Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
15. Єдиний
(Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 15)
Творець – єдиний! Це мені відомо,
хто як Його собі б не називав.
Цю істину повторюю свідомо,
то мудрості тисячолітній сплав.
В псалмах ще цар Давид в часи далекі
розповідав нам про чужих богів,
бажав їх учням смутку повні глеки,
пророчив пекла дев’ять їм кругів.
Однак ми всі одного Бога діти,
у Всесвіту один лише Творець.
Для всіх одне-єдине Сонце світить,
чоло прикрасить лиш один вінець.
Людино, вір, коли возносиш руки,
а на вустах бринить ім’я Творця –
один Господь розвіє наші муки
і благодаттю сповнить нам серця!
16.01.2018
Псалом 15
Песнь Давида.
1 Храни меня, Боже, ибо я на Тебя уповаю.
2 Я сказал Господу: Ты - Господь мой; блага мои Тебе не нужны.
3 К святым, которые на земле, и к дивным Твоим - к ним все желание мое.
4 Пусть умножаются скорби у тех, которые текут к богу чужому; я не возлию кровавых возлияний их и не помяну имен их устами моими.
5 Господь есть часть наследия моего и чаши моей. Ты держишь жребий мой.
6 Межи мои прошли по прекрасным местам, и наследие мое приятно для меня.
7 Благословлю Господа, вразумившего меня; даже и ночью учит меня внутренность моя.
8 Всегда видел я пред собою Господа, ибо Он одесную меня; не поколеблюсь.
9 Оттого возрадовалось сердце мое и возвеселился язык мой; даже и плоть моя успокоится в уповании,
10 ибо Ты не оставишь души моей в аде и не дашь святому Твоему увидеть тление,
11 Ты укажешь мне путь жизни: полнота радостей пред лицем Твоим, блаженство в деснице Твоей вовек.
Хорони мене, Боже, я бо до Тебе вдаюся!
Я сказав Господеві: Ти Бог мій, добро моє тільки в Тобі!
До святих, які на землі, що шляхетні вони, до них все жадання моє!
Нехай множаться смутки для тих, хто набув собі інших богів, я не буду приносить їм ливної жертви із крови, і їхніх імен не носитиму в устах своїх!
Господь то частина спадку мого та чаші моєї, Ти долю мою підпираєш!
Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя!
Благословляю я Господа, що радить мені, навіть ночами навчають мене мої нирки.
Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, й я не буду захитаний!
Через те моє серце радіє та дух веселиться, і тіло моє спочиває безпечно!
Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!
Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
