Нінель Новікова

Переклад з російської мови

Не забуду ніколи (він був, чи примаривсь,
Вечір цей): у пожежі зорі
Тліло небо бліде у розчахнутій хмарі,
І на жовтій зорі – ліхтарі.

Я сидів при вікні в переповненій залі.
А смички розливали жалі.
Я послав тобі чорну троянду в бокалі
Золотого, як небо, аї.

Подивилася. Стрів ніяково й зухвало
Погляд гордий, віддавши уклін.
Кавалеру навмисно і різко сказала:
«О, уже закохався і він».

І відразу у відповідь гримнули струни,
Заспівали шалено смички…
Та була ти зі мною у зверхності юній,
В ледь помітнім тремтінні руки…

Підхопилась поривом крилатої мрії,
Ти пройшла, наче сон мій легкий…
І зітхнули духи, засоромились вії.
Шепотіли бентежно шовки.

Із свічада глибин ти очима кричала,
Слала погляди знову і знов…
Танцювала циганка, намистом бряжчала
І вищала зорі про любов.

2017
 
Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

В РЕСТОРАНЕ

Никогда не забуду ( он был, или не был,
Этот вечер): пожаром зари
Сожжено и раздвинуто бледное небо,
И на желтой заре – фонари.

Я сидел у окна в переполненном зазе.
Где-то пели смычки о любви.
Я послал тебе черную розу в бокале
Золотого, как небо, аи.

Ты взглянула. Я встретил смущенно и дерзко
Взор надменный и отдал поклон.
Обратясь к кавалеру, намеренно резко
Ты сказала: « И этот влюблен».

И сейчас же в ответ что-то грянули струны,
Исступленно запели смычки…
Но была ты со мной всем презрением юным,
Чуть заметным дрожаньем руки…

Ты рванулась движеньем испуганной птицы,
Ты прошла, словно сон мой легка…
И вздохнули духи, задремали ресницы,
Зашептались тревожно шелка.

Но из глуби зеркал ты мне взгляды бросала
И, бросая, кричала: «Лови!..»
А монисто бренчало, цыганка плясала
И визжала заре о любви.

19.04.1910