ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Дорогая жизнь
Контекст : Эгобеллетристика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорогая жизнь
Когда мне было лет шесть-семь, я очень плохо ориентировался во времени. Это было трудно даже с короткими его промежутками, а уж связать события моей жизни с каким-нибудь годом казалось и вовсе невозможным.
Однажды летом я побывал на Кавказе и видел там озеро, голубое до полной непрозрачности, неправдоподобно высокие горы и еще менее правдоподобные пропасти под мостами. Тем же летом (или каким-то другим?) я здорово разбил голову и перепугал всех дворовых бабуль, явившись перед ними эдаким «кровавым мальчиком». Осенью нашел в лесу белый гриб размером с футбольный мяч или даже больше; правда, половину гриба отъели белки. Зимой провалился под лед на искусственном пруду в центре родного Херсона, пробираясь к домику для лебедей, чтобы поиграть в ледокол и зимовку в Антарктиде (или Арктике? – не помню, но вот их-то я не путал никогда и очень этим гордился; как видите, теоретические знания практике не помогли). Но в каком году всё это было? – нет, неизвестно!
Между тем взрослые совершенно свободно называли не только год, но и дату, когда они окончили институт, переехали в другой город, сменили работу, женились или развелись. Только спустя много лет я понял, что тогда моя жизнь была слишком короткой, не длиннее моих шортов; делить её на такие огромные части как года было так же бессмысленно, как пытаться натянуть те шортики на чугунного адмирала Ушакова на одноименной улице Херсона. Ведь если из моих полных семи лет вычесть годы, о которых я знал только по рассказам мамы и фотографиям, то оставалось года три, не больше. На каждый из них приходилась целая треть моей «сознательной» жизни!
Треть жизни! – каждый такой год был для меня бесконечен, словно геологическая эра. Немногие события отделяли бездны поглубже тех, которые я видел на Кавказе, и от одного события до другого успевала стереться всякая память о прошлом. Будто окаменелости, на моих пальцах и коленках копились шрамы; глядя на эти свидетельства минувших эпох, я совершенно не помнил, о чем они свидетельствовали. А самые первые годы и вовсе тонули в беспросветном мраке; это был мой палеозой, и формы жизни – хвощи да плауны, рыбы да трилобиты – не имели ни разума, ни памяти. А фотографии, возможно, были подброшены или сфабрикованы: ведь ничего общего со мной современным, прямоходящим и уже довольно разумным сапиенсом, они не имели. Впрочем, на тех снимках были несомненно мои папа и мама, бабушки и дедушки; явно сговорившись, они рассказывали об изображениях схожие истории без единого противоречия. Так что расследование моего доисторического прошлого ничего не опровергло, но и не доказало тоже ничего – согласованные воспоминания родных так и не стали моей памятью.
А потом началось то, о чем говорили многие, но никто не предупредил: жизнь принялась ускоряться. Поначалу это происходило незаметно, потом – едва заметно, а после время рвануло с места галопом, покатилось, будто колесо под гору. Год пролетал за годом, становясь все короче, как-то уплотняясь и не оставляя разрывов между событиями. Правда, событий вряд ли стало больше – просто паузы между ними сделались моментальными. Чем больше лет отделяло меня от моего доисторического прошлого, тем короче были эти года, тем проще стало в них ориентироваться; уже не треть жизни, а два с половиной её процента – вот сколько теперь стоит мой год. И, судя по всему, инфляция времени на этом не остановится, годы продолжат «дешеветь», а мне станет все легче оглядывать все более долгий ряд все менее долгих лет и припоминать: в 1980 я был на Кавказе… в 1992 поступил в университет… в 1998 поселился в Киеве…
…А потом я замечу парадокс, который упоминали многие, но никто не объяснил: все более короткие и «дешевые» года составляют во все более долгую и «дорогую» жизнь. Впрочем, дорогую – уже без кавычек.
2018
Однажды летом я побывал на Кавказе и видел там озеро, голубое до полной непрозрачности, неправдоподобно высокие горы и еще менее правдоподобные пропасти под мостами. Тем же летом (или каким-то другим?) я здорово разбил голову и перепугал всех дворовых бабуль, явившись перед ними эдаким «кровавым мальчиком». Осенью нашел в лесу белый гриб размером с футбольный мяч или даже больше; правда, половину гриба отъели белки. Зимой провалился под лед на искусственном пруду в центре родного Херсона, пробираясь к домику для лебедей, чтобы поиграть в ледокол и зимовку в Антарктиде (или Арктике? – не помню, но вот их-то я не путал никогда и очень этим гордился; как видите, теоретические знания практике не помогли). Но в каком году всё это было? – нет, неизвестно!
Между тем взрослые совершенно свободно называли не только год, но и дату, когда они окончили институт, переехали в другой город, сменили работу, женились или развелись. Только спустя много лет я понял, что тогда моя жизнь была слишком короткой, не длиннее моих шортов; делить её на такие огромные части как года было так же бессмысленно, как пытаться натянуть те шортики на чугунного адмирала Ушакова на одноименной улице Херсона. Ведь если из моих полных семи лет вычесть годы, о которых я знал только по рассказам мамы и фотографиям, то оставалось года три, не больше. На каждый из них приходилась целая треть моей «сознательной» жизни!
Треть жизни! – каждый такой год был для меня бесконечен, словно геологическая эра. Немногие события отделяли бездны поглубже тех, которые я видел на Кавказе, и от одного события до другого успевала стереться всякая память о прошлом. Будто окаменелости, на моих пальцах и коленках копились шрамы; глядя на эти свидетельства минувших эпох, я совершенно не помнил, о чем они свидетельствовали. А самые первые годы и вовсе тонули в беспросветном мраке; это был мой палеозой, и формы жизни – хвощи да плауны, рыбы да трилобиты – не имели ни разума, ни памяти. А фотографии, возможно, были подброшены или сфабрикованы: ведь ничего общего со мной современным, прямоходящим и уже довольно разумным сапиенсом, они не имели. Впрочем, на тех снимках были несомненно мои папа и мама, бабушки и дедушки; явно сговорившись, они рассказывали об изображениях схожие истории без единого противоречия. Так что расследование моего доисторического прошлого ничего не опровергло, но и не доказало тоже ничего – согласованные воспоминания родных так и не стали моей памятью.
А потом началось то, о чем говорили многие, но никто не предупредил: жизнь принялась ускоряться. Поначалу это происходило незаметно, потом – едва заметно, а после время рвануло с места галопом, покатилось, будто колесо под гору. Год пролетал за годом, становясь все короче, как-то уплотняясь и не оставляя разрывов между событиями. Правда, событий вряд ли стало больше – просто паузы между ними сделались моментальными. Чем больше лет отделяло меня от моего доисторического прошлого, тем короче были эти года, тем проще стало в них ориентироваться; уже не треть жизни, а два с половиной её процента – вот сколько теперь стоит мой год. И, судя по всему, инфляция времени на этом не остановится, годы продолжат «дешеветь», а мне станет все легче оглядывать все более долгий ряд все менее долгих лет и припоминать: в 1980 я был на Кавказе… в 1992 поступил в университет… в 1998 поселился в Киеве…
…А потом я замечу парадокс, который упоминали многие, но никто не объяснил: все более короткие и «дешевые» года составляют во все более долгую и «дорогую» жизнь. Впрочем, дорогую – уже без кавычек.
2018
Контекст : Эгобеллетристика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію