Є книжки, які хочеться перечитувати знов і знов, і аби щоразу - як уперше. На моїй поличці таких книжок чільне місце посідають Льюїсові "Хроніки Нарнії". Я, ледащо, не тільки двічі (ну, добре, тричі) поглинув "Хроніки" в перекладі російською, але й подужав кілька з них в оригіналі (наполегливо раджу - читається, як дихається). Мало, що там йдеться про речі магічні, це й зроблено магічним чином: дуже лаконічний оповідач змальовує перед очима читача цілий світ, живий, справжній, який сприймається всіма органами чуття та ще чимось - напевно, тим, чим людина відчуває дива.

Магія, дійсна магія! - ось що таке Льюїс; він такий справжній і некомерційний, що і комерційний успіх, і любов читачів (і навіть критиків) йому гарантовані. Це - література, а не creative writing, яке, нмсд, є її надзвичайно точною копією, клоном; але перша є мистецтвом, а друга - галуззю промисловості.

Та в одну книжку, як в одну річку, не можна увійти двічі. Перечитування "Нарнії" не приносило бажаного відчуття. Певні надії я покладав на переклад українською - але саме його бракувало. Загалом відсутність у книгарнях "Хронік" українською здавалася мені прикрим і навіть ганебним непорозумінням (як і неперевидання з 70-х "Чарівного кожушка" Ф. Мори або з 80-х - "Пригод Альфонса Цитербакке" Г. Гольц-Баумерта).

Та, нарешті, здійснилося! Видавнича група КМ-Букс томик за томиком заходилася друкувати "Хроніки" (переклад Вікторії Наріжної). Ммммм... Ідеального формату, приємні на дотик, із чарівними ілюстраціями славетної Пауліни Бейнс - а тут ще й свята зимові, й передріздвяний розпродаж в "Книгарні Є" (щирі -50% і ніяких там підступних "до"), і малий не читав - все одне до одного, тож я придбав перші дві книжки. Заздрив, шалено заздрив я синові, який щодня повідомляв про подолання чергового розділу: адже він подорожував Нарнією вперше! Та на щастя, застуда врешті-решт вклала мене в ліжко, і я з неабияким полегшенням взявся за "Лев, Біла Відьма і Шафа", доки малий зачитувався "Небожем Чаклуна" (як відомо, хронологічно "Небіж" передує, але написаний був тільки за 5 років після "Шафи").

Мммм... Маленьке диво таки сталося. Я поринув у світ Нарнії майже по-справжньому вперше; переклад таки має значення - отак минулого року я несподівано полюбив Хемінгуея у перекладі Мара Пінчевського. А малюнки Пауліни Бейнс, оригінального ілюстратора "Хронік", відтворювали персонажів саме так, як уявляв їх я! І, певно, не я один: малий, коли вперше відкрив "Шафу" та погортав сторінки, зупинився на малюнку, на якому містер Тамнус веде Люсі до своєї печери та зауважив: "Як чудово промальовано Фавна!" - диво, та й годі.

І на цьому дива не спинилися. Я трохи буквоїд і чималий зануда; трапилася мені на сторінці 68 помилка в перекладі "Хронік", і я захлинувся жовчю та заходився писати розлогий лютий пост, бідкатися на зруйнований "пір_духа", скаржитися фахівцям і друзям... Пост я дописав, та публікувати не став; проковтнув жовч і пішов собі дочитувати книжку. Навіщо? Хто помітить помилку - той збагне, що й до чого; хто не помітить - для того помилки не існуватиме. А диво - станеться.

У дитинстві святковий настрій виникав за кілька тижнів до Нового року; його відгомін відчувався аж до кінця зимових канікул. Цілком слушно назвати той настрій "передчуттям дива" - диво таки ставалося щороку: ялинка, омріяний подарунок, різні несподіванки тощо, все, як годиться (а сам той настрій чого вартий! - та всього решти). На жаль, із роками і передчуття, і диво якось затьмарилися, принишкли, змарніли; цього року я відчув оте запаморочливе піднесення лише на одну мить, коли з малим встановили ялинку. Він розрізав мотузку, а дерево, яке щойно видавалося зеленою жердиною, ВШШШШШУУУУХХХХ! - і порозкидало галуззя на півкімнати, а мене охопило саме те - передчуття дива.

Але потім був і другий раз - вчора, коли дочитав "Лев, Біла Відьма і Шафа". Ніщо - ані застуда, ані помилка на сторінці 68 - не завадили. Ну, ви тільки уявіть собі: сповнитися щирим і радісним передчуттям дива на Святвечір!

З Різдвом Христовим! Христос народився! Славімо Його!