ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.05.30 02:13
Моє терпіння стегнами її,
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.

Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…

Артур Курдіновський
2024.05.30 00:37
Зелений оксамит... Він міг би стати
Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.

Борис Костиря
2024.05.29 22:05
Вічне повернення, вічне повернення.
Бог покладе на ті ж самі місця
Атоми гніву і атоми ствердження.
Атоми серця в долонях митця.

Вічне повернення в обрії вічності,
Де розпадається вся марнота.
І на полях первозданної вірності

Юрій Гундарєв
2024.05.29 21:53
Редакціє! З огляду на вашу підтримку тих авторів ПМ, які протягом тривалого часу дозволяють собі вкрай некоректні вислови на мою адресу (на превеликий жаль, не тільки мою, а й інших колег, зокрема жінок), прошу вас: - більше не розміщувати моїх творів

Ігор Шоха
2024.05.29 21:48
                        І
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
                        ІІ

Галина Кучеренко
2024.05.29 21:27
Я не знаю, де ночує день,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…

Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,

Роксолана Вірлан
2024.05.29 14:18
Навчи мене, моє Крислате Древо,
висотувати з прірви цятку тверді,
як ти черпаєш зо земського чрева -
глибокі сили – тайності одверті,

як тягнешся коріннями цупкими
до втаєного в надрах водочару,
хай і мені – поміж сухої рими –

Світлана Пирогова
2024.05.29 09:06
Розлітався білястий пух тополиний -
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.

І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,

Леся Горова
2024.05.29 07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля

Микола Соболь
2024.05.29 07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.

Віктор Кучерук
2024.05.29 04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.

Артур Курдіновський
2024.05.29 00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -

Однакового сірого відтінку.

Ілахім Поет
2024.05.29 00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди

Володимир Каразуб
2024.05.28 18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,

Та для неї — світ заходиться радістю...

Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...

Це тобі набридли поети та романтизм...

Шон Маклех
2024.05.28 17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.

Олександр Сушко
2024.05.28 14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.

У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ісая Мирянин
2024.05.20

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (І-й вінок )*

Моїй коханій дружині Раїсі присвячую

… Дивіться, гляньте, мій то голос Ваш,
Як світиться він ніжно на світанні.
Я Вас люблю, як сіль свою – Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Микола Вінграновський
«Но над тобой, любовь, бессильно даже время:
Как факел пламенный, ты светишь сквозь туман,
Мы в старости твое благословляем бремя
И часто в юности твоих страшимся ран»
Віктор Гюго



ЧАСТИНА І
ОМАНА КОХАННЯ

…Я співаю про кохання,—
І всміхаються мені
Ваші очі чарівні...
О, хвилини раювання!
Я співаю про кохання...

Ось насунулись примари:
Фея добра, фея зла...
Фея зла перемогла?
Не до пари, не до пари!..
Ось насунулись примари...

Микола Вороний Фата Моргана

Образ твору І (І)

Світи мені, любове осяйна,
У мирний час чи дні гіркі сваволі,
Бо Україну рідну рве війна,
Стоять од вибухів будинки голі.

Вогонь лама залізо, вигина,
Найкращі вої падають на полі.
Й коли усе закінчиться – хто-зна,
Пораненим пісні гамують болі.

Живи мій дух, надіє золота,
Як доведеться взятися за зброю -
В щасливі дні хай пам`ять поверта…

Так будемо боротися з журбою –
Коханням жити, хоч і смерть вита!
О, кожна мить наповнена тобою.




ІІ (І)

О, кожна мить наповнена тобою –
Любові чар усе єство обліг,
Бурштинною вгорнувши пеленою
І душу й тіло – з голови до ніг.

Мов золотої осені порою
Нам на роялі грав казково Гріг –
Манив у сни печерою гірською,
В тумані розчинитись допоміг.

Печаллю вечір насуває знову,
Вже сяєво втрачає жовтизна,
Зникають дива кольори медові…

Лиш голубінь озерна, весняна
Мій спогад пестить маревом чудовим,
Як небо, сонцем вигріте до дна.




ІІІ (І)

Як небо, сонцем вигріте до дна
Моя душа закохана розквітла.
Снагу дає їй Божа яснина –
Криниця невичерпна твого світла.

Мов квітка, що від темряви сумна,
Стояла вже похила і поблідла,
Стебло своє поволі розгина –
Враз ожила – розвеснено-привітна.

О де ж воно – тепло твоїх долонь?!–
Я спогадами тихо рани гою –
Жорстокий болю, стишся, охолонь –

П`ю трави із цілющого настою –
Те царство мрій з підніжжя аж до скронь -
Габою оповите голубою.




ІV (І)

Габою оповите голубою
Все небо, тільки біла смуга хмар,
Мов шлях до раю стежкою тонкою
Ген простелилась, дзеркало мов чар

Краси твоєї. Серед супокою,
Де сонця п`є пожадливо нектар
Цей листопад засмучений, рікою
Течуть пресвітлі кучері примар.

За ними все женуся. І навіщо?
Хіба верну утрачене сповна?
Услід мені глумливо вітер свище.

Ні, хай душа у мрії порина.
Бо щастя це для творчості найвище,
Натхнення нескінченна дивина.




V (І)

Натхнення нескінченна дивина
В тобі таїться, наче у природі,
Брунькується, як парость весняна
І розквітає словом на свободі.

Вона – весела, іноді – сумна,
Й іще мені не говорила: «годі!»
Тече, мов зачарована Десна,
Красою молодою душу поїть.

Молю Богів цю річку зберегти,
Від дум брудних, що повні гнилизною,
Хоч протилежні боряться світи…

Одвічні сплески їхнього двобою…
Так хочеться печалі, чистоти –
Впиваюся поезії водою.




VІ (І)

Впиваюся поезії водою,
Вона – ясне життя мого живло,
Тече по венах кровію гінкою,
Аби єство наснагою жило.

Ми, силі цій скоряючись обоє,
Заскочивши в Пегасове сідло,
Вже летимо над сивою горою
Натхнення і кохання щоб було.

Пірнаємо у пестощі туману…
А ти ізнов: «Та це усе – мана,
Яка за мить від подиху розтане»…

Навіщо дум прозора яснина,
Як видивом хмеліємо нежданим,
Мов келихом іскристого вина?




VІІ (І)

Мов келихом іскристого вина
Аби послабити чи знять напругу,
Душа моя у спогад порина,
Хмеліючи між заводями лугу.

Ми тут ходили. Це – вже давнина,
Та досі тайкома тамую тугу
За вечором липневим. ДолинА
Твій голос теплий лагідного друга.

Ну а тепер – неначе вороги,
Стріляємо словами, мов ковбої,
Що в фільмах сиплять кулі навкруги…

Коли ж зима вже зміниться весною?..
Хай квітами натішаться луги,
І вродою твоєю молодою.




VІІІ (І)

І вродою твоєю молодою
(Яка ж вона розвеснено-п`янка!)
Я милувавсь, мов діамантів грою,
Коли тоді зійшла ти з літака

Ходою ніжно-трепетно-легкою,
Неначе із Олімпу. Та рука
Оповила мене, немов габою –
Так дивовижно лагідна й тонка.

Пресвітлим сном це видиво минуло,
Полудою печаль в очах стоїть -
Важкий тягар болотного намулу.

Нам безкінечною здалася мить,
Як сяйво сонця мороком вгорнуло –
Затемнення світило зачорнить.




ІХ (І)

Затемнення світило зачорнить
Куди мені сховатися від горя?
І як переплисти стосунків гидь?!
Вже світ навколо – наче мертве море.

Ледь стримуюсь, щоб вовком не завить,
Регоче вороння глузливо хором.
Пливу за течією мимохіть,
В кайданах муки б`ється серце хворе.

А у гаю так забіліло скрізь,
Аж усміхнулася похмура днина…
Чолом до снігу свіжого торкнись –

Він сиплеться, мов борошно, невинно…
Кохання саван кинула нам вись –
Ростить розлука біля скронь сивИни.




Х (І)
«…Искать в лесной глуши сочуствия природы
Приюта для любви, таящейся от глаз»
Віктор Гюго

Ростить розлука біля скронь сивИни
Усю укрила голову зима.
На гай туман спускається рівнинно,
Всі мрії золоті життя лама.

Вже щире й те здається сміховинним,
Усе, у що так вірилось – дарма –
Осквернені руйнуються святині,
Кохання – це нещастя і чума.

А сніг неначе забілив обрАзи,
Немов промовив: «Може досить нить?» -
Поздоровішала душа одразу…

Природа лік дає несамохіть,
Знаходжу я розраду тут, оазу,
Бо обірветься променева нить.


ХІ (І)

Бо обірветься променева нить…
Тоді мене рятує лиш натхнення.
В собі його не владен зупинить.
Уяви поривання дерзновенні

Несуть увись над попелом століть
І вибухами воєн сьогодення
Щоб сяєво любові оживить
У паросткові сонячно-вогненнім.

- Навіщо все це? – я питав себе, -
Живу, немов спокутую провину,
А чи не час уже забуть тебе?! –

Топчу вогонь, обурений дитинно,
Й хоч ніби гасне полум`я слабе,
Але моє кохання не загине.





ХІІ (І)

Але моє кохання не загине –
Від тебе даленію. Дивна річ,
Бо чим сильніш, о люба ворогине,
Тим більш ясніше чую я твій клич.

Ти сни мої тривожиш безневинні:
Ми спершу сваримося віч-на-віч,
Тоді на іншу ложа половину
Лягаєш, пригорнувшися до пліч.

Набридли ночі клятої ці глузи…
Їх час уже нарешті припинить!
- Та чи розірвеш доленосні узи? –

Лунає голос віщий з верховіть –
Як мрія - почуття в тобі й у музі,
А піснею, зміцніле, задзвенить.




ХІІІ (І)

А піснею, зміцніле, задзвенить –
Від первістка до цілого альбому.
Твоїх непереможних чарів сіть
Наловить перлів з музики огрому.

Аж у очах од них замерехтить,
Красою звабить серце не одному,
Хто між Пегасових бував угідь,
І в небеса полинув невагомо.

Бува огидне каркання ворон
Із гаю, дисонуючи, долине,
Пилятиме повітря поміж крон…

Та як без бою досягти вершини?
Здолай же чорні хмари перепон,
Весну життя даруй душі, Богине.




ХІV (І)

Весну життя даруй душі, Богине,
Удвох на яхті в океані - ми.
А за бортом іскряться білопінно
Доріжки дві, мов змахують крильми.

Над хвилями, у леті соколинім
Здіймаємося між вітрів семи,
Зливаємось цілунком воєдино –
Міцніш мене, кохана, обійми.

І знов ці мрії. Може вже ніколи
Не вернеться пора ота краснА…
Все крутяться снотворних марень кола!

Зате врожай уява пожина…
Тоді мені яснішає довкола –
Світи мені, любове осяйна!




І-й Магістрал

Світи мені, любове осяйна,
О, кожна мить наповнена тобою,
Як небо, сонцем вигріте до дна,
Габою оповите голубою.

Натхнення нескінченна дивина –
Впиваюся поезії водою,
Мов келихом іскристого вина
І вродою твоєю молодою.

Затемнення світило зачорнить –
Ростить розлука біля скронь сивИни,
Бо обірветься променева нить…

Але моє кохання не загине,
А піснею, зміцніле, задзвенить –
Весну життя даруй душі, Богине!

(далі буде)

*Корона сонетів "Світло кохання" містить 225 сонетів, 15 вінків сонетів, сплетених в одну систему. Друкую корону по одному вінкові. Зараз іде перший.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-07 00:16:51
Переглядів сторінки твору 3492
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.659 / 7  (6.329 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 6.659 / 7  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2024.05.29 05:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 11:32:04 ]
Дякую, Ярославе, за естетичну насолоду! Дуже люблю вінки сонетів, колись теж їх писала, а зараз вже чомусь не хочеться.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 23:15:13 ]
Щиро дякую, дорога Олено! Не така легка ця справа - писати вінки сонетів, а ще - цілу корону плести із 15-ти вінківі 225-ти сонетів - цілий роман у віршах. Треба мати шалене кохання і натхнення, як у мене було. Тоді це - за іграшки. А так - не легко!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-07 17:48:40 ]
Вінок достойний голови коханої жінки...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 23:16:48 ]
Дякую, любий друже, Вітре! Хто б ще оцінив, як не ти? Абсент наливаю. Підставляй келих!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-02-07 19:43:57 ]
О як потужно і сильно за обсягом! До змісту треба звикати, щоб його зрозуміти. Можливо, саме тому Ярослава Чорногуза дехто тут не любить. Заздрість? Час покаже!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-07 23:19:13 ]
Самі бачите, новий чи приховано давній колего! От і аналізуйте все прочитане! Дякую, що завітали і за гарні слова!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2018-02-08 14:39:58 ]
Ярославе, а якщо по-людська: чи потрібна Вам оця сонетна корона? Чому б не просто писати сонети? Для чого корона? Це Вас певним чином стимулювало у творчості?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-09 00:19:51 ]
Звичайно! Про корону сонетів в українській літературі мріяли цілі покоління поетів, зокрема Андрій Малишко. а мені з дитинства давалося легко римування. Простими сонетами я швидко оволодів, потім пішли вінки сонетів, і ось - корона - це суперскладна форма і канонічна. Мені хотілося подолати складність форми і написати корону так легко і невимушено, щоб уся та страшна складність не помічалася. Про сонетну "кухню" читайте у моїй передмові до корони. Ось тут: http://maysterni.com/publication.php?id=130854


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-09-04 13:07:52 ]
Корона сонетів не всім поетам під силу! Прекрасні образи, титанічна праця!)))) Молодець!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-09-12 06:11:36 ]
Дякую сердечно, дорога Таню! Дай Боже тобі осилити цю складність! Натхнення!))))