Я вітаю тебе, моя плоте, ница й презренна!
Я твоя господиня, а ти хтива служниця мені,
В тобі тісна обитель моя, приземлена,
Твоя доля - це мить лише, а бажання блудні.

Я схиляю главу, моя вічна панно блаженна!
У юдолі земній я служитиму справно тобі
Та нехай не завжди я піднесена і смиренна,
Долі наші єдині, не живуть тіла без душі

Яка радість з того, ти є строк мій тюремний!
До землі я прикута ним по руках і ногах.
Ця часу круговерть, суєта справ буденних
Перед очі встеляє злиденності шлях.

Хоч служу я не вічно і недовго красива,
Але втіленням плану є про людину Творця
Попри те, що хазяйка ти, не будь так спесива!
Осередками душ людських є тілесні серця.

Ти - темниця душі, її поцейбічне склепіння,
Ще й обмежуєш зліт моїх творчих зусиль,
Я б була наче Янгол святий - безстрасне створіння
Але ти зазіхаєш на творчість мою звідусіль.

Ну була б ти мов Янгол без мене, так Янголів досить!
Вони напівпрозорі з небес посланці
І хоча до них моляться й благ земних просять,
Їхня місія - служба, а отже вони не творці.

Що ти знаєш про небо, о, тлін, хробаків насолодо?!
Душі косність твоя зовсім не до душі!
Іпостась надприродна є я, а ти - гола природа,
Ремесла інструмент - ти, а я є твій творчий рушій.

Нехай так воно й так, але наші наука й культура
Залишились б ідеями без моїх плотських рук!
Не духовне походження має фізична статура
Але витвори теж матеріальні, навіть світло і звук.

Як набридла мені по життю твоя диктатура!
Хоч ти є інструмент, але редагуєш геть все,
Будь то музика, танці, скульптура чи література,
А фрегати високих ідей на рифи твої несе.

Наша партія спільна, і я не остання фігура.
Нехай ти є король, тоді бути мені ферзем.
Тож тебе захищаючи, моя надрухлива натура
Робить мене важливим на дошці долі гравцем.

Якби не параметри твоєї плотської фактури
Я була би сповідниця, невразлива для всіх.
Через тебе загрожують вірі моїй нещадні тортури
Я цураюсь сповідання та впадаю у зречення гріх.

Тут вже я не витримую і буду протестувати!
Не записуй мене до когорти відступників!
Є на Небі твоєму сонми страчених, розіп’ятих
І не Янголів Божих, а людей - святих мучеників.

Але хто дав їм силу не злякатися і не вбігти,
Так зробив, щоби страх і біль їхній вщух
Де взяли вони мужність страждання усі відтерпіти.
Є в людині щось вище за нас і напевне це Дух.