ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів ІІ-й вінок)
Образ твору І (ІІ)

Весну життя даруй душі, Богине,
Мов промінь із твоїх чудових кіс
Взяла зима волоссям хмаровинним -
Поміж гілля він інеєм завис.

Ця снігова така легка ліпнина
І дивовижна витонченість рис…
Поволі умирає казка-днина
В обіймах диво-сріберних беріз.

Навалюються сутінки печаллю,
Красу вони з очей моїх крадуть,
Природу прикриваючи вуаллю…

Я - див пастух - заграю на дуду,
Вколисаний кохання пастораллю,
Помрію тут, у райському саду.

ІІ (ІІ)

Помрію тут, у райському саду,
Природи диво – гляньте і знайдете,
Он п`ять дубів зрослись – туди веду –
Неначе трон для короля-поета.

Між стовбурами мох так до ладу –
Сідай же, королево. Ці сонети
Приходять самохіть… То ж не гордуй,
Чекай натхнення, милая… О де ти?

Все супиш бровенята чарівні?
Навіки зненавиділа, скажи-но?
Залишила по собі сірі дні?..

Хоч сам увесь я - стиснута пружина,
Здається, що відчую навесні,
Мов тане твого серденька крижина.

ІІІ (ІІ)

Мов тане твого серденька крижина –
Чи Антарктиди дух тут несемо?!
Про гарне все ти спогад збережи-но,
Й дивися - десь затеплиться димок,

Роздмуханий вітрами із жарини.
Він лід розплавить від палких думок.
Ми знову - дні і ночі – безупинно
У полум`ї кохання горимо.

Галопи мрій… А ці реалій віжки,
Що змінюють польоти на ходу?
Та ще зненацька ставлять їм підніжки…

Я згадую той липень як в меду,
Коли навколо - променів доріжки,
З тобою поруч стежкою іду.

ІV (ІІ)

З тобою поруч стежкою іду –
Легкий вітрець хитає гілля гаю –
Чебрець, полин, мелісу, лободу –
Ти все мені про них розповідаєш.

Цілителько, кохання закодуй,
Хай у цвітінні вічного розмаю,
Минаючи напасті і біду,
Розквітнувши, ніколи не минає.

Роки ковтає невблаганний час,
Життя вже йде поволі на долину,
Стоїть німа розлука поміж нас…

Лиш туга за тим літом журавлина.
В поезії, де пломінь ледь пригас –
Нам стелиться під ноги шовк осінній.

V (ІІ)

Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Почулось угорі – курли-курли…
Кохання то прощальне голосіння –
Ми почуття свого не вберегли.

Якби були ці дві душі камінні -
Чи до взаємної дійшли б хули?
Й так рано у печальнім безгомінні
На день любові сутінки лягли?

Імлою впали запитання наші…
Де відповіді правильні знайду?
Коли бадьорості вже вип`ю чашу?

Хандрю я в пору цю сумну руду…
Хоч веселун із вишнього піддашшя
Хмарин жене рожевих череду.

VІ (ІІ)

Хмарин жене рожевих череду
Поет небес. Його то – ніжні мрії,
Хоч їх подобу іноді бліду
Являють нам. Уява так шаліє:

Там каравела й замок – на виду,
У океані – острови надії…
З-поміж усіх - найкращий обведу –
Той, де лице коханої ясніє.

І навіть, коли бурі непроглядь
Із них лишає тільки темні тіні,
Вони – ці чорні лебеді - ячать –

Краси мов крила в мареві-видінні…
Навіює любов, як благодать,
Вітрець легенький - чарівливо-плинно.

VІІ (ІІ)

Вітрець легенький - чарівливо-плинно
На струнах віт заграє, як митець,
Мов лагідним і ніжним шумовинням
Лунає спів закоханих сердець.

Немов Орфей, він творить тут нетлінно,
Бо вісник Божий, лине навпростець.
Нам трепетним ячанням лебединим
Щасливий пророкуючи кінець.

Якби не піддаватися зневірі,
То мав би справді певність я тверду,
Що нас омріяний чекає вирій

Й тебе у диво-казку поведу…
Небесний подих звіє думи сірі,
Жагу єднання будить молоду.

VІІІ (ІІ)

Жагу єднання будить молоду.
Той поклик полетить понад морями.
Споруду чарівливу возведу –
Веселка-міст постане поміж нами,

Й тебе – таку нестерпну вереду -
Прониже трепет, мов жарин вогнями,
Солодкий щем охопить – «Пропаду!» -
Подумаєш і упадеш без тями

В обійми дужі. Скажеш, це був сон?
Предивним хмелем душі оповито,
О щастя ненав`язливий полон!

Чи не хотіла б все життя так жити?
Бріджит Бардо – я твій Ален Делон…
А ти пручаєшся несамовито!

ІХ (ІІ)

А ти пручаєшся несамовито…
Прости, напевне справжній егоїст!
Уміти б самозречено любити,
Немов Сергій Єсенін - скандаліст.

Зірветься слово, друге – гордовите,
В яких дошкульний, чи й убивчий зміст…
І знов у сорому вогні горіти…
Якби то мати до мовчання хист?!

Усе ж було прекрасного багато!
Хоча короткочасна, та весна!
Мене твоїм назвали мужем раптом…

Історія кохання ця – сумна,
Бо почала мерщій протестувати –
- Я не твоя, кричиш мені – жона!

Х (ІІ)

Я не твоя, кричиш мені – жона,
Як боляче слова гіркі ці чути,
Але хіба вони - то новина?!
Та ллються, мов у келих мій – отрута.

Волосся заливає сивина,
І серце наче в повені спокути,
Кохання од безвиході кона –
Від нього умирать або забути?

Невже насправді це уже усе?
Пригадую взаємин тепле літо -
До щастя спогад-вітер знов несе…

Любов - загадка, пеленою вкрита –
Ти – темрява чи світло із небес?
Комусь – харита й ніжна Афродіта.

ХІ (ІІ)

Комусь – харита й ніжна Афродіта
Але зачарувати все ж змогла,
Їй-Бо, не знав, куди себе подіти,
Те світло падало - зникала мла.

О личко миле, сонечком умите,
Де сяйво ореолу круг чола!..
А жартувала так талановито,
Як сніг, я танув од твого тепла.

І ось тепер – у царстві мов Аїда,
Шукаю порятунку із багна,
Від цього зла навколо - тільки біди.

Утомлена душа вже засина…
То справді – світлі образи - повідай,
Чи, може, втілився в них Сатана?!

ХІІ (ІІ)

Чи може втілився в них Сатана?!
Відкрився вже зворотній бік медалі,
Запрацювала сила руйнівна…
Куди ж тепер нам рухатися далі?

Нехай засмоктує трясовина,
Пірнати глибше змушує дедалі…
Або неопалима купина
Зупинить розповідь сумну скрижалів?

У світло вірю, що б там не було,
І сяйво, ніжним усміхом зігріте,
Яке вогнем перемагає зло…

Дивися - ніжно загойдались квіти…
То сонце мов промінням зацвіло…
О як твоє кохання пробудити?

ХІІІ (ІІ)

О як твоє кохання пробудити?
То, певно, зміг би тільки сам Орфей –
Щоб слухати схилялися вже й віти,
На каві чаклували сонми фей.

Ту силу чар мені здобути б, світе…
Тоді своє не скаже мила «фе».
Інакше буду в самоті сивіти –
Якби ж кіфари був я корифей!

Лиш сумніви відкинувши нікчемні
Любові воїн має йти ва-банк,
Вагань позбувшися, твердий, мов кремінь…

Раптово опору впаде стіна,
Пресвітлі співи чуть у лісі темнім
І музику, де плаче глибина.

ХІV (ІІ)

І музику, де плаче глибина,
Впіймає слух тонкий у ноті кожній,
Мов статуя жіноча, кам`яна,
Враз оживе, здивує подорожніх.

Примчать птахи, збіжиться звірина,
Тріумф їх зачарує так художній,
А ти, немов істота неземна,
Цей безмір убереш – німих обожнень.

- Скажи, для кого вигадав цю роль? –
Словесну заженеш мені тернину –
Бо дурнів, не поезії король!..

- Корону все ж сонетів одягни-но,
Хоча б тоді помріяти дозволь,
Весну життя даруй душі, Богине!

ІІ-й Магістрал

Весну життя даруй, душі Богине…
Помрію тут, у райському саду –
Мов тане твого серденька крижина,
З тобою поруч стежкою іду…

Нам стелиться під ноги шовк осінній,
Хмарин жене рожевих череду
Вітрець легенький - чарівливо-плинно,
Жагу єднання будить молоду.

А ти пручаєшся несамовито:
- Я не твоя, - кричиш мені – жона,
Комусь – харита й ніжна Афродіта!

Чи може втілився в них Сатана?!
О як твоє кохання пробудити,
І музику, де плаче глибина?!

(далі буде)




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-08 21:39:29
Переглядів сторінки твору 2780
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.484 / 7  (6.330 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 6.484 / 7  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2025.07.18 05:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2018-02-08 22:53:24 ]
У променях "Світла кохання" таки відчув цю музику, де "плаче глибина".

Титанічна авторська праця, п. Ярославе. І велике естетичне задоволення від прочитаного. Дякую за публікацію.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-08 23:48:50 ]
Дуже радий, дякую, Василю! Натхнення і всіх благ Вам! Це - тільки два вінка з корони. Ще буде 13-ть! Цікаво, як сприйметься увесь твір!!!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2018-02-09 08:14:43 ]
Музика, чиста музика, Ярославе, чиста краса. Милуюсь.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-09 09:19:08 ]
Дуже радий, дякую, Ларисо!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-09-04 13:05:41 ]
Не розумію чому така праця не оцінена на геніально, Ярославе! Виправляю!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-09-12 06:10:28 ]
Дякую тобі, дорога Таню. А ти не перебільшуєш?