати, зайду у палату. Я четверта. Не знаю їх імен, і ніхто не запитує моє. Ми познайомимося пізніше, коли привезуть на каталці першу, так і хочеться сказати, жертву, але ж справжня жертва залишилась там – у блискучій металевій мисочці. Кожна її клітиночка творилася чудодійною силою, дарованою природою, цією жінкою, власне, дівчинкою, дівчатком (їй же ледь вісімнадцять, а старшій дитині десять місяців). Колись батько втопив дитину, бо не міг її прогодувати. Минуло сто років, і мати сама віддає своє дитя на пошматування стерильному металу.
Тепер це лице творця і ката водночас ляскає по медичному біла рука:
- Олю, прокидайся!
Ну ось і познайомились...
Завтра, виринаючи з хащів наркозу, зблідла аж до прозорості істота, все буде запитувати: “Я ще вагітна чи ні?”. Чомусь спадуть на гадку застінки гестапо, де ще не відійшовши від болю, закатоване дівча питає: ”Я зрадила чи ні?”. А відповідь ранить нас і ріднить кров’ю більше, ніж сестер. Адже ми обидві зрадили, і не лише себе, свою дитину, ми посягнули на саму основу буття.
Завтра, заходячи в абортарій, де зі мною будуть розмовляти лагідно і співчутливо, мов на похоронах, я побачу цю страшну мисочку, цей металевий холодний гробик. У мені вибухне бажання забрати тебе, моє зернятко, зробити маленьке затишне ліжечко, вистелити листячком і квітами. І проріс би ти ясеночком, і ходила б до тебе моя донечка, як до братика. Все ж не одна залишилася б на білому світі.
Та сказати я нічого не встигну, бо у вену ввійде голка, і мене накриє блаженна порожнеча. А далі під наркозом мені ввижатимуться пелюшки у синіх слониках, і доки я вишиватиму льолю чорним хрестиком, моє тіло буде корчитись у судомах плачу, а перелякана санітар очка у спробах приборкати його, налягатиме грудьми і все гукатиме мене.
...Почекай, голубонько. Ось тільки ниточку відкушу.
А потім я залишусь сама. Щось піде негаразд. Ображена матка не захоче миритися з людською логікою, запече кров чорним згустком, і триматиме в собі цей кривавий плід із самозреченістю звіра, що захищає своє дитя.
Метал ще раз вторгнеться в неї, голка забетонує протест антибіотиком. І ще довго я буду просити: “Прости”, а вона відгукуватиметься тупим стогоном-болем.
Завтра, зненавидівши увесь світ, я скажу ті фатальні слова, які залишать мою донечку без батька. Хай вже краще так, ніж кожну мить пам’ятати, що це він не відгукнувся на мій відчай, він вклав мені в руку ті тридцять срібняків, відкуповуючись від неспроможності захистити свою кровинку, своє майбутнє.
Простити?!!
Це все буде завтра. І день цей я покляну і забуду.
А сьогодні, твоя сестричка, зручно вмостившись жабенятком на мені, тягнеться до пазухи. Я однією рукою пригортаю її, а другою грію твій всесвіт долонею. Сьогодні ти ще зі мною, і я народжую в собі відчуття щастя – БО ТИ ЗІ МНОЮ. Я впускаю щастя в кожну клітиночку і відчуваю, як наш страх відступає. Як моя любов сповиває і заколисує тебе. Люлі-люлі.
Говорять, що щасливі помирають легко.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
