
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (VІІІ-й вінок)*
ЧАСТИНА ІІ
ПРОЗРІННЯ
О высший дар, бесценная свобода,
Я потерял тебя и лишь тогда,
Прозрев, увидел, что любовь – беда,
Что мне страдать все больше – год от года…
Франческо Петрарка ХСVІІ (переклад Є.Солоновича)
І (VІІІ)
Умлівши в горизонту ясній сині,
Перисті хмари - мов комети хвіст.
За небокрай, о душе, зазирни-но,
Яку цей день нам подарує вість?
Напевне встромить ще одну тернину
У серце, котре чорна туга їсть.
Невже про воркування голубине
Нову Ярило казку розповість?
Та мудрий Бог лише дарує спокій.
То - лік недуги, що навіяв Лель –
Ремісію й замисленість глибоку…
А Велес домальовує пастель,
Де крилами відмірюючи кроки,
Пливе собі печальний журавель.
ІІ (VІІІ)
Пливе собі печальний журавель –
Світ за очі – не зна, куди тікати -
Де трапиться оазис між пустель,
Що на відрадний затишок багатий.
Попить водиці свіжої зі скель,
Які здіймаються, мов злу загати.
І жваву потривожити форель,
Із хвиль вона вистрибує крилато.
Але неспокій душу сколихне
Тоді повік нервовим тріпотінням,
Коли насниться видиво сумне -
Летіти змусило в ніч горобину
З любові пригасаючим вогнем,
Забувши про кохану батьківщину.
ІІІ (VІІІ)
Забувши про кохану батьківщину
За гори полетіла ти й моря,
Залишивши заплакану родину,
Солодкий дим зі свого димаря.
Так на чужині трудишся сумлінно,
Встаєш, ледь зійде вранішня зоря.
…Лише німа сльоза в очах застигне,
Коли розлука щемом докоря.
Але зате втішають заробітки,
Ще - клімат чарівливий тих земель –
Примушують забути, родом звідки…
Вітчизна вже – розмита акварель,
Мов тінь незрима золотої клітки –
Комфорт і тихий затишок осель.
ІV (VІІІ)
Комфорт і тихий затишок осель -
Хто край новий би не хотів побачить?
Якби хоч раз відвідати Марсель,
Де океан за Монте-Крісто* плаче?
Чи в Англії, потягуючи ель,
Нам Роба Гуда вшанувать добряче,
У італійський плюхнутись фотель**,
Згадавши Мікеланджело, Бокаччо?!
Скажу Пегасу мрії: «Охолонь.
Урешті досить вже пускати слину,
Ілюзіями тішачись, либонь?!»
Туди насправді, доле, віднеси-но,
Так вабить душу сонячний вогонь –
Немов Ікар, до твого сонця лине.
*Граф Монте-Крісто був заарештований юнаком у Марселі в однойменному романі О.Дюма.
**Фотель – крісло.
V (VІІІ)
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Він із верхів лісистої гори
На світ увесь, неначе скатертину,
Кладе іскрини сонячної гри.
Цукерками, що красять іменини,
Бо дивовижні щедрості дари –
Засяяли добра твого краплини…
Собі їх, людство вдячне, забери.
Образ нема. Усім, либонь, дісталось…
Це блискітки душі, а не шрапнель.
І дивовижна людяності зав`язь.
То світла шлях іде через тунель.
Вона для нього променем сміялась,
Тремтить, як струнами віолончель.
VІ (VІІІ)
Тремтить, як струнами – віолончель.
Сердечна ліра і танцюють ноти
На всіх лінійках, мов біжить газель,
Вони твої оспівують чесноти.
Нечутно плине мрії корабель
Під вікнами стоятиме він доти,
Допоки чарівливості модель,
Не являть постать замкові висоти.
Диктує вечір музику свою,
Спідницями циганськими цвістиме –
Спокуси ті пекельну течію
Одкриють, хто повіється за ними…
Та птах фантазії живе в раю –
Бо вірить у крило неопалиме.
VІІ (VІІІ)
Бо вірить у крило неопалиме
Той, хто вершини прагне досягти –
Здіймається над хмари одержимо,
Хоч люто припікає з висоти.
Він, як поет, що підбирає рими,
Гартує, ніби промінь золотий -
Вогнем дороги, по якій ітиме,
Де на високім троні сяєш ти.
Впаде додолу, певно, цей невдаха,
Програвши сонцю поглядів дуель,
Та до останнього свойого змаху
Летить увись, виспівуючи трель,
Так вірне небу це поріддя птаха,
Мов силі чар музичних – менестрель.
VІІІ (VІІІ)
Мов силі чар музичних – менестрель,
Я вірю, що кохання ці ескізи
Подвигнуть сотворити багатель*
Як у Бетховена є – «До Елізи»…
Колись писань оцих загусне гель,
Рука повисне, упаде донизу…
І виросте печальний імортель**
Десь на могилі – там, де голуб сизий
Невтомно заворкує про любов,
Аж ті, уже порослі мохом плити,
Обіч людських всміхнуться підошов…
Та недомовку стане шепотіти
Такий спокійний сумовитий схов:
Наївносте дитяча, ну коли ти…
* Багатель – музичний піаністичний жанр.
**Імортель – безсмертник (квітка).
ІХ (VІІІ)
Наївносте дитяча, ну коли ти
Здолаєш егоїзм огидний свій,
Чи варто небеса даремно злити,
Піддавшись хвальковитості дурній?!
Критичні упадуть метеорити,
Штовхнуть поезії будівлі в гній
Ще глибше від фундаментів залитих…
І хоч бери й у розпачі німій.
Та гідності, я вірю – не утрачу,
Такий міцний шляхетності заміс.
Життя навчить чинити більш обачно…
Якщо ж бо й на вершину вже заліз,
То, може, все роздивишся, побачиш,
Завважиш підступи, що чинить біс?
Х (VІІІ)
Завважиш підступи, що чинить біс
І виведеш когось на чисту воду.
Ухопиш пасмо золотавих кіс,
Рвонувши боляче, чи насолоду
Отримаєш сповна, зігнавши злість,
Коли всю вимучиш небесну вроду?
Щоб знову сльози-ріки розлились
З очей вродливих, просто аж зісподу?
Але мені своїх вже досить мук,
То ще чужим оце хіба радіти,
Нехай обом настане тут каюк…
Реальносте, побачиш оповите
Життя брехнею, скинь ману із рук –
Й не схочеш більш сама себе дурити.
ХІ (VІІІ)
Й не схочеш більш сама себе дурити
Вже до родини час мені вернуть
І марення просіяти крізь сито –
З бічної перейти на вірну путь.
Немов безперестану оковиту
Щодня я жлуктив. Долі каламуть
Мій зір туманила несамовито,
Губилася речей справдешня суть.
Та годі врешті… треба прозрівати -
Протверезіти навіть між беріз,
Що біль так гоїли, мов кусень вати
У ліки вмочений. О! досить сліз
Немає їх для кого проливати…
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
ХІІ (VІІІ)
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Ворота, мов до раю, розчинивши,
Удаючи, що їй жаданий гість,
Мара в краси личині десь із ніші
Стрічає, розгорнувши верболіз,
Налившись чарами, як стигла вишня,
- У царство мрій заходь і усміхнись –
Запрошує, де все достатком дише.*
Відмовся, спробуй тут від насолод –
Питво, наїдки, музика й харити**,
А он відкрито романтичний грот…
Та досвід, силу духу не скорити –
Те рабство з ореолом всіх свобод
Поглянь, ізнов полудою сповите.
*»Я знаю край, где все обильем дышит» (О.Пушкін)– мимовільний переспів класика.
**Харити – грецькі богині вроди, радості й жіночої принадності, опікувалися бенкетами й розвагами. У Римі харит називали Граціями (лат. Gratiae).
ХІІІ (VІІІ)
Поглянь, ізнов полудою сповите
Усе, що милувало зір, завваж.
І змушувало серце тріпотіти,
Воно мов проривало груди аж!
За помилки ми сплачуємо мито,
Оту пилюку в очі – епатаж.
А маску щирості?! Її сердито
Зриває із брехні рука своя ж?!
Зате солодкого зазнав полону,
Ти кидав у багаття віршів хмиз,
Натхненням услугуючи Мамоні –
Шепоче голос. Та падіння вниз
Вже припинилось. Геть, почвари сонні,
Це - наслання з диявольських куліс.
ХІV (VІІІ)
Це наслання з диявольських куліс –
Як довго у лабетах ти тримало!
Куди мене невдачі кінь поніс,
Без отворів одяг я мов забрало,
Наосліп кинувся. Напереріз,
Отримав те, чого так бракувало –
Несправжніх мрій уявний парадиз*,
Глузливий регіт ледь не всього залу.
Невже випробування то було -
Вже сивому й наївному хлопчині
На міцність почуття - що чинить зло?
А може наяву любов зустріну?
Здається, бачу – геть ману змело,
Умлівши в горизонту ясній сині.
*Парадиз – рай (англ.).
VІІІ-й Магістрал
Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (VІІІ-й вінок)*

ПРОЗРІННЯ
О высший дар, бесценная свобода,
Я потерял тебя и лишь тогда,
Прозрев, увидел, что любовь – беда,
Что мне страдать все больше – год от года…
Франческо Петрарка ХСVІІ (переклад Є.Солоновича)
І (VІІІ)
Умлівши в горизонту ясній сині,
Перисті хмари - мов комети хвіст.
За небокрай, о душе, зазирни-но,
Яку цей день нам подарує вість?
Напевне встромить ще одну тернину
У серце, котре чорна туга їсть.
Невже про воркування голубине
Нову Ярило казку розповість?
Та мудрий Бог лише дарує спокій.
То - лік недуги, що навіяв Лель –
Ремісію й замисленість глибоку…
А Велес домальовує пастель,
Де крилами відмірюючи кроки,
Пливе собі печальний журавель.
ІІ (VІІІ)
Пливе собі печальний журавель –
Світ за очі – не зна, куди тікати -
Де трапиться оазис між пустель,
Що на відрадний затишок багатий.
Попить водиці свіжої зі скель,
Які здіймаються, мов злу загати.
І жваву потривожити форель,
Із хвиль вона вистрибує крилато.
Але неспокій душу сколихне
Тоді повік нервовим тріпотінням,
Коли насниться видиво сумне -
Летіти змусило в ніч горобину
З любові пригасаючим вогнем,
Забувши про кохану батьківщину.
ІІІ (VІІІ)
Забувши про кохану батьківщину
За гори полетіла ти й моря,
Залишивши заплакану родину,
Солодкий дим зі свого димаря.
Так на чужині трудишся сумлінно,
Встаєш, ледь зійде вранішня зоря.
…Лише німа сльоза в очах застигне,
Коли розлука щемом докоря.
Але зате втішають заробітки,
Ще - клімат чарівливий тих земель –
Примушують забути, родом звідки…
Вітчизна вже – розмита акварель,
Мов тінь незрима золотої клітки –
Комфорт і тихий затишок осель.
ІV (VІІІ)
Комфорт і тихий затишок осель -
Хто край новий би не хотів побачить?
Якби хоч раз відвідати Марсель,
Де океан за Монте-Крісто* плаче?
Чи в Англії, потягуючи ель,
Нам Роба Гуда вшанувать добряче,
У італійський плюхнутись фотель**,
Згадавши Мікеланджело, Бокаччо?!
Скажу Пегасу мрії: «Охолонь.
Урешті досить вже пускати слину,
Ілюзіями тішачись, либонь?!»
Туди насправді, доле, віднеси-но,
Так вабить душу сонячний вогонь –
Немов Ікар, до твого сонця лине.
*Граф Монте-Крісто був заарештований юнаком у Марселі в однойменному романі О.Дюма.
**Фотель – крісло.
V (VІІІ)
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Він із верхів лісистої гори
На світ увесь, неначе скатертину,
Кладе іскрини сонячної гри.
Цукерками, що красять іменини,
Бо дивовижні щедрості дари –
Засяяли добра твого краплини…
Собі їх, людство вдячне, забери.
Образ нема. Усім, либонь, дісталось…
Це блискітки душі, а не шрапнель.
І дивовижна людяності зав`язь.
То світла шлях іде через тунель.
Вона для нього променем сміялась,
Тремтить, як струнами віолончель.
VІ (VІІІ)
Тремтить, як струнами – віолончель.
Сердечна ліра і танцюють ноти
На всіх лінійках, мов біжить газель,
Вони твої оспівують чесноти.
Нечутно плине мрії корабель
Під вікнами стоятиме він доти,
Допоки чарівливості модель,
Не являть постать замкові висоти.
Диктує вечір музику свою,
Спідницями циганськими цвістиме –
Спокуси ті пекельну течію
Одкриють, хто повіється за ними…
Та птах фантазії живе в раю –
Бо вірить у крило неопалиме.
VІІ (VІІІ)
Бо вірить у крило неопалиме
Той, хто вершини прагне досягти –
Здіймається над хмари одержимо,
Хоч люто припікає з висоти.
Він, як поет, що підбирає рими,
Гартує, ніби промінь золотий -
Вогнем дороги, по якій ітиме,
Де на високім троні сяєш ти.
Впаде додолу, певно, цей невдаха,
Програвши сонцю поглядів дуель,
Та до останнього свойого змаху
Летить увись, виспівуючи трель,
Так вірне небу це поріддя птаха,
Мов силі чар музичних – менестрель.
VІІІ (VІІІ)
Мов силі чар музичних – менестрель,
Я вірю, що кохання ці ескізи
Подвигнуть сотворити багатель*
Як у Бетховена є – «До Елізи»…
Колись писань оцих загусне гель,
Рука повисне, упаде донизу…
І виросте печальний імортель**
Десь на могилі – там, де голуб сизий
Невтомно заворкує про любов,
Аж ті, уже порослі мохом плити,
Обіч людських всміхнуться підошов…
Та недомовку стане шепотіти
Такий спокійний сумовитий схов:
Наївносте дитяча, ну коли ти…
* Багатель – музичний піаністичний жанр.
**Імортель – безсмертник (квітка).
ІХ (VІІІ)
Наївносте дитяча, ну коли ти
Здолаєш егоїзм огидний свій,
Чи варто небеса даремно злити,
Піддавшись хвальковитості дурній?!
Критичні упадуть метеорити,
Штовхнуть поезії будівлі в гній
Ще глибше від фундаментів залитих…
І хоч бери й у розпачі німій.
Та гідності, я вірю – не утрачу,
Такий міцний шляхетності заміс.
Життя навчить чинити більш обачно…
Якщо ж бо й на вершину вже заліз,
То, може, все роздивишся, побачиш,
Завважиш підступи, що чинить біс?
Х (VІІІ)
Завважиш підступи, що чинить біс
І виведеш когось на чисту воду.
Ухопиш пасмо золотавих кіс,
Рвонувши боляче, чи насолоду
Отримаєш сповна, зігнавши злість,
Коли всю вимучиш небесну вроду?
Щоб знову сльози-ріки розлились
З очей вродливих, просто аж зісподу?
Але мені своїх вже досить мук,
То ще чужим оце хіба радіти,
Нехай обом настане тут каюк…
Реальносте, побачиш оповите
Життя брехнею, скинь ману із рук –
Й не схочеш більш сама себе дурити.
ХІ (VІІІ)
Й не схочеш більш сама себе дурити
Вже до родини час мені вернуть
І марення просіяти крізь сито –
З бічної перейти на вірну путь.
Немов безперестану оковиту
Щодня я жлуктив. Долі каламуть
Мій зір туманила несамовито,
Губилася речей справдешня суть.
Та годі врешті… треба прозрівати -
Протверезіти навіть між беріз,
Що біль так гоїли, мов кусень вати
У ліки вмочений. О! досить сліз
Немає їх для кого проливати…
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
ХІІ (VІІІ)
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Ворота, мов до раю, розчинивши,
Удаючи, що їй жаданий гість,
Мара в краси личині десь із ніші
Стрічає, розгорнувши верболіз,
Налившись чарами, як стигла вишня,
- У царство мрій заходь і усміхнись –
Запрошує, де все достатком дише.*
Відмовся, спробуй тут від насолод –
Питво, наїдки, музика й харити**,
А он відкрито романтичний грот…
Та досвід, силу духу не скорити –
Те рабство з ореолом всіх свобод
Поглянь, ізнов полудою сповите.
*»Я знаю край, где все обильем дышит» (О.Пушкін)– мимовільний переспів класика.
**Харити – грецькі богині вроди, радості й жіночої принадності, опікувалися бенкетами й розвагами. У Римі харит називали Граціями (лат. Gratiae).
ХІІІ (VІІІ)
Поглянь, ізнов полудою сповите
Усе, що милувало зір, завваж.
І змушувало серце тріпотіти,
Воно мов проривало груди аж!
За помилки ми сплачуємо мито,
Оту пилюку в очі – епатаж.
А маску щирості?! Її сердито
Зриває із брехні рука своя ж?!
Зате солодкого зазнав полону,
Ти кидав у багаття віршів хмиз,
Натхненням услугуючи Мамоні –
Шепоче голос. Та падіння вниз
Вже припинилось. Геть, почвари сонні,
Це - наслання з диявольських куліс.
ХІV (VІІІ)
Це наслання з диявольських куліс –
Як довго у лабетах ти тримало!
Куди мене невдачі кінь поніс,
Без отворів одяг я мов забрало,
Наосліп кинувся. Напереріз,
Отримав те, чого так бракувало –
Несправжніх мрій уявний парадиз*,
Глузливий регіт ледь не всього залу.
Невже випробування то було -
Вже сивому й наївному хлопчині
На міцність почуття - що чинить зло?
А може наяву любов зустріну?
Здається, бачу – геть ману змело,
Умлівши в горизонту ясній сині.
*Парадиз – рай (англ.).
VІІІ-й Магістрал
Умлівши в горизонту ясній сині,
Пливе собі печальний журавель,
Забувши про кохану батьківщину,
Комфорт і тихий затишок осель.
Немов Ікар, до твого сонця лине,
Тремтить, як струнами – віолончель,
Бо вірить у крило неопалиме,
Мов силі чар музичних – менестрель.
Наївносте дитяча, ну коли ти
Завважиш підступи, що чинить біс
Й не схочеш більш сама себе дурити?!
Цірцеї хлів – туди несе той віз?!
Поглянь, ізнов полудою сповите
Це наслання з диявольських куліс.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію