
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Світло кохання (корона сонетів у класичному викладі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів у класичному викладі)
З дитинства марив цим жанром, мріяв про його втілення. Колись, маленьким хлопчиком разом із батьком - широко знаним письменником Олегом Чорногузом, довелося рибалити разом із великим поетом Малишком Андрієм Самійловичем. Ми з ним навіть перегукувались, я йому щось кричав, а він щось відповідав, але не пригадаю вже що… Певно, мене дивувало, що до нього риба йшла, мов зачарована, бо він ловив одну за одною, а на нашому човні це траплялося рідко і вряди-годи. З нами був і відомий критик, батьків друг Володимир П`янов, до якого ми і завітали в гості в Кончу Озерну під Києвом. А він узяв нас на рибалку…
Не минуло й двох років після того, як Андрія Самійловича не стало… Літературне оточення батька, його друзі, його власна праця, наші розмови про літературу і зокрема, поезію, спонукали мене десь із семи років щось намагатися і самому писати щось віршоване… Цікаво, що саме в той рік, коли не стало Малишка. Згодом у старших класах уже наче почало щось вимальовуватися вдале з поезій… Про один з моїх віршів схвально відгукнувся сам
Дмитро Павличко, батьків друг, класик літератури, гранослов сонета.
Десь із 16-ти літ почалася серйозна праця в літературі, пішли перші публікації в газетах, журналах, участь в літературних студіях. Батько багато говорив саме про форму сонета, говорив про її складність, витонченість. Уже у 80-х роках, друкувалося чимало вінків сонетів, значно більш складної форми. Найбільше припали до вподоби «Дорога» Івана Гнатюка та переклад Дмитра Паламарчука любовного вінка словенського поета Франца Прешерна, у якому була ще й суперскладність – акровірш, закодований у магістралі з ім`ям коханої поета Пріміцової Юлії…
- А є ще, сину, окрім вінка, ще й корона сонетів! Тобто вінок вінків… Про неї мріяв і Андрій Самійлович Малишко. Це дуже складна форма, ще нікому не вдалося написати її…
Ці батькові слова запали мені в душу на все життя. Перші сонети почав писати ще у 16 літ, а перший свій невдалий вінок сонетів написав у 18 років. Його розкритикував Дмитро Павличко і деякі вдалі місця з любов`ю до початківця відзначила Ліна Костенко. Ця підтримка її подвигла далі займатися пошуками у цьому руслі.
Магія ще одного імені позначилася на моїй долі. Завдяки «Літературному щоденнику» Миколи Терещенка, також гарного сонетяра, я дізнався, що мій день народження - 20 липня – співпадає із днем народження Франческо Петрарки, світового класика, майстра сонета і великого співця кохання до Лаури. Ці дві обставини чи не найбільше зближували мене із Петраркою. Сонет став моїм улюбленим поетичним жанром, а тема кохання – домінантою творчості, основною темою…
У роки моєї молодості, коли гриміли ті ж Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський та багато інших чудових поетів, ця тема була в суспільстві побічною, хоча і ці автори – наші українські класики - мають шедеври у царині вічної теми. Час від часу вона виходила на перший план і давала про себе знати. Щодо мене, вона однозначно домінувала в усі періоди – у 20, 30, 40, 50 років…
Десь уже коли було за 30, з`явилися мої вдалі вінки сонетів. Один із них «Симфонія кохання» я видав навіть окремою книжкою-метеликом із чудовим графічним оформленням художника Андрія Віксенка (2001 рік) . Другий вінок мав назву «Смерть з любові» - тематика обох вінків говорила сама за себе, був надрукований у третій моїй поетичній збірці «Березнева ностальгія» (2007 рік).
У середині першого десятиліття ХХІ-го століття доля звела мене із Дмитром Пилипчуком, письменником, який був узявся видати антологію вінків сонетів. Його зацікавила і моя творчість. Чудова ідея, як він мені розповідав, назбиралося вже тих вінків різних авторів чи не з півсотні. То вже й був час видавати таку антологію. Не знаю, чи втілилася ця чудова ідея в життя, але тоді ж пан Дмитро мене вразив, сказавши, що вже побачила світ і корона корон сонетів талановитого поета із Сумщини Юрія Назаренка, яку Дмитро Пилипчук дав мені почитати і яку я одразу всю відксерив для себе. Отже, мене випередили. Але прочитавши всю книжку, я зрозумів, що праця в царині цього жанру тільки починається. Зачин зроблено фундаментальний. Сонет подано в розвитку – один сонет – вінок сонетів – корона корон сонетів «Формула крові», а вся разом книжка називалася «Королівський вінок сонетів». Калейдоскопічність і голографічність викладу, гротеск на сучасну сумну дійсність українського життя і заклик до бідового, але чесного порядного труду в ім`я процвітання рідної України і всього світу, цікавий, образний виклад баченого… Вкладена величезна праця, якій поет віддав, як сам зізнається 15(!!!) років життя – його лебедина пісня, за яку він отримав лишень обласну сумську премію імені О. Олеся – недостойний рівень обласний для імені О.Олеся – нашого класика і видатного поета – рівень премії і статус її має бути загальнодержавний, бо його творчість надбання всієї України, а не лише Сумщини – це і коню зрозуміло і недостойне, як на мене пошанування і Юрія Назаренка. З таким твором він міг би претендувати і на Шевченківську…
Проте шановний Юрій Назаренко, створюючи свою корону корон (насправді це – вінок вінків (коли 15 множиться на 15 і виходить 225) сонетів їх має бути 225, у Ю.Назаренка – 226, а корона корон - це 225 слід помножити на 225 і вийде 40 тисяч 625 сонетів – оце вже завдання для суперсуперпоета!), відійшов од класичної форми сонета у деяких місцях і цим порушив її. Я розумію, для чого він це зробив – аби в короні було справді 225 оригінальних неповторюваних, навіть 226 сонетів, а не 211, як має бути насправді!
Саме про цю цифру – 211 - пише і білоруський дослідник В.Рагойша у своєму «Поетичному словнику», зазначаючи: «Вінок вінків сонетів – найскладніша вишукана сонетна структура. Складається з п`ятнадцяти вінків сонетів. Останній, п`ятнадцятий вінок сонетів включає в себе магістрали всіх попередніх». Отже магістрали мають повторюватися в короні двічі, а це підтверджує ту думку, що при збереженні класичної форми сонета і вінка сонетів, у короні має бути 211, а не 225 оригінальних сонетів. Їх насправді 225, але 14 з них – не оригінальні ніби, бо двічі повторюються. Звідси цифра 211, бо від 225 віднімається 14!
Порушення класичної форми сонета Юрієм Назаренком полягає ось у чому. Наприкінці кожного вінка має бути сонет-магістрал, від якого відходять, як від стовбура дерева – гілки всіх 14-ти сонетів і який є водночас зв`язуючою ланкою-переходом до наступного вінка. І потім цей же сонет-магістрал має повторюватись наприкінці корони сонетів у магістральному вінку,
вершиною якого є сонет – магістрал магістралів, як генерал серед офіцерів, подібному до того, як у простому вінку магістрал є офіцером над рядовими сонетами. Юрій Назаренко не захотів поставити наприкінці кожного вінка магістрали, хоча вони у нього є у магістральному 15-му вінку. Чому спитав я себе? Відповідь, певно така: автор не захотів, щоб у короні було 211 сонетів, а вирішив що їх має бути саме 225 оригінальних сонетів, навіть 226 – написав ще так званий вершальний сонет ще й після Магістрала Магістралів, який у нього називається Ключовим Магістралом. Але в такому разі пропадають зв`язки між вінками і їх треба було замінити оригінальними неповторними сонетами-зв`язками, що і було зроблено. Але – при цьому Юрієм Назаренком було порушено класичну форму сонета, бо сонет-зв`язка тим рядком, яким починається, тим і закінчується. Такою зв`язкою став кожен 14-й сонет кожного із вінків корони сонетів. Ось приклад зв`язки першого вінка “Формули крові», подаю скорочено попередній 13-й сонет, повністю – 14-й сонет сонет-зв`язку і першу строфу першого сонета наступного, другого вінка корони:
(останній терцет 13-го сонета):
Клянуть прочани стомлені плавбу,
Та пристають потроху у скорботі
На Забуття, Зневагу чи Ганьбу.
Сонет 14-й, зв'язка:
На Забуття, Зневагу чи Ганьбу
Готуйся й ти, казенний лицедію,
За те, що люд в тобі лишив надію,
А сам поплівся в бидло й голотьбу…
Ти б може, розіграв його, месію,
Та ронячи за ним сльозу скупу,
Не на хресті – на трухлому суку
Твоє сумління зблякне й споганіє!
О сріблолюбний пасербику-сину!
Ти й неньку, й душу власну віддаси,
Як не за шмат гнилої ковбаси,
Так за службову панську сорочину.
Отож запнись в даровану габу –
На забуття, зневагу та ганьбу.
І далі: 15-й сонет або 1-й сонет 2-гого вінка корони:
На забуття, зневагу та ганьбу
Одбувши й нас, чи Батькові радіти?..
А що в синівство вклали кволі діти –
Безправ`я волі? .. Розпачу глобу?..
Поділяючи майже повністю Назаренкові думки-інвективи стосовно казенних лицедіїв та іже з ними паразитів суспільних, які обдурюють простий український народ, висисають з нього соки і роблять ще з нього дурника, дивно мені було читати його новації у формі і саме в короні?! Адже новацій над просто сонетами знаємо безліч – і білий сонет безримний і напівсонет урізаний і перевернутий сонет… і чого тільки не вигадає письменницька уява задля оригінальності щоб відрізнятися і вирізнятися з-поміж інших особин пишучої братії?!
Ще ж немає усталеного зразка самої корони сонетів, то для чого, творячи його, вдаватись до формальних новацій?! Адже вся насолода поета-класика полягає, ЯК НА МЕНЕ ЗВІСНО, в тому, щоб зберігаючи канонічну форму сонета, досягти цієї КАНОНІЧНОСТІ і творячи корону!!! Треба спершу створити ідеальний зразок корони сонетів, а потім уже, за бажанням чи схильністю до модерністичних новацій, витворювати щось нове, власне?! Певно, автора приваблював певний рівень складності – створити 225, бо навіть 226 оригінальних сонетів, останній з них створивши в руслі власної новації…
Я ж поставив собі інше завдання, як поет класичного напрямку – витворити корону у всій строгій класичній формі. В чому це виявляється? Класичний п`ятистопний ямб з одноримними катренами, написаний італійсько-французьким типом: 4-4-3-3, на відміну від англійського 4-4-4-2 (і катрени між собою неримовані як у Шекспіра). У мене вони - римовані, як у Данте, Петрарки, Ронсара, Міцкевича, Жозе-Марія де Ередіа, Франка, Рильського, Зерова, Прешерна, Павличка, Гнатюка, Назаренка…
Крім того, всі ці класики і відомі літератори далеко не завше витримували таку схему сонета, як теза (8 перших рядків) – антитеза (3) – синтез (3), те, що було задекларовано Іваном Франком у дидактичному сонеті:
…П`ятистоповий ямб, мов з міді литий,
Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети,
Пов`язані в дзвінкі рифмові сплети –
Лиш те ім`ям сонета слід хрестити.
Тій формі зміст хай буде відповідний:
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфках ярко розгораєсь,
Страсть, бурі бій, мов хмара підіймаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,
Та при кінці сплива в гармонію любови)
І.Франко цикл Вольні сонети («З вершин і низин»)
Я глибоко вдячний моїй старшій колезі по перу славній поетесі Людмилі Таран, котра підказала мені оцю, вищенаведену схему сонета: теза-антитеза-синтез. Вона, на відміну від багатьох класиків, у яких часто-густо перший терцет продовжує думку попередніх катренів, а не є до них антитезою, у мене витримана в кожному сонеті корони.
У словнику літературознавчих термінів В.Лесина та М.Пулинця, вказано, що кожен сонет має мати – 147 складів, що також дотримано і найскладніше – жодне слово (!) навіть розділові сполучники типу «і», «а», «але» і т.д. не повинні двічі повторюватись в одному і тому ж сонеті. Цього правила не дотримувався НІХТО, принаймні з тієї сонетної літератури, яку мені доводилося читати. У мене в короні це правило дотримане повністю і на цю страшну працю пішло 8 місяців шліфувальної роботи. Якщо хтось із читачів знайде повтор хоч в одному сонеті, буду радий підказці і виправлю…
Якщо Юрій Назаренко віддав своєму Королівському вінку сонетів 15 років життя, то у мене на чисте написання в чорновому варіанті пішло рік і два місяці, шліфування - щоб не було повторів - ще 8 місяців, загалом трохи більше 2-х років.
Єдиний відхід від стереотипу італійського зразка у мене є в тому, що я застосував у кожному сонеті виключно ПЕРЕХРЕСНЕ римування для кращого ритмічного перетікання сонета в сонет, а в італійському, французькому зразках трапляється суміжне римування.
Крім того, для корони сонетів, це довелося наперед підраховувати, слід було застосувати 2 варіанти по 240 оригінальних рим, які періодично повторюються тільки в катренах, і також два варіанти по 160 оригінальних рим, які періодично повторюються в терцетах. Можна було робити і три варіанти по 120 рим – у терцетах часто застосовується по три рими, однак я застосував лише дві – для більшої складності, бо це завжди мене приваблювало і техніка римування – версифікація мені з дитинства давалася легко, я щиро дякую батьковим письменницьким генам. І, звісно, треба було простежити за тим, щоб жодна вжита рима надалі не повторювалася, окрім тих випадків, коли самі рядки повторюються у вінках сонетів (у кожному вінку кожен рядок повторюється тричі, а в короні – шість разів!)
При цьому я майже не користувався словником українських рим, дуже зрідка заглядав у нього, бо його укладачі А.Бурячок та І.Гурин, на жаль, ввели до нього дуже багато непоетичної лексики, яка аж ніяк не тулиться до високого віршованого стилю.
Рими в мені виникали десь звище, і я дякую вищим силам за це. Можна навіть було б укласти власний словник рим, така робота, безумовно, необхідна і перший досвід А.Бурячка та І.Гурина – потрібний і корисний.
Головне, чому радію, що вдалося осилити цей архіскладний жанр і подати його у класичному вигляді, який і повинна мати корона або вінок вінків сонетів, і найголовніше – прагнув аби читалося легко і читач замислювався над філософією прочитаного, а вся ця описана складність ним не помічалася.
Не минуло й двох років після того, як Андрія Самійловича не стало… Літературне оточення батька, його друзі, його власна праця, наші розмови про літературу і зокрема, поезію, спонукали мене десь із семи років щось намагатися і самому писати щось віршоване… Цікаво, що саме в той рік, коли не стало Малишка. Згодом у старших класах уже наче почало щось вимальовуватися вдале з поезій… Про один з моїх віршів схвально відгукнувся сам
Дмитро Павличко, батьків друг, класик літератури, гранослов сонета.
Десь із 16-ти літ почалася серйозна праця в літературі, пішли перші публікації в газетах, журналах, участь в літературних студіях. Батько багато говорив саме про форму сонета, говорив про її складність, витонченість. Уже у 80-х роках, друкувалося чимало вінків сонетів, значно більш складної форми. Найбільше припали до вподоби «Дорога» Івана Гнатюка та переклад Дмитра Паламарчука любовного вінка словенського поета Франца Прешерна, у якому була ще й суперскладність – акровірш, закодований у магістралі з ім`ям коханої поета Пріміцової Юлії…
- А є ще, сину, окрім вінка, ще й корона сонетів! Тобто вінок вінків… Про неї мріяв і Андрій Самійлович Малишко. Це дуже складна форма, ще нікому не вдалося написати її…
Ці батькові слова запали мені в душу на все життя. Перші сонети почав писати ще у 16 літ, а перший свій невдалий вінок сонетів написав у 18 років. Його розкритикував Дмитро Павличко і деякі вдалі місця з любов`ю до початківця відзначила Ліна Костенко. Ця підтримка її подвигла далі займатися пошуками у цьому руслі.
Магія ще одного імені позначилася на моїй долі. Завдяки «Літературному щоденнику» Миколи Терещенка, також гарного сонетяра, я дізнався, що мій день народження - 20 липня – співпадає із днем народження Франческо Петрарки, світового класика, майстра сонета і великого співця кохання до Лаури. Ці дві обставини чи не найбільше зближували мене із Петраркою. Сонет став моїм улюбленим поетичним жанром, а тема кохання – домінантою творчості, основною темою…
У роки моєї молодості, коли гриміли ті ж Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський та багато інших чудових поетів, ця тема була в суспільстві побічною, хоча і ці автори – наші українські класики - мають шедеври у царині вічної теми. Час від часу вона виходила на перший план і давала про себе знати. Щодо мене, вона однозначно домінувала в усі періоди – у 20, 30, 40, 50 років…
Десь уже коли було за 30, з`явилися мої вдалі вінки сонетів. Один із них «Симфонія кохання» я видав навіть окремою книжкою-метеликом із чудовим графічним оформленням художника Андрія Віксенка (2001 рік) . Другий вінок мав назву «Смерть з любові» - тематика обох вінків говорила сама за себе, був надрукований у третій моїй поетичній збірці «Березнева ностальгія» (2007 рік).
У середині першого десятиліття ХХІ-го століття доля звела мене із Дмитром Пилипчуком, письменником, який був узявся видати антологію вінків сонетів. Його зацікавила і моя творчість. Чудова ідея, як він мені розповідав, назбиралося вже тих вінків різних авторів чи не з півсотні. То вже й був час видавати таку антологію. Не знаю, чи втілилася ця чудова ідея в життя, але тоді ж пан Дмитро мене вразив, сказавши, що вже побачила світ і корона корон сонетів талановитого поета із Сумщини Юрія Назаренка, яку Дмитро Пилипчук дав мені почитати і яку я одразу всю відксерив для себе. Отже, мене випередили. Але прочитавши всю книжку, я зрозумів, що праця в царині цього жанру тільки починається. Зачин зроблено фундаментальний. Сонет подано в розвитку – один сонет – вінок сонетів – корона корон сонетів «Формула крові», а вся разом книжка називалася «Королівський вінок сонетів». Калейдоскопічність і голографічність викладу, гротеск на сучасну сумну дійсність українського життя і заклик до бідового, але чесного порядного труду в ім`я процвітання рідної України і всього світу, цікавий, образний виклад баченого… Вкладена величезна праця, якій поет віддав, як сам зізнається 15(!!!) років життя – його лебедина пісня, за яку він отримав лишень обласну сумську премію імені О. Олеся – недостойний рівень обласний для імені О.Олеся – нашого класика і видатного поета – рівень премії і статус її має бути загальнодержавний, бо його творчість надбання всієї України, а не лише Сумщини – це і коню зрозуміло і недостойне, як на мене пошанування і Юрія Назаренка. З таким твором він міг би претендувати і на Шевченківську…
Проте шановний Юрій Назаренко, створюючи свою корону корон (насправді це – вінок вінків (коли 15 множиться на 15 і виходить 225) сонетів їх має бути 225, у Ю.Назаренка – 226, а корона корон - це 225 слід помножити на 225 і вийде 40 тисяч 625 сонетів – оце вже завдання для суперсуперпоета!), відійшов од класичної форми сонета у деяких місцях і цим порушив її. Я розумію, для чого він це зробив – аби в короні було справді 225 оригінальних неповторюваних, навіть 226 сонетів, а не 211, як має бути насправді!
Саме про цю цифру – 211 - пише і білоруський дослідник В.Рагойша у своєму «Поетичному словнику», зазначаючи: «Вінок вінків сонетів – найскладніша вишукана сонетна структура. Складається з п`ятнадцяти вінків сонетів. Останній, п`ятнадцятий вінок сонетів включає в себе магістрали всіх попередніх». Отже магістрали мають повторюватися в короні двічі, а це підтверджує ту думку, що при збереженні класичної форми сонета і вінка сонетів, у короні має бути 211, а не 225 оригінальних сонетів. Їх насправді 225, але 14 з них – не оригінальні ніби, бо двічі повторюються. Звідси цифра 211, бо від 225 віднімається 14!
Порушення класичної форми сонета Юрієм Назаренком полягає ось у чому. Наприкінці кожного вінка має бути сонет-магістрал, від якого відходять, як від стовбура дерева – гілки всіх 14-ти сонетів і який є водночас зв`язуючою ланкою-переходом до наступного вінка. І потім цей же сонет-магістрал має повторюватись наприкінці корони сонетів у магістральному вінку,
вершиною якого є сонет – магістрал магістралів, як генерал серед офіцерів, подібному до того, як у простому вінку магістрал є офіцером над рядовими сонетами. Юрій Назаренко не захотів поставити наприкінці кожного вінка магістрали, хоча вони у нього є у магістральному 15-му вінку. Чому спитав я себе? Відповідь, певно така: автор не захотів, щоб у короні було 211 сонетів, а вирішив що їх має бути саме 225 оригінальних сонетів, навіть 226 – написав ще так званий вершальний сонет ще й після Магістрала Магістралів, який у нього називається Ключовим Магістралом. Але в такому разі пропадають зв`язки між вінками і їх треба було замінити оригінальними неповторними сонетами-зв`язками, що і було зроблено. Але – при цьому Юрієм Назаренком було порушено класичну форму сонета, бо сонет-зв`язка тим рядком, яким починається, тим і закінчується. Такою зв`язкою став кожен 14-й сонет кожного із вінків корони сонетів. Ось приклад зв`язки першого вінка “Формули крові», подаю скорочено попередній 13-й сонет, повністю – 14-й сонет сонет-зв`язку і першу строфу першого сонета наступного, другого вінка корони:
(останній терцет 13-го сонета):
Клянуть прочани стомлені плавбу,
Та пристають потроху у скорботі
На Забуття, Зневагу чи Ганьбу.
Сонет 14-й, зв'язка:
На Забуття, Зневагу чи Ганьбу
Готуйся й ти, казенний лицедію,
За те, що люд в тобі лишив надію,
А сам поплівся в бидло й голотьбу…
Ти б може, розіграв його, месію,
Та ронячи за ним сльозу скупу,
Не на хресті – на трухлому суку
Твоє сумління зблякне й споганіє!
О сріблолюбний пасербику-сину!
Ти й неньку, й душу власну віддаси,
Як не за шмат гнилої ковбаси,
Так за службову панську сорочину.
Отож запнись в даровану габу –
На забуття, зневагу та ганьбу.
І далі: 15-й сонет або 1-й сонет 2-гого вінка корони:
На забуття, зневагу та ганьбу
Одбувши й нас, чи Батькові радіти?..
А що в синівство вклали кволі діти –
Безправ`я волі? .. Розпачу глобу?..
Поділяючи майже повністю Назаренкові думки-інвективи стосовно казенних лицедіїв та іже з ними паразитів суспільних, які обдурюють простий український народ, висисають з нього соки і роблять ще з нього дурника, дивно мені було читати його новації у формі і саме в короні?! Адже новацій над просто сонетами знаємо безліч – і білий сонет безримний і напівсонет урізаний і перевернутий сонет… і чого тільки не вигадає письменницька уява задля оригінальності щоб відрізнятися і вирізнятися з-поміж інших особин пишучої братії?!
Ще ж немає усталеного зразка самої корони сонетів, то для чого, творячи його, вдаватись до формальних новацій?! Адже вся насолода поета-класика полягає, ЯК НА МЕНЕ ЗВІСНО, в тому, щоб зберігаючи канонічну форму сонета, досягти цієї КАНОНІЧНОСТІ і творячи корону!!! Треба спершу створити ідеальний зразок корони сонетів, а потім уже, за бажанням чи схильністю до модерністичних новацій, витворювати щось нове, власне?! Певно, автора приваблював певний рівень складності – створити 225, бо навіть 226 оригінальних сонетів, останній з них створивши в руслі власної новації…
Я ж поставив собі інше завдання, як поет класичного напрямку – витворити корону у всій строгій класичній формі. В чому це виявляється? Класичний п`ятистопний ямб з одноримними катренами, написаний італійсько-французьким типом: 4-4-3-3, на відміну від англійського 4-4-4-2 (і катрени між собою неримовані як у Шекспіра). У мене вони - римовані, як у Данте, Петрарки, Ронсара, Міцкевича, Жозе-Марія де Ередіа, Франка, Рильського, Зерова, Прешерна, Павличка, Гнатюка, Назаренка…
Крім того, всі ці класики і відомі літератори далеко не завше витримували таку схему сонета, як теза (8 перших рядків) – антитеза (3) – синтез (3), те, що було задекларовано Іваном Франком у дидактичному сонеті:
…П`ятистоповий ямб, мов з міді литий,
Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети,
Пов`язані в дзвінкі рифмові сплети –
Лиш те ім`ям сонета слід хрестити.
Тій формі зміст хай буде відповідний:
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфках ярко розгораєсь,
Страсть, бурі бій, мов хмара підіймаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,
Та при кінці сплива в гармонію любови)
І.Франко цикл Вольні сонети («З вершин і низин»)
Я глибоко вдячний моїй старшій колезі по перу славній поетесі Людмилі Таран, котра підказала мені оцю, вищенаведену схему сонета: теза-антитеза-синтез. Вона, на відміну від багатьох класиків, у яких часто-густо перший терцет продовжує думку попередніх катренів, а не є до них антитезою, у мене витримана в кожному сонеті корони.
У словнику літературознавчих термінів В.Лесина та М.Пулинця, вказано, що кожен сонет має мати – 147 складів, що також дотримано і найскладніше – жодне слово (!) навіть розділові сполучники типу «і», «а», «але» і т.д. не повинні двічі повторюватись в одному і тому ж сонеті. Цього правила не дотримувався НІХТО, принаймні з тієї сонетної літератури, яку мені доводилося читати. У мене в короні це правило дотримане повністю і на цю страшну працю пішло 8 місяців шліфувальної роботи. Якщо хтось із читачів знайде повтор хоч в одному сонеті, буду радий підказці і виправлю…
Якщо Юрій Назаренко віддав своєму Королівському вінку сонетів 15 років життя, то у мене на чисте написання в чорновому варіанті пішло рік і два місяці, шліфування - щоб не було повторів - ще 8 місяців, загалом трохи більше 2-х років.
Єдиний відхід від стереотипу італійського зразка у мене є в тому, що я застосував у кожному сонеті виключно ПЕРЕХРЕСНЕ римування для кращого ритмічного перетікання сонета в сонет, а в італійському, французькому зразках трапляється суміжне римування.
Крім того, для корони сонетів, це довелося наперед підраховувати, слід було застосувати 2 варіанти по 240 оригінальних рим, які періодично повторюються тільки в катренах, і також два варіанти по 160 оригінальних рим, які періодично повторюються в терцетах. Можна було робити і три варіанти по 120 рим – у терцетах часто застосовується по три рими, однак я застосував лише дві – для більшої складності, бо це завжди мене приваблювало і техніка римування – версифікація мені з дитинства давалася легко, я щиро дякую батьковим письменницьким генам. І, звісно, треба було простежити за тим, щоб жодна вжита рима надалі не повторювалася, окрім тих випадків, коли самі рядки повторюються у вінках сонетів (у кожному вінку кожен рядок повторюється тричі, а в короні – шість разів!)
При цьому я майже не користувався словником українських рим, дуже зрідка заглядав у нього, бо його укладачі А.Бурячок та І.Гурин, на жаль, ввели до нього дуже багато непоетичної лексики, яка аж ніяк не тулиться до високого віршованого стилю.
Рими в мені виникали десь звище, і я дякую вищим силам за це. Можна навіть було б укласти власний словник рим, така робота, безумовно, необхідна і перший досвід А.Бурячка та І.Гурина – потрібний і корисний.
Головне, чому радію, що вдалося осилити цей архіскладний жанр і подати його у класичному вигляді, який і повинна мати корона або вінок вінків сонетів, і найголовніше – прагнув аби читалося легко і читач замислювався над філософією прочитаного, а вся ця описана складність ним не помічалася.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію