
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Заходились пани-ляшки з-за валів стріляти.
А гармаші у них з німців, знають своє діло.
Тільки бебехи у небо в таборі злетіли.
І нема куди сховатись, хоч в землю заритись
Залишалось та до Бога з відчаю молитись
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
І солов’ї від спеки знемагають,
А я сховався в хатнім холодку
І край віконця тішуся розмаєм.
Повітря пахне, терпне і бринить,
Немов тремтлива та гнучка мембрана, –
Павук пряде таку сріблясту нить,
Що та блищить, мов
а дасть Господь, можливо, і остання.
Вагався довго я, та справа в тім,
що думку нашу не враховує кохання.
Воно як повінь – раптом навесні
нахлинуло усупереч прогнозам
і погляд мій зненацька заяснів,
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
Ждуть хороші вісті:
Замдиректора самого
Хапнув на крадіжці.
Лиш - но всі про те дізнались,-
Щоби мав науку,
Через тиждень наказали –
Вигнали падлюку!
Котрі розгублені війною?
Чи їх вивчатимуть у школі,
Чи готуватись знов до бою?
Скажи - но, друже, хто вославі
І хто з фамільних за розподіл,
Чи зверху знов золотоглаві
І жодних уст і крику "годі"?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Світло кохання (корона сонетів (І-й вінок )*
Моїй коханій дружині Раїсі присвячую
… Дивіться, гляньте, мій то голос Ваш,
Як світиться він ніжно на світанні.
Я Вас люблю, як сіль свою – Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Микола Вінграновський
«Но над тобой, любовь, бессильно даже время:
Как факел пламенный, ты светишь сквозь туман,
Мы в старости твое благословляем бремя
И часто в юности твоих страшимся ран»
Віктор Гюго
ЧАСТИНА І
ОМАНА КОХАННЯ
…Я співаю про кохання,—
І всміхаються мені
Ваші очі чарівні...
О, хвилини раювання!
Я співаю про кохання...
Ось насунулись примари:
Фея добра, фея зла...
Фея зла перемогла?
Не до пари, не до пари!..
Ось насунулись примари...
Микола Вороний Фата Моргана

Світи мені, любове осяйна,
У мирний час чи дні гіркі сваволі,
Бо Україну рідну рве війна,
Стоять од вибухів будинки голі.
Вогонь лама залізо, вигина,
Найкращі вої падають на полі.
Й коли усе закінчиться – хто-зна,
Пораненим пісні гамують болі.
Живи мій дух, надіє золота,
Як доведеться взятися за зброю -
В щасливі дні хай пам`ять поверта…
Так будемо боротися з журбою –
Коханням жити, хоч і смерть вита!
О, кожна мить наповнена тобою.
ІІ (І)
О, кожна мить наповнена тобою –
Любові чар усе єство обліг,
Бурштинною вгорнувши пеленою
І душу й тіло – з голови до ніг.
Мов золотої осені порою
Нам на роялі грав казково Гріг –
Манив у сни печерою гірською,
В тумані розчинитись допоміг.
Печаллю вечір насуває знову,
Вже сяєво втрачає жовтизна,
Зникають дива кольори медові…
Лиш голубінь озерна, весняна
Мій спогад пестить маревом чудовим,
Як небо, сонцем вигріте до дна.
ІІІ (І)
Як небо, сонцем вигріте до дна
Моя душа закохана розквітла.
Снагу дає їй Божа яснина –
Криниця невичерпна твого світла.
Мов квітка, що від темряви сумна,
Стояла вже похила і поблідла,
Стебло своє поволі розгина –
Враз ожила – розвеснено-привітна.
О де ж воно – тепло твоїх долонь?!–
Я спогадами тихо рани гою –
Жорстокий болю, стишся, охолонь –
П`ю трави із цілющого настою –
Те царство мрій з підніжжя аж до скронь -
Габою оповите голубою.
ІV (І)
Габою оповите голубою
Все небо, тільки біла смуга хмар,
Мов шлях до раю стежкою тонкою
Ген простелилась, дзеркало мов чар
Краси твоєї. Серед супокою,
Де сонця п`є пожадливо нектар
Цей листопад засмучений, рікою
Течуть пресвітлі кучері примар.
За ними все женуся. І навіщо?
Хіба верну утрачене сповна?
Услід мені глумливо вітер свище.
Ні, хай душа у мрії порина.
Бо щастя це для творчості найвище,
Натхнення нескінченна дивина.
V (І)
Натхнення нескінченна дивина
В тобі таїться, наче у природі,
Брунькується, як парость весняна
І розквітає словом на свободі.
Вона – весела, іноді – сумна,
Й іще мені не говорила: «годі!»
Тече, мов зачарована Десна,
Красою молодою душу поїть.
Молю Богів цю річку зберегти,
Від дум брудних, що повні гнилизною,
Хоч протилежні боряться світи…
Одвічні сплески їхнього двобою…
Так хочеться печалі, чистоти –
Впиваюся поезії водою.
VІ (І)
Впиваюся поезії водою,
Вона – ясне життя мого живло,
Тече по венах кровію гінкою,
Аби єство наснагою жило.
Ми, силі цій скоряючись обоє,
Заскочивши в Пегасове сідло,
Вже летимо над сивою горою
Натхнення і кохання щоб було.
Пірнаємо у пестощі туману…
А ти ізнов: «Та це усе – мана,
Яка за мить від подиху розтане»…
Навіщо дум прозора яснина,
Як видивом хмеліємо нежданим,
Мов келихом іскристого вина?
VІІ (І)
Мов келихом іскристого вина
Аби послабити чи знять напругу,
Душа моя у спогад порина,
Хмеліючи між заводями лугу.
Ми тут ходили. Це – вже давнина,
Та досі тайкома тамую тугу
За вечором липневим. ДолинА
Твій голос теплий лагідного друга.
Ну а тепер – неначе вороги,
Стріляємо словами, мов ковбої,
Що в фільмах сиплять кулі навкруги…
Коли ж зима вже зміниться весною?..
Хай квітами натішаться луги,
І вродою твоєю молодою.
VІІІ (І)
І вродою твоєю молодою
(Яка ж вона розвеснено-п`янка!)
Я милувавсь, мов діамантів грою,
Коли тоді зійшла ти з літака
Ходою ніжно-трепетно-легкою,
Неначе із Олімпу. Та рука
Оповила мене, немов габою –
Так дивовижно лагідна й тонка.
Пресвітлим сном це видиво минуло,
Полудою печаль в очах стоїть -
Важкий тягар болотного намулу.
Нам безкінечною здалася мить,
Як сяйво сонця мороком вгорнуло –
Затемнення світило зачорнить.
ІХ (І)
Затемнення світило зачорнить
Куди мені сховатися від горя?
І як переплисти стосунків гидь?!
Вже світ навколо – наче мертве море.
Ледь стримуюсь, щоб вовком не завить,
Регоче вороння глузливо хором.
Пливу за течією мимохіть,
В кайданах муки б`ється серце хворе.
А у гаю так забіліло скрізь,
Аж усміхнулася похмура днина…
Чолом до снігу свіжого торкнись –
Він сиплеться, мов борошно, невинно…
Кохання саван кинула нам вись –
Ростить розлука біля скронь сивИни.
Х (І)
«…Искать в лесной глуши сочуствия природы
Приюта для любви, таящейся от глаз»
Віктор Гюго
Ростить розлука біля скронь сивИни
Усю укрила голову зима.
На гай туман спускається рівнинно,
Всі мрії золоті життя лама.
Вже щире й те здається сміховинним,
Усе, у що так вірилось – дарма –
Осквернені руйнуються святині,
Кохання – це нещастя і чума.
А сніг неначе забілив обрАзи,
Немов промовив: «Може досить нить?» -
Поздоровішала душа одразу…
Природа лік дає несамохіть,
Знаходжу я розраду тут, оазу,
Бо обірветься променева нить.
ХІ (І)
Бо обірветься променева нить…
Тоді мене рятує лиш натхнення.
В собі його не владен зупинить.
Уяви поривання дерзновенні
Несуть увись над попелом століть
І вибухами воєн сьогодення
Щоб сяєво любові оживить
У паросткові сонячно-вогненнім.
- Навіщо все це? – я питав себе, -
Живу, немов спокутую провину,
А чи не час уже забуть тебе?! –
Топчу вогонь, обурений дитинно,
Й хоч ніби гасне полум`я слабе,
Але моє кохання не загине.
ХІІ (І)
Але моє кохання не загине –
Від тебе даленію. Дивна річ,
Бо чим сильніш, о люба ворогине,
Тим більш ясніше чую я твій клич.
Ти сни мої тривожиш безневинні:
Ми спершу сваримося віч-на-віч,
Тоді на іншу ложа половину
Лягаєш, пригорнувшися до пліч.
Набридли ночі клятої ці глузи…
Їх час уже нарешті припинить!
- Та чи розірвеш доленосні узи? –
Лунає голос віщий з верховіть –
Як мрія - почуття в тобі й у музі,
А піснею, зміцніле, задзвенить.
ХІІІ (І)
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Від первістка до цілого альбому.
Твоїх непереможних чарів сіть
Наловить перлів з музики огрому.
Аж у очах од них замерехтить,
Красою звабить серце не одному,
Хто між Пегасових бував угідь,
І в небеса полинув невагомо.
Бува огидне каркання ворон
Із гаю, дисонуючи, долине,
Пилятиме повітря поміж крон…
Та як без бою досягти вершини?
Здолай же чорні хмари перепон,
Весну життя даруй душі, Богине.
ХІV (І)
Весну життя даруй душі, Богине,
Удвох на яхті в океані - ми.
А за бортом іскряться білопінно
Доріжки дві, мов змахують крильми.
Над хвилями, у леті соколинім
Здіймаємося між вітрів семи,
Зливаємось цілунком воєдино –
Міцніш мене, кохана, обійми.
І знов ці мрії. Може вже ніколи
Не вернеться пора ота краснА…
Все крутяться снотворних марень кола!
Зате врожай уява пожина…
Тоді мені яснішає довкола –
Світи мені, любове осяйна!
І-й Магістрал
Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.
Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.
Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…
Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!
(далі буде)
*Корона сонетів "Світло кохання" містить 225 сонетів, 15 вінків сонетів, сплетених в одну систему. Друкую корону по одному вінкові. Зараз іде перший.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)