ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.05.13 21:40
Я пішов світ за очі
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.

Світлана Пирогова
2025.05.13 19:44
Обурена весна дощами розлилась.
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?

Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,

Пиріжкарня Асорті
2025.05.13 19:23
Протокол від 13.05.2025 Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш постійного дописувача Поетичних майстерень, були отримані пояснення наступ

Софія Кримовська
2025.05.13 16:54
Коли зліталися хрущі
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.

Тетяна Левицька
2025.05.13 13:52
Я не знаю, що зі мною,
Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.

Стогне вітер за шибками,

Ігор Шоха
2025.05.13 10:48
Я ангел її, та не знає вона,
що ми одне одному ехо... луна,
якщо подивитись у небо ясне,
обом усміхається щастя одне.
Вона була тою з омріяних див,
яке як ікону я боготворив
у ночі осінні, у дні весняні,
являється й досі мені уві сні

Козак Дума
2025.05.13 10:08
Коли пташки уже лягають спати,
а Місяць виринає із-за хмар,
моя душа нечутно зніме лати,
аби почути музику кіфар.

Вона торкає ніжно струни неба,
її лунає тихо вокаліз
і подумки несе мене до тебе

Юрій Гундарєв
2025.05.13 09:24
Український поет і пісняр, світла життєлюбна людина Борис Йосипович Пономаренко втратив сина - майор розвідки Роман Пономаренко загинув на фронті…

Мій син поліг за Україну…
Тож як писати?
Як співати?
Як дихати тепер без сина?
У вухах тиша, ніби ва

Віктор Кучерук
2025.05.13 06:13
Помолюся Богу, поклонюсь іконам,
Унесу пожертву та перехрещусь, –
Затуляють очі мороку долоні
І кепкує щастя з наших бід чомусь.
Незлічимі рани, невтоленні болі,
Заклики постійні та важкі думки, –
Як невірна жінка, зраджує нам доля,
Чи самі ми в

С М
2025.05.13 05:13
Стрів якось твій образ, завітавши в дискобар
Промінь танцював між зір і хмар
Увімкнувся місяць, явив мені твій шал
Очиці карі зблиснули мов жар

А ти наче ураган
Спокій у очах
Усяко геть одвіює

Іван Потьомкін
2025.05.12 21:16
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак

Борис Костиря
2025.05.12 21:16
Так хочу додому, у рідну стихію.
Я навіть удома себе відчуваю
Закинутим на чужину. Чи зумію
Колись повернутись до рідного краю?

Так хочу додому, у затишок, тишу,
До тих берегів, що відомі ізмалку,
Де води на гребенях вічність колишуть

Віктор Насипаний
2025.05.12 17:31
В твоїх очах вчорашнє небо пізнє,
Де сіяв хвильки птахів сонцеспад.
Знов ти моя, журлива й світла пісне,
Ведеш мене в любові дивний сад.
Приспів
Гублюсь в твоїм волоссі, моя мила.
Я сонце щастя в сни твої наллю.
Чекай мене, моя голубко біла.

Ярослав Чорногуз
2025.05.12 15:28
Яка б не трапилась жура --
Допоки ми живі, кохана,
Цвітіння не мине пора,
Моє кохання не зів'яне.

Нехай роки беруть своє,
В люстерко глянути так важко.
Краса душі твоєї є --

Козак Дума
2025.05.12 12:35
Травневих пахощів розбурханий порив
лоскоче почуття мої надвечір.
Удалечінь летять весни вітри,
а прохолода – укриває плечі…

Учора шкодував би, що не ти,
але сьогодні якось попустило.
Іду поволі плаєм без мети,

Ольга Олеандра
2025.05.12 10:33
Задай мені питання. Запитай,
у що моє закохане сьогодні.
Роки спливли крижинами. Й нехай.
Ми ж бачились лише напередодні.

Спитай мене щось щире, що тобі
хотілося б дізнатися сьогодні.
Зустрічними кругами по воді
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (VІІ-й вінок)*
Образ твору І (VІІ)

Леліє сни чарівні таїна.
Любов неначе тихо задрімала.
Розкішне ліжко там, а не труна,
Ось балдахін, перини й опахала.

І вітерець ізлегка напина,
Як східний газ, вітрило-покривало.
Погойдує подушка набивна
Прекрасне личко, що рум`янцем грало.

Тепер уже воно поблідло ледь…
Невже те видиво – життя омана,
Бо тут насправді домінує смерть?!

Та ні, вдивись, кохання це - нірвана,
Лягаю поруч, повен ласки вщерть,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок.

ІІ (VІІ)

Немов нектар Богів, п`ємо світанок
На хвилечку зупинимось малу.
О як же він чарує нездоланно
Весняний легіт, непідвладний злу.

Аж дихає коханням. Я в тім стані
Постійно, ніби випив омелу*.
Хмільне, прекрасне відчуття незнане –
Солодкий дим сердечному теплу.

Та прийде ніч. Ті видива чудові
Ковтне пітьми чуттєва мілина…
До бою з нею ми – напоготові!

Бо не каналізація брудна,
Ні, чиста річка щастя нам відновить…
А течія життя несе човна.

*Омела – чарівне лікувальне зілля волхвів.

ІІІ (VІІ)

А течія життя несе човна…
Чи він для двох – оце також питання!
Чому нас доля вперто обмина -
Надія, бачу, гасне вже остання?

Куди впадає річна ця бічна?
Які бортів страшенні коливання!
Невже то Стіксу* смертна бистрина
Несе до водоспаду низвергання?!

Проте… Ще й добрим буде наш політ –
Звільнитись від буття цього капкану,
Мов стать легким, як колихання віт…

Враз опинитися в раю неждано –
Одкрився нам омріяний мій світ,
Де поруч я і ти – моя кохана.

* Стікс – річка підземного світу померлих у грецькій міфології.

ІV (VІІ)

Де поруч я і ти – моя кохана…
Читаю ніжність на твоїм лиці.
Вона - немов Ярилові осанна,
Осонцені зайчата-стрибунці.

Навколо – світло, лагідно, рахманно,
Сяйнули промені враз по ріці,
Неначе усмішка Богині Дани…
Ми вишнім дякуєм за дні оці.

Але життя нудне без Чорнобога.
Ось він човна зненацька наздогнав,
Розкинув руки, вистромляє роги…

«Пливіть безбоязно!» - то голос віщуна
Вчувається, як оберіг дороги,
Вгорнула нас рожева пелена.

V (VІІ)

Вгорнула нас рожева пелена,
Тебе вітаю, нескінченна весно!
Бо для обох це – диво, первина,
Ми мріяли про дні такі чудесні.

Нехай вона ніколи не мина,
Ця ява сну, що так тече небесно.
Тих пестощів солодких новизна -
Неначе манна в пам`яті тілесна.

Терзати буде заздрісна Мара*
І думку посилатиме погану,
Яка на клоччя щастя роздира…

Та музика божественна оргАну
Її знешкодить, повернувши рай –
Птахи співають нам безперестану.
*Мара – в українській міфології, Богиня темряви і зла.

VІ (VІІ)
« …Ти мовчанням мені кричи…»

Василь Симоненко.

Птахи співають нам безперестану.
Прислухайся, ті звуки – наче мед,
Аж гай вдягає золотий серпанок
Як соловій (вокалу то – поет)

Красі природи заспіва осанну.
Ще й вивірка станцює менует
В гілках, що ніби хвилі океану,
Гойдають вічність, як скрижалі вед.

Мовчи мені, нехай шумлять отави,
Безмовно, мов лілея водяна,
Всміхнися тихо, щемно, величаво

І вже оця шляхетна глушина –
Немов зорі вечірньої заграва –
Іскриться сонцем осінь запашна.

VІІ (VІІ)

Іскриться сонцем осінь запашна
Проміниться діброва вогнелиста.
Озерна бірюзова низина
Чарує ніжно сяйвом аметиста.

Майнула тінь баского скакуна –
Пегас піднявся вгору урочисто.
Нас підхопив, хмарини розігнав,
Немов дорогу в небо враз очистив.

Та врізались у дощ. Упала тьма
Як од Мари підступних забаганок,
Накрила, наче стінами тюрма…

Минулося це зло. Погожий ранок
Знов огортає щастям крадькома…
Бентежно у п`янких обіймах танем.

VІІІ (VІІ)
…У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів…

М.Вінграновський

Бентежно у п`янких обіймах танем
Шепочеш пристрасно: «Коханий! Мій!»
Вбираю всю твого волосся манну,
Ти ласкою вгорнуть мене зумій.

Тіла пливуть в солодкім колиханні,
Навколо – хвилі пестощів самі.
Нарешті враз – вулканне вивергання –
Кажу собі: від щастя занімій.

Дрімаючи, побачив я це диво…
Чому ж бо прокидаюся завжди?
Щоби життя вировище мінливе

Ізнов на дно тягнуло до біди?!
Повіки так стулилися знадливо –
О дійсносте, благаю, ще зажди.

ІХ (VІІ)

О дійсносте, благаю, ще зажди,
Хай тягнуться блаженні миті сонні.
Течуть вони, неначе ті меди –
Дива на розімлілому осонні.

Цвітуть і плодоносять тут сади
У щастя чарівливому полоні.
Медитативна музика сюди
Вливає звуки, ніжністю бездонні.

Але якщо прокинуся усе ж,
Яви мені, благаю я в молінні,
Реальність, ніби казкою без меж…

Щоб сонце пестило там гори сині,
Ти променями хмари промереж,
Не розбивай ці мрії безневинні.

Х (VІІ)

Не розбивай ці мрії безневинні –
Відраду для душі дають вони.
Якщо в житті лиш чорне хмаровиння,
До них собі тихенько зазирни.

І вхопишся, немов за соломину,
Поринувши у чарівливі сни.
Від яви там сумної на відміну
Видінь чекає гроно осяйних.

Тож уявляй, аж поки буде нудить.
Закрий, о раче, панцир свій твердий…
Та упаде колись оця полуда!

Тоді заснулу мужність розбуди -
Хай витримають всі удари груди
Об навісних реалій холоди.

ХІ (VІІ)

Об навісних реалій холоди
Розіб`ються всі мріяння рожеві.
Мов Бог відро холодної води
На мозок тверезіючи-сталево

Проллє… Й дарма молитись: «Відведи!»
Вклонися лиш прозірливому дневі
За намір пробудить тебе твердий,
З надією прощайсь тоді «Forever!»*

Та спершу зупинись. Ну просто так
Перехили із горя ти чарчину –-
Болітиме ще в серці цей синяк!

Ярітиме у ньому божевільно,
Бо не позбутись почуття ніяк –
Обрядодій, твори, ясна волхвине.

* Forever – назавжди(англ.)

ХІІ (VІІ)

Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Ось прийдуть світлі замість днів сумних.
Минеться швидше горе удовине
Новітнім щастям виповниться вдих,

Дитину пелюшками мов завине…
(О Боже, борони від лих усіх!)
І почуття оте святе, первинне
Пробуджуй у діяннях ти своїх.

Воно в душі блукає, наче привид,
Немов би вже готуючись туди,
Де смерті морок поглина жахливий.

Благаю – знов кохання відроди,
Зведи угору погляд свій сміливо -
Зусиль твоїх дозріють хай плоди.

ХІІІ (VІІ)

Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Лице поблідле підведу угору –
Ну, смерте, що ж… Тепер мене веди
Страшним своїм зеленим коридором.

Так ось любові шлях проліг куди –
Кляну оту мою уяву хвору,
Бо серцем будучи ще молодим,
Караюся за долі непокору.

- Виходити з депресії пора –
Згори немов почулось повеління –
Навиворіт – фантазії ця гра –

Себе у неї кинув самочинно…
І розповзлась між хмарами жура,
Умлівши в горизонту ясній сині.

ХІV (VІІ)

Умлівши в горизонту ясній сині,
Із хмари перший промінь заяснів.
То, може, знак високий провидіння -
Минає, врешті, час холодних днів.

Вже набирає сили те тремтіння –
Бо темрява тяжка, у котрій скнів,
Розсмоктується, рветься неухильно
Під натиском яріючих вогнів.

Та не одразу нас весна зігріла,
Ще довго мертва блідість крейдяна
Дощем навалюється нам на крила.

Але міліє, шерхне і кона…
Небесна брама сонцю шлях відкрила
Леліє сни чарівні таїна.

VІІ-й Магістрал

Леліє сни чарівні таїна,
Немов нектар Богів, п`ємо світанок…
А течія життя несе човна,
Де поруч – я і ти, моя кохана.

Вгорнула нас рожева пелена,
Птахи співають нам безперестану,
Іскриться сонцем осінь запашна,
Бентежно у п`янких обіймах танем.

О дійсносте, благаю, ще зажди!
Не розбивай ці мрії безневинні
Об навісних реалій холоди…

Обрядодій, твори, ясна волхвине,
Зусиль твоїх дозріють хай плоди,
Умлівши в горизонту ясній сині.



**Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Тетяна Левицька 7 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Ночі Вітер 6 Любитель поезії / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-15 08:14:05
Переглядів сторінки твору 2197
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.924 / 6.5  (6.330 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 5.924 / 6.5  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2025.05.13 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-15 10:35:16 ]
Слова, слова - и дым, и ложь,
Но так люблю их тайну слушать...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-15 21:37:03 ]
Так, брате, ти серцем відчув! Оце закінчується перша частина корони сонетів "Світло кохання", то ця частина зветься "Омана кохання". Все вірно! Але, справді, таїна кохання зберігається!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-09-12 07:22:10 ]
Прекрасний вінок, дуже хвилююче і щемно!