
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження8)
«…Якими ж засобами розкривала свої завжди глибокі, хвилюючі сценічні образи геніальні артистка? Насамперед, Марія Костянтинівна, маючи виключну акторську інтуіцію та хорошу пам’ять, була надзвичайно спостережлива, знала добре тодішнє село, бо виросла в ньому (хутір Заньки, біля Ніжина). Звідси виключно колоритна мова, з особливостями чернігівської говірки. А найголовніше – це стихійне акторське начало, уява, уміння швидко і легко перевтілюватися. Далі вроджена благородність, почуття міри, ціла гама найскладніших і найтонших психологічних візерунків, що втілювались в художньо-правдиву, виразну і разом економну форму. До цього треба додати, що Марія Костянтинівна якось відразу глибоко охоплювала роль в цілому, а в процесі роботи вже з’являлися все нові і нові деталі. Коли говорити про національну форму, то Марія Костянтинівна була до того ж глибоко національна по формі артистка.
Творчий діапазон Заньковецької був колосальний: від бурхливо драматичної Лимерівни, де в сцені з свекрухою (в 4-ій дії) вона виявляє майже неймовірну для жінки силу обурення, протесту, коли з її очей сипалися іскри гніву і абсолютно мінялося обличчя, - до «Наймички», де Марія Костянтинівна давала незрівняний по глибині образ скривдженої жінки-селянки, яка з покорою приймає свою тяжку долю і йде на страту; від «Наймички» до 15-літньої Зіньки ( в п’єсі Л.Яновської «Лісова квітка»), наівної, безпосередньої і чистої дівчини з лісу, майже дитини; від Зіньки – до веселої звабливої молодиці, п’яненької Ївги-Цвіркунки в «Чорноморцях», де вона то безжурно носиться в танку, приспівуючи «Додому йду, товченики…», то, обливаючись сльозами, співає широким, грудним контр-альтом, розплітаючи коси Марусі, відому народну пісню «Плавай, плавай, лебедоньку» якоюсь особливою манерою, властивою лише українській селянці; від Цвіркунки до Олени в «Глитаї», від Олени до Циганки Ази і так далі, і так далі… Геніальність Марії Костянтинівни Заньковецької в передачі страждань селянки-покритки можна порівнювати лише з геніальністю Тараса Шевченка в його творах на цю тему.
С.228 У моїх театральних спогадах Марія Заньковецька посідає виняткове місце: я не зустрічав на своєму віку другої актриси з такою геніальною інтуіцією, з такою глибокою і тонкою передачею психологічних можливостей жінки-селянки, з таким широким діапазоном театрального перевтілення. Не зустрічав я другої актриси і з таким життям, де дійсність і сцена так переплелися, так обумовлювалися одне одним, що часом важко було сказати, де кінчається творчість і де починається життя.
Все життя цієї видатної людини було в різних контрастах. Від великого буряного піднесення до повно протилежності – лагідності, ніжності, безмежної любові. Такою вона залишилася до самої смерті.
Марію Костянтинівну я знав давно, ще з 1896 року, але працювати довелося разом з нею тільки з 1907 року в театрі Садовського. Минуле у цієї артистки було на диво яскраве. Це був безперервний якийсь тріумфальний похід. Я був свідком, коли молодь після вистави (Кам’янець-Подільський та інші міста) випрягала коней. Впрягалася сама в фаетон і відвозила Марію Костянтинівну до її приміщення, або садовила її на крісло і на руках відносила додому. На сцені під час дії Марія Костянтинівна своєю натхненною грою, силою свого могутнього таланту захоплювала не тільки глядача, але й нас – її партнерів вона підносила на вищий творчий щабель. В патетичних сценах її очі то затуманювались, то горіли, як зорі, то кресали іскри. Голос то м’який, то дитячо-довірливий, то повний безнадійності, горя, то клекочучий (здавалося могутній баритон дзвенить), то раптом сріблястий сміх розкотиться. Хто раз почув цей чарівний голос, той все життя пам’ятав його. Розказати про свій метод творення сценічного образу і навчити інших вона не могла. Марія Костянтинівна тільки показувала, як би вона це зробила. Несвідоме, інтуітивне було заложене в цьому геніальному створінні так глибоко і виливалося в такі емоційні та інтонаційні нюанси, які ані повторити, ні занотувати не можна.
Мені довелося бачити не мало талановитих, навіть геніальних актрис на російській сцені, як наприклад, В.Ф. Коміссаржевська, М.Г. Савіна, О.Л. Кніппер, але жодна з них не була подібна до Заньковецької. Марія Костянтинівна мала такі зовнішні дані, таке особливе звучання голосу і такі засоби в передачі найглибших і найрізноманітніших станів людської душі, що разом давали їй особливе, виключне місце в українському театрі.
Для нас, акторів старшої генерації, Марія Костянтинівна завжди була зразком і недосяжним ідеалом. Ми горді і щасливі з того, що Марія Костянтинівна серед нас жила, творила і своїми театральними образами зворушувала і наповняла любов’ю серця покривджених людей.
Хай же пам’ять про цю винятково обдаровану артистку живе в наших серцях!»
І.НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Марія Заньковецька, українська артистка». Твори,т.Х, с.248-253,1931.
С.225 «… д. Заньковецька вміє з непорівняним майстерством зобвиджувати передсмертні муки сконання і саме вмирання. Її «вмирання» на сцені таке фізіологічно правдиве, передсмертні муки такі натуральні, що допроваджували до істерії й зомлівання не тільки слабонервне жіноцтво, але й декотрих мужчин.
«Не грай, моя дитино, з таким огнем, бо це тобі буде шкідливо для здоров’я», - не раз говорив славній артистці Віардо її ментор. Ці слова нераз приходили нам на думку, як ми дивилися на патетичні грання д. Заньковецької. І справді, перших років артистичної діяльності д. Заньковецької таке щире гаряче грання шкодило для її здоров’я, бо вона грає, і ніби перебуває й переживає те життя, те горе й ті радощі, які зобвиджує у ролі на сцені. д.Заньковецька незвичайно гарно та виразно вміє грати очима. Її чималі темні очі виявляють дуже виразно страждання й муки душі. Вона спустить віка, слоняє віка, розплющує очі і втуплює їх в одне місце, в один ніби пункт. У цьому длявому повертанні очий виявляється в д. Заньковецької таке горе, такий одчай, такий смуток, що здається, йому нема і не буде ні полегшення, ні кінця. І не диво, що д. Заньковецька викликає в глядачах ті ж самі почування, які перебуває й почуває у своїй душі вона сама, бо одна тільки щирість та правда в артизмі мають впливову силу і вдівають на людську душу, викликають у ній спочування.
Добувши собі слави великої артистки в драматичних і інших ролях д. Заньковецька виявила дуже артистичний талант і в комічних ролях. За яку роль вона не візьметься, все в неї виходить до ладу. В веселих комічних та водевільних ролях її великий талант настачає і веселости, і жартівливості, і незвичайної ворушливости та жвавости. І тут вона швидка, метка та проворна. Чи вийде вона на сцену молодицею, чи дівчиною, вона і «киває і моргає», і в’ється, і пурхає, і пританцьовує, і приспівує, а очі так і зорять огнем залицяння, так і бризкають веселістю».
Ремарка від Дмитра Николишина: «По тім вміщений прекрасний образ-портрет Марії Заньковецької в старшому віці, колірова відбитка великого портрету кисті художника Фоміна. Вона сидить у фотелі, сперта на праве рам’я, нахилена до переду з руками одна в другій на колінах, і дивиться на маляра, повернувши голову дещо на право. За нею -праворуч неї пяніно з отвореними нотами, ліворуч шафка з книжками. Сама вона в темному жакеті поверх сукні з коронковим ковніром та фіолетовим жаботом».
За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження8)
Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)
С.227 І.МАР’ЯНЕНКО «М.Заньковецька – геніальна українська артистка» у кн. «Моє життя – моя праця»,1936 р.
«…Якими ж засобами розкривала свої завжди глибокі, хвилюючі сценічні образи геніальні артистка? Насамперед, Марія Костянтинівна, маючи виключну акторську інтуіцію та хорошу пам’ять, була надзвичайно спостережлива, знала добре тодішнє село, бо виросла в ньому (хутір Заньки, біля Ніжина). Звідси виключно колоритна мова, з особливостями чернігівської говірки. А найголовніше – це стихійне акторське начало, уява, уміння швидко і легко перевтілюватися. Далі вроджена благородність, почуття міри, ціла гама найскладніших і найтонших психологічних візерунків, що втілювались в художньо-правдиву, виразну і разом економну форму. До цього треба додати, що Марія Костянтинівна якось відразу глибоко охоплювала роль в цілому, а в процесі роботи вже з’являлися все нові і нові деталі. Коли говорити про національну форму, то Марія Костянтинівна була до того ж глибоко національна по формі артистка.
Творчий діапазон Заньковецької був колосальний: від бурхливо драматичної Лимерівни, де в сцені з свекрухою (в 4-ій дії) вона виявляє майже неймовірну для жінки силу обурення, протесту, коли з її очей сипалися іскри гніву і абсолютно мінялося обличчя, - до «Наймички», де Марія Костянтинівна давала незрівняний по глибині образ скривдженої жінки-селянки, яка з покорою приймає свою тяжку долю і йде на страту; від «Наймички» до 15-літньої Зіньки ( в п’єсі Л.Яновської «Лісова квітка»), наівної, безпосередньої і чистої дівчини з лісу, майже дитини; від Зіньки – до веселої звабливої молодиці, п’яненької Ївги-Цвіркунки в «Чорноморцях», де вона то безжурно носиться в танку, приспівуючи «Додому йду, товченики…», то, обливаючись сльозами, співає широким, грудним контр-альтом, розплітаючи коси Марусі, відому народну пісню «Плавай, плавай, лебедоньку» якоюсь особливою манерою, властивою лише українській селянці; від Цвіркунки до Олени в «Глитаї», від Олени до Циганки Ази і так далі, і так далі… Геніальність Марії Костянтинівни Заньковецької в передачі страждань селянки-покритки можна порівнювати лише з геніальністю Тараса Шевченка в його творах на цю тему.
С.228 У моїх театральних спогадах Марія Заньковецька посідає виняткове місце: я не зустрічав на своєму віку другої актриси з такою геніальною інтуіцією, з такою глибокою і тонкою передачею психологічних можливостей жінки-селянки, з таким широким діапазоном театрального перевтілення. Не зустрічав я другої актриси і з таким життям, де дійсність і сцена так переплелися, так обумовлювалися одне одним, що часом важко було сказати, де кінчається творчість і де починається життя.
Все життя цієї видатної людини було в різних контрастах. Від великого буряного піднесення до повно протилежності – лагідності, ніжності, безмежної любові. Такою вона залишилася до самої смерті.
Марію Костянтинівну я знав давно, ще з 1896 року, але працювати довелося разом з нею тільки з 1907 року в театрі Садовського. Минуле у цієї артистки було на диво яскраве. Це був безперервний якийсь тріумфальний похід. Я був свідком, коли молодь після вистави (Кам’янець-Подільський та інші міста) випрягала коней. Впрягалася сама в фаетон і відвозила Марію Костянтинівну до її приміщення, або садовила її на крісло і на руках відносила додому. На сцені під час дії Марія Костянтинівна своєю натхненною грою, силою свого могутнього таланту захоплювала не тільки глядача, але й нас – її партнерів вона підносила на вищий творчий щабель. В патетичних сценах її очі то затуманювались, то горіли, як зорі, то кресали іскри. Голос то м’який, то дитячо-довірливий, то повний безнадійності, горя, то клекочучий (здавалося могутній баритон дзвенить), то раптом сріблястий сміх розкотиться. Хто раз почув цей чарівний голос, той все життя пам’ятав його. Розказати про свій метод творення сценічного образу і навчити інших вона не могла. Марія Костянтинівна тільки показувала, як би вона це зробила. Несвідоме, інтуітивне було заложене в цьому геніальному створінні так глибоко і виливалося в такі емоційні та інтонаційні нюанси, які ані повторити, ні занотувати не можна.
Мені довелося бачити не мало талановитих, навіть геніальних актрис на російській сцені, як наприклад, В.Ф. Коміссаржевська, М.Г. Савіна, О.Л. Кніппер, але жодна з них не була подібна до Заньковецької. Марія Костянтинівна мала такі зовнішні дані, таке особливе звучання голосу і такі засоби в передачі найглибших і найрізноманітніших станів людської душі, що разом давали їй особливе, виключне місце в українському театрі.
Для нас, акторів старшої генерації, Марія Костянтинівна завжди була зразком і недосяжним ідеалом. Ми горді і щасливі з того, що Марія Костянтинівна серед нас жила, творила і своїми театральними образами зворушувала і наповняла любов’ю серця покривджених людей.
Хай же пам’ять про цю винятково обдаровану артистку живе в наших серцях!»
І.НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Марія Заньковецька, українська артистка». Твори,т.Х, с.248-253,1931.
С.225 «… д. Заньковецька вміє з непорівняним майстерством зобвиджувати передсмертні муки сконання і саме вмирання. Її «вмирання» на сцені таке фізіологічно правдиве, передсмертні муки такі натуральні, що допроваджували до істерії й зомлівання не тільки слабонервне жіноцтво, але й декотрих мужчин.
«Не грай, моя дитино, з таким огнем, бо це тобі буде шкідливо для здоров’я», - не раз говорив славній артистці Віардо її ментор. Ці слова нераз приходили нам на думку, як ми дивилися на патетичні грання д. Заньковецької. І справді, перших років артистичної діяльності д. Заньковецької таке щире гаряче грання шкодило для її здоров’я, бо вона грає, і ніби перебуває й переживає те життя, те горе й ті радощі, які зобвиджує у ролі на сцені. д.Заньковецька незвичайно гарно та виразно вміє грати очима. Її чималі темні очі виявляють дуже виразно страждання й муки душі. Вона спустить віка, слоняє віка, розплющує очі і втуплює їх в одне місце, в один ніби пункт. У цьому длявому повертанні очий виявляється в д. Заньковецької таке горе, такий одчай, такий смуток, що здається, йому нема і не буде ні полегшення, ні кінця. І не диво, що д. Заньковецька викликає в глядачах ті ж самі почування, які перебуває й почуває у своїй душі вона сама, бо одна тільки щирість та правда в артизмі мають впливову силу і вдівають на людську душу, викликають у ній спочування.
Добувши собі слави великої артистки в драматичних і інших ролях д. Заньковецька виявила дуже артистичний талант і в комічних ролях. За яку роль вона не візьметься, все в неї виходить до ладу. В веселих комічних та водевільних ролях її великий талант настачає і веселости, і жартівливості, і незвичайної ворушливости та жвавости. І тут вона швидка, метка та проворна. Чи вийде вона на сцену молодицею, чи дівчиною, вона і «киває і моргає», і в’ється, і пурхає, і пританцьовує, і приспівує, а очі так і зорять огнем залицяння, так і бризкають веселістю».
Ремарка від Дмитра Николишина: «По тім вміщений прекрасний образ-портрет Марії Заньковецької в старшому віці, колірова відбитка великого портрету кисті художника Фоміна. Вона сидить у фотелі, сперта на праве рам’я, нахилена до переду з руками одна в другій на колінах, і дивиться на маляра, повернувши голову дещо на право. За нею -праворуч неї пяніно з отвореними нотами, ліворуч шафка з книжками. Сама вона в темному жакеті поверх сукні з коронковим ковніром та фіолетовим жаботом».
За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.
ДАЛІ БУДЕ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження9)"
• Перейти на сторінку •
"З сімейного архіву: Дмитро Николишин. "Поминальна (Листопадова) Симфонія"-1."
• Перейти на сторінку •
"З сімейного архіву: Дмитро Николишин. "Поминальна (Листопадова) Симфонія"-1."
Про публікацію