Дуже добре пам’ятаю часи, коли україномовна дитяча книжка була
знахідкою. З якою радістю я і мої знайомі колеги вихователі
вітали книги видавництва „А-баба-галамага”. З щирим захопленням
зустріли ми і минулорічне видання „100 казок”. Проте, ложка
дьогтю, нажаль, втрапила в цю чудову книгу. А саме: в роботу
художників, які ілюстрували це видання. Хотілося б, щоб мої
зауваження сприймалися не як намагання спаплюжити роботу
видавництва, а як спробу допомогти зробити її досконалішою.
На першому малюнку зображено чоловіка який п’є (гідний приклад
для дітей?) разом з ведмедем. За атрибутами, в чоловікові
розпізнається козак Мамай.

Нагадаю, що козак Мамай є народною іконою, наявність якої була
обов’язковою в кожній хаті.
Відомий український археолог Шилов довів, що в козацькі часи
відбулося переосмислення старих міфів, їх подача на новому,
більш доступному для народу рівні. У ті ж часи відбулася
трансформація старого образу Бога-Спасителя (не плутати з
Христом) на новий образ козака Мамая. Іншими словами – це ікона,
яка дійшла до нас із дохристиянських часів.
Саме тому, що це ікона, кожна деталь малюнка має символічний
зміст. Дуб, який прибрано з малюнку позначає дерево Всесвіту, а
те, що Мамай сидить під ним, біля самого коріння, говорить, що
він присвячений Матері, нижньому, земному світу. Поза Мамая
схожа на зображення давніх кам’яних стел, які позначали собою
фалічні символи, і, значить, що Мамай знаходиться в Матері-
землі, таким чином її запліднюючи.
Музичний інструмент в руках Мамая вказує на те, що він є
сонячним божеством. У багатьох міфологічних системах сонячний
бог грає на музичному інструменті, наш народ зберіг цю традицію
у звичаєві ходити дивитися на свято Петра і Павла в поле, як
грає сонце.
Біля Мамая повинен бути зображений чорний кінь (його не має на
малюнку). Чому кінь має бути саме чорним? Вранці сонце виїжджає
на білому коні, щоб освітлювати наш світ. У вечері воно сідає
(звідси сонце сідає, Мамай теж сидить) на чорного, щоб світити у
потойбічному світі. Там воно бореться з темрявою і, перемігши
її, повертається до нас уранці.
На те, що Мамай збирається в потойбічний світ, вказує, також,
сова на дереві, правда її сучасні художники зовсім викинули з
картини, але на давніх картинах воно є обов’язковою.
Оселедець, хоча більш правильна назва - коса, вказує на те, що
Мамай є смертником (пор. у смерті коса, якою воно косить живих),
який має віддати у боротьбі своє життя.
Підводячи підсумки можна сказати, що Мамай символізує вечірнє
сонце, яке має померти в лоні матері-землі, щоб перемігши
темряву воскреснути вранці на небі.
За своїм символічним значенням український Мамай тотожний
єгипетському Осірісу, індійському Мітрі, Одіну, Христу, іще
багатьом іншим менш відомим, але не менш значимим богам
індоєвропейської міфології.
Тому малюючи наші святині, треба бути дуже обережним. Тільки
уявіть собі, який би піднявся скандал, коли б Ви намалювали
Христа, який п’є на брудершафт, та ще й видали це на першій
сторінці.

Далі хочу розповісти вам випадок, який трапився в одному з
дитячих садочків. Вихователька проводила відкрите заняття з
дітьми четвертого року життя. Основним наочним матеріалом на
g`mrr3 служила велика, власноруч виготовлена книга з
ілюстраціями. Невідомо чому, позитивні персонажі були одягнені в
російські сарафани, а негативний (лисиця з великим квадратним
підборіддям та гострими зубами) в українську вишиванку.
Коментарі мабуть зайві, але все таки не втримаюся. Нічого б
не було страшного, якби всі герої були одягнені в український
одяг. Адже в народі існують і добрі і лихі. Та протиставлення
йде на рівні двох національних культур. Представники однієї
культури – хороші, а іншої (як не дивно, рідної) – погані.


Звісно, що дитина у віці чотирьох років про це не думає. Вона
просто запам’ятовує загальний образ добра та зла. І через рік на
пропозицію вибрати між сарафаном та вишиванкою дитина обере
сарафан. А що вона обере через десять років? І хто запідозрить в
цьому виховательку?
Ви скажете, що не все так складно. В даному випадку так, адже
на занятті була обмежена кількість дітей, не всі уважно слухали,
та й вихователь має менший авторитет ніж мама.
Проте книгу, про яку йдеться мова, дитина розглядатиме разом
із мамою, тобто враження від побаченого і прочитаного буде
набагато сильніше. Та і книг, як я розумію, набагато більше,
тираж, нажаль, не вказаний, ніж кількість дітей на занятті.
Тож, що ми побачимо, відкривши „100 казок”? Візьмемо великі
ілюстрації на сторінках 9, 13, 15, 25, 45, 73, 77, 83, 97, 101,
117, 121,146, 151.
На два позитивних жіночих персонажа в національному одязі
приходиться чотири негативних в національному одязі та дев’ять в
іноземному, зокрема польському, російському, ще бачила віяння
французькі, іспанські тощо.
Майже кожен з цих дев’яти персонажів
має елемент українського одягу. Можливо художники видавництва
підтримують думку, що світ почався з України (я теж прихильниця
цієї думки), але дівчини в французькому корсеті та українському
віночку де стрічки розписані візерунком (здається, це
називається батік), у вінку, що формою нагадує російський кокошник, навіть для мене забагато.

Кінець кінцем, книга називається „Найкращі українські народні казки”,
то чому ж у ній українське слово не підтверджене наочно?
На що ще звертаєш увагу, так це на очі, які неприємно вражають
на ілюстраціях до казок про тварин. Маленькі, широко розставлені
очиці здавна використовувалися в літературі для опису
негативного персонажа. Чим же так дошкулила „Рукавичка”, що
подібний малюнок випустили у світ?


Спадає на гадку народна мудрість: „Хто думає про рік – сіє
пшеницю. Хто думає про десять років – садить сад. Хто думає про
вічність –виховує дітей.”
Дуже хотілося б, щоб цим принципом керувалися люди, які
сьогодні формують духовні засади наших дітей. Тому потрібно
створювати умови, за яких би відновлювався перерваний зв’язок
поколінь, щоб народна пам’ять переливалася в свідомість і
підсвідомість найменших українців, щоб їхній світогляд
формувався відповідно до народних світоглядних позицій. Адже
тільки нація, яка усвідомлює своє місце у світовій культурі,
спроможна розвиватися, збагачуючи світ духовно і матеріально.
Наші діти сьогодні залежать від нас, тому давайте передавати в
майбутнє найкраще, що маємо у своїх душах, адже ми будуємо
Вічність.