
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова -
пустелі слів…
Мовчить душа вологими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий -
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Мовчить душа вологими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий -
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження8)
«…Якими ж засобами розкривала свої завжди глибокі, хвилюючі сценічні образи геніальні артистка? Насамперед, Марія Костянтинівна, маючи виключну акторську інтуіцію та хорошу пам’ять, була надзвичайно спостережлива, знала добре тодішнє село, бо виросла в ньому (хутір Заньки, біля Ніжина). Звідси виключно колоритна мова, з особливостями чернігівської говірки. А найголовніше – це стихійне акторське начало, уява, уміння швидко і легко перевтілюватися. Далі вроджена благородність, почуття міри, ціла гама найскладніших і найтонших психологічних візерунків, що втілювались в художньо-правдиву, виразну і разом економну форму. До цього треба додати, що Марія Костянтинівна якось відразу глибоко охоплювала роль в цілому, а в процесі роботи вже з’являлися все нові і нові деталі. Коли говорити про національну форму, то Марія Костянтинівна була до того ж глибоко національна по формі артистка.
Творчий діапазон Заньковецької був колосальний: від бурхливо драматичної Лимерівни, де в сцені з свекрухою (в 4-ій дії) вона виявляє майже неймовірну для жінки силу обурення, протесту, коли з її очей сипалися іскри гніву і абсолютно мінялося обличчя, - до «Наймички», де Марія Костянтинівна давала незрівняний по глибині образ скривдженої жінки-селянки, яка з покорою приймає свою тяжку долю і йде на страту; від «Наймички» до 15-літньої Зіньки ( в п’єсі Л.Яновської «Лісова квітка»), наівної, безпосередньої і чистої дівчини з лісу, майже дитини; від Зіньки – до веселої звабливої молодиці, п’яненької Ївги-Цвіркунки в «Чорноморцях», де вона то безжурно носиться в танку, приспівуючи «Додому йду, товченики…», то, обливаючись сльозами, співає широким, грудним контр-альтом, розплітаючи коси Марусі, відому народну пісню «Плавай, плавай, лебедоньку» якоюсь особливою манерою, властивою лише українській селянці; від Цвіркунки до Олени в «Глитаї», від Олени до Циганки Ази і так далі, і так далі… Геніальність Марії Костянтинівни Заньковецької в передачі страждань селянки-покритки можна порівнювати лише з геніальністю Тараса Шевченка в його творах на цю тему.
С.228 У моїх театральних спогадах Марія Заньковецька посідає виняткове місце: я не зустрічав на своєму віку другої актриси з такою геніальною інтуіцією, з такою глибокою і тонкою передачею психологічних можливостей жінки-селянки, з таким широким діапазоном театрального перевтілення. Не зустрічав я другої актриси і з таким життям, де дійсність і сцена так переплелися, так обумовлювалися одне одним, що часом важко було сказати, де кінчається творчість і де починається життя.
Все життя цієї видатної людини було в різних контрастах. Від великого буряного піднесення до повно протилежності – лагідності, ніжності, безмежної любові. Такою вона залишилася до самої смерті.
Марію Костянтинівну я знав давно, ще з 1896 року, але працювати довелося разом з нею тільки з 1907 року в театрі Садовського. Минуле у цієї артистки було на диво яскраве. Це був безперервний якийсь тріумфальний похід. Я був свідком, коли молодь після вистави (Кам’янець-Подільський та інші міста) випрягала коней. Впрягалася сама в фаетон і відвозила Марію Костянтинівну до її приміщення, або садовила її на крісло і на руках відносила додому. На сцені під час дії Марія Костянтинівна своєю натхненною грою, силою свого могутнього таланту захоплювала не тільки глядача, але й нас – її партнерів вона підносила на вищий творчий щабель. В патетичних сценах її очі то затуманювались, то горіли, як зорі, то кресали іскри. Голос то м’який, то дитячо-довірливий, то повний безнадійності, горя, то клекочучий (здавалося могутній баритон дзвенить), то раптом сріблястий сміх розкотиться. Хто раз почув цей чарівний голос, той все життя пам’ятав його. Розказати про свій метод творення сценічного образу і навчити інших вона не могла. Марія Костянтинівна тільки показувала, як би вона це зробила. Несвідоме, інтуітивне було заложене в цьому геніальному створінні так глибоко і виливалося в такі емоційні та інтонаційні нюанси, які ані повторити, ні занотувати не можна.
Мені довелося бачити не мало талановитих, навіть геніальних актрис на російській сцені, як наприклад, В.Ф. Коміссаржевська, М.Г. Савіна, О.Л. Кніппер, але жодна з них не була подібна до Заньковецької. Марія Костянтинівна мала такі зовнішні дані, таке особливе звучання голосу і такі засоби в передачі найглибших і найрізноманітніших станів людської душі, що разом давали їй особливе, виключне місце в українському театрі.
Для нас, акторів старшої генерації, Марія Костянтинівна завжди була зразком і недосяжним ідеалом. Ми горді і щасливі з того, що Марія Костянтинівна серед нас жила, творила і своїми театральними образами зворушувала і наповняла любов’ю серця покривджених людей.
Хай же пам’ять про цю винятково обдаровану артистку живе в наших серцях!»
І.НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Марія Заньковецька, українська артистка». Твори,т.Х, с.248-253,1931.
С.225 «… д. Заньковецька вміє з непорівняним майстерством зобвиджувати передсмертні муки сконання і саме вмирання. Її «вмирання» на сцені таке фізіологічно правдиве, передсмертні муки такі натуральні, що допроваджували до істерії й зомлівання не тільки слабонервне жіноцтво, але й декотрих мужчин.
«Не грай, моя дитино, з таким огнем, бо це тобі буде шкідливо для здоров’я», - не раз говорив славній артистці Віардо її ментор. Ці слова нераз приходили нам на думку, як ми дивилися на патетичні грання д. Заньковецької. І справді, перших років артистичної діяльності д. Заньковецької таке щире гаряче грання шкодило для її здоров’я, бо вона грає, і ніби перебуває й переживає те життя, те горе й ті радощі, які зобвиджує у ролі на сцені. д.Заньковецька незвичайно гарно та виразно вміє грати очима. Її чималі темні очі виявляють дуже виразно страждання й муки душі. Вона спустить віка, слоняє віка, розплющує очі і втуплює їх в одне місце, в один ніби пункт. У цьому длявому повертанні очий виявляється в д. Заньковецької таке горе, такий одчай, такий смуток, що здається, йому нема і не буде ні полегшення, ні кінця. І не диво, що д. Заньковецька викликає в глядачах ті ж самі почування, які перебуває й почуває у своїй душі вона сама, бо одна тільки щирість та правда в артизмі мають впливову силу і вдівають на людську душу, викликають у ній спочування.
Добувши собі слави великої артистки в драматичних і інших ролях д. Заньковецька виявила дуже артистичний талант і в комічних ролях. За яку роль вона не візьметься, все в неї виходить до ладу. В веселих комічних та водевільних ролях її великий талант настачає і веселости, і жартівливості, і незвичайної ворушливости та жвавости. І тут вона швидка, метка та проворна. Чи вийде вона на сцену молодицею, чи дівчиною, вона і «киває і моргає», і в’ється, і пурхає, і пританцьовує, і приспівує, а очі так і зорять огнем залицяння, так і бризкають веселістю».
Ремарка від Дмитра Николишина: «По тім вміщений прекрасний образ-портрет Марії Заньковецької в старшому віці, колірова відбитка великого портрету кисті художника Фоміна. Вона сидить у фотелі, сперта на праве рам’я, нахилена до переду з руками одна в другій на колінах, і дивиться на маляра, повернувши голову дещо на право. За нею -праворуч неї пяніно з отвореними нотами, ліворуч шафка з книжками. Сама вона в темному жакеті поверх сукні з коронковим ковніром та фіолетовим жаботом».
За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження8)
Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)
С.227 І.МАР’ЯНЕНКО «М.Заньковецька – геніальна українська артистка» у кн. «Моє життя – моя праця»,1936 р.
«…Якими ж засобами розкривала свої завжди глибокі, хвилюючі сценічні образи геніальні артистка? Насамперед, Марія Костянтинівна, маючи виключну акторську інтуіцію та хорошу пам’ять, була надзвичайно спостережлива, знала добре тодішнє село, бо виросла в ньому (хутір Заньки, біля Ніжина). Звідси виключно колоритна мова, з особливостями чернігівської говірки. А найголовніше – це стихійне акторське начало, уява, уміння швидко і легко перевтілюватися. Далі вроджена благородність, почуття міри, ціла гама найскладніших і найтонших психологічних візерунків, що втілювались в художньо-правдиву, виразну і разом економну форму. До цього треба додати, що Марія Костянтинівна якось відразу глибоко охоплювала роль в цілому, а в процесі роботи вже з’являлися все нові і нові деталі. Коли говорити про національну форму, то Марія Костянтинівна була до того ж глибоко національна по формі артистка.
Творчий діапазон Заньковецької був колосальний: від бурхливо драматичної Лимерівни, де в сцені з свекрухою (в 4-ій дії) вона виявляє майже неймовірну для жінки силу обурення, протесту, коли з її очей сипалися іскри гніву і абсолютно мінялося обличчя, - до «Наймички», де Марія Костянтинівна давала незрівняний по глибині образ скривдженої жінки-селянки, яка з покорою приймає свою тяжку долю і йде на страту; від «Наймички» до 15-літньої Зіньки ( в п’єсі Л.Яновської «Лісова квітка»), наівної, безпосередньої і чистої дівчини з лісу, майже дитини; від Зіньки – до веселої звабливої молодиці, п’яненької Ївги-Цвіркунки в «Чорноморцях», де вона то безжурно носиться в танку, приспівуючи «Додому йду, товченики…», то, обливаючись сльозами, співає широким, грудним контр-альтом, розплітаючи коси Марусі, відому народну пісню «Плавай, плавай, лебедоньку» якоюсь особливою манерою, властивою лише українській селянці; від Цвіркунки до Олени в «Глитаї», від Олени до Циганки Ази і так далі, і так далі… Геніальність Марії Костянтинівни Заньковецької в передачі страждань селянки-покритки можна порівнювати лише з геніальністю Тараса Шевченка в його творах на цю тему.
С.228 У моїх театральних спогадах Марія Заньковецька посідає виняткове місце: я не зустрічав на своєму віку другої актриси з такою геніальною інтуіцією, з такою глибокою і тонкою передачею психологічних можливостей жінки-селянки, з таким широким діапазоном театрального перевтілення. Не зустрічав я другої актриси і з таким життям, де дійсність і сцена так переплелися, так обумовлювалися одне одним, що часом важко було сказати, де кінчається творчість і де починається життя.
Все життя цієї видатної людини було в різних контрастах. Від великого буряного піднесення до повно протилежності – лагідності, ніжності, безмежної любові. Такою вона залишилася до самої смерті.
Марію Костянтинівну я знав давно, ще з 1896 року, але працювати довелося разом з нею тільки з 1907 року в театрі Садовського. Минуле у цієї артистки було на диво яскраве. Це був безперервний якийсь тріумфальний похід. Я був свідком, коли молодь після вистави (Кам’янець-Подільський та інші міста) випрягала коней. Впрягалася сама в фаетон і відвозила Марію Костянтинівну до її приміщення, або садовила її на крісло і на руках відносила додому. На сцені під час дії Марія Костянтинівна своєю натхненною грою, силою свого могутнього таланту захоплювала не тільки глядача, але й нас – її партнерів вона підносила на вищий творчий щабель. В патетичних сценах її очі то затуманювались, то горіли, як зорі, то кресали іскри. Голос то м’який, то дитячо-довірливий, то повний безнадійності, горя, то клекочучий (здавалося могутній баритон дзвенить), то раптом сріблястий сміх розкотиться. Хто раз почув цей чарівний голос, той все життя пам’ятав його. Розказати про свій метод творення сценічного образу і навчити інших вона не могла. Марія Костянтинівна тільки показувала, як би вона це зробила. Несвідоме, інтуітивне було заложене в цьому геніальному створінні так глибоко і виливалося в такі емоційні та інтонаційні нюанси, які ані повторити, ні занотувати не можна.
Мені довелося бачити не мало талановитих, навіть геніальних актрис на російській сцені, як наприклад, В.Ф. Коміссаржевська, М.Г. Савіна, О.Л. Кніппер, але жодна з них не була подібна до Заньковецької. Марія Костянтинівна мала такі зовнішні дані, таке особливе звучання голосу і такі засоби в передачі найглибших і найрізноманітніших станів людської душі, що разом давали їй особливе, виключне місце в українському театрі.
Для нас, акторів старшої генерації, Марія Костянтинівна завжди була зразком і недосяжним ідеалом. Ми горді і щасливі з того, що Марія Костянтинівна серед нас жила, творила і своїми театральними образами зворушувала і наповняла любов’ю серця покривджених людей.
Хай же пам’ять про цю винятково обдаровану артистку живе в наших серцях!»
І.НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Марія Заньковецька, українська артистка». Твори,т.Х, с.248-253,1931.
С.225 «… д. Заньковецька вміє з непорівняним майстерством зобвиджувати передсмертні муки сконання і саме вмирання. Її «вмирання» на сцені таке фізіологічно правдиве, передсмертні муки такі натуральні, що допроваджували до істерії й зомлівання не тільки слабонервне жіноцтво, але й декотрих мужчин.
«Не грай, моя дитино, з таким огнем, бо це тобі буде шкідливо для здоров’я», - не раз говорив славній артистці Віардо її ментор. Ці слова нераз приходили нам на думку, як ми дивилися на патетичні грання д. Заньковецької. І справді, перших років артистичної діяльності д. Заньковецької таке щире гаряче грання шкодило для її здоров’я, бо вона грає, і ніби перебуває й переживає те життя, те горе й ті радощі, які зобвиджує у ролі на сцені. д.Заньковецька незвичайно гарно та виразно вміє грати очима. Її чималі темні очі виявляють дуже виразно страждання й муки душі. Вона спустить віка, слоняє віка, розплющує очі і втуплює їх в одне місце, в один ніби пункт. У цьому длявому повертанні очий виявляється в д. Заньковецької таке горе, такий одчай, такий смуток, що здається, йому нема і не буде ні полегшення, ні кінця. І не диво, що д. Заньковецька викликає в глядачах ті ж самі почування, які перебуває й почуває у своїй душі вона сама, бо одна тільки щирість та правда в артизмі мають впливову силу і вдівають на людську душу, викликають у ній спочування.
Добувши собі слави великої артистки в драматичних і інших ролях д. Заньковецька виявила дуже артистичний талант і в комічних ролях. За яку роль вона не візьметься, все в неї виходить до ладу. В веселих комічних та водевільних ролях її великий талант настачає і веселости, і жартівливості, і незвичайної ворушливости та жвавости. І тут вона швидка, метка та проворна. Чи вийде вона на сцену молодицею, чи дівчиною, вона і «киває і моргає», і в’ється, і пурхає, і пританцьовує, і приспівує, а очі так і зорять огнем залицяння, так і бризкають веселістю».
Ремарка від Дмитра Николишина: «По тім вміщений прекрасний образ-портрет Марії Заньковецької в старшому віці, колірова відбитка великого портрету кисті художника Фоміна. Вона сидить у фотелі, сперта на праве рам’я, нахилена до переду з руками одна в другій на колінах, і дивиться на маляра, повернувши голову дещо на право. За нею -праворуч неї пяніно з отвореними нотами, ліворуч шафка з книжками. Сама вона в темному жакеті поверх сукні з коронковим ковніром та фіолетовим жаботом».
За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
ДАЛІ БУДЕ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження9)"
• Перейти на сторінку •
"З сімейного архіву: Дмитро Николишин. "Поминальна (Листопадова) Симфонія"-1."
• Перейти на сторінку •
"З сімейного архіву: Дмитро Николишин. "Поминальна (Листопадова) Симфонія"-1."
Про публікацію