Сто мільйонів сонячних променів у минуле
Сто мільйонів кутиковустих ледьсміхів проніжених часом ген-ген
Триста тисяч метеликових зітхань тому
За броньованими вимурівками панельної багатоквартирки
В осерді трьох кімнат з-поміж темнавих міжпаркетних щілин вибуяло Королівство
Крихітне і непомітне для цікавих очей чужинецьких поселень та дуже справжнє у своїй тендітності скла
У райдужній веселковості довірливої юні
Зеленоокий Монарх любив дивитись як Подруга розчісує посонну сплутаність осіннього волосся
Він гладив його як ласкаве звірятко заривався обличчям шукаючи терпкий аромат єдиної розкоші що принесла у посаг
Вона сердилась бо знову чесатись
Розпушена мідна хмарка пливла короною на благеньку кухню похитуючись в такт крокам Велительки
Яєшня і мівіна
Мівіна і яєшня
Три літри чорнючої кави
Ота істинна гіркість Королівства
Де двічі на рік росли суниці двадцять другого травня і шостого вересня
Покірно влягаючись в човники-кошички долонь
Може кришталевих
Може просто зацукрованих до філігранної ошліфовки
А потім у Ній загостило сонце
Спочатку був сон де співала дуетом із золотою рибою
Чорноморський спогад як вчив триматись на воді але боялась втратити опору під ногами
Певно тоді ковтнула перлинку – рожеве ранкове пробудження
Дорогоцінний контрабандний вантаж з півдня
Сонце-перлинка круглилась повнячи собою Королівство
Велителька щодня легшала бо ноша дарувала невагомість
А з-під рук іскорками злітали колібрі розквітаючи орхідеями на підвіконні
Зеленоокий Монарх щотижня дарував нове суцвіття
Буйство барв і ароматів
Навіщо сваритись коли віриш іншому більш аніж собі
Липнева гроза покликала Інфанту що ховалась поміж пахучих лілій
Запашне сонечко плаксиве сонечко мала пестьоха виходь
Грайте фанфари
Тріпочіть хоругви
Квінтесенція існування Королівства


…
Зеленоокий Монарх не повернувся з полювання
Так буває
Що відчував коли мерзли такі ще недавно сильні руки втрачаючи здатність навіть рушити пальцем
Що бачив останньою тінню – мідну хмаринку чи слізки манюні бо чекає з дарами
В такі миті кожен сам по собі
Свіча згасла
Тоді вперше за багато тисяч днів безіменний палець десниці осиротів
Золоте кружало зрізали бо не знімалось
А руки Владарки стали отруйними і вбили всі квіти
Чорні цурпалки замість смарагдової натуги стебел
Осоружні квіти осоружні барви хай віднині все буде чорним
Бо кому яке діло чим здорові її груди
Які вирви повнять серце
Якщо віднині ніколи нікому не стане Джульєттою
А псевдомессаліні так легко кидати в обличчя «бувай це кінець»
Вмить остаріла жінка з сотнею зморщок у навколооччі і довкружсерці
Бо на все є глибинні причини коли закінчується любов

22.02.2015р.