ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Неудобно перед классиком
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поистине легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олимпи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга в Иерусалиме.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы из Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неудобно перед классиком
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поистине легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олимпи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга в Иерусалиме.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы из Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію