Казка-новела
На прозорих неосяжних хмаринках розгойдується дивний міст. Він завис в повітряному просторі, невідомо коли: він існує майже вічно. На цій світлій і чудовій повітряній споруді відбуваються таємні речі. Розміри цього моста величезні. Надзвичайним є те, що тільки обрані можуть відвідувати цей світлий простір, який розтягнувся срібними спіралями високо в небі.
Тільки Боги або ті, яких вони іноді кликали, могли бути тут! Богів – багато! Вони усі різні! Боги живуть далеко! Олімп! Так знають і мислять про Богів люди! Але, повірте мені, не всі знають, що Олімп не завжди те місце, де зустрічаються ці незрозумілі і величні особи. Ось і сьогодні Велична особа квапилася.
– Нині такий хороший день, Міріусе. Мені потрібні мої бистрокрилі коні і швидше, мене чекають! О, Скіфія! Яка вона цікава! Море, річки, степи, долини – невже долини такі прекрасні? Апі стверджує, що ромашки в полях неймовірні, неначе я їх ніколи не бачила? Смішно! І вона так говорить кожного разу, коли ми зустрічаємось! Але це усе така проза життя! Моїх коней сюди! І швидше! – вимовила власно та, якій підкорялося усе земне і небесне.
–Буде виконано! – відповіла істота, одягнена у вогняний плащ, низько схиляючись перед Великою Герою.
– І швидше! Міст не поруч, а далеко! На Олімпі сьогодні спекотно, а там… на небесному мосту – багато прохолоди! Прозорі тумани заспівають мені недоспівану того разу пісню. Я хочу слухати їх спів. Мені обіцяли, що мене чекає сюрприз.
Гера виглядала прекрасно. Її довге волосся шовковисте, хвилясте, воно віддавало перламутром. Обличчя виразне і спокійне. Величезні зелені очі грали загадковим блиском. Від Гери відходило м'яке синє сяйво, але раптом, в секунду, все мінялося: і фіолетова довга сукня, і волосся, і очі перетворювалися на інший силует. Вмить… і Гера закутувалася в інше незвичайне одіяння, виткане самими громовицями; її постать танула в небі, була невидима для простих смертних. Колісниця Гери, запряжена вогняними кіньми, нестримно летіла до місця зустрічі.
Міст спалахував яскравими промінцями зорі. Він розгойдувався, його колихала вічність.

2

–Ну ось… так завжди! Велична завжди спізнюється! – вимовила, трохи хвилюючись Апі, – мало того, що усі мене з нею ототожнюють, плутають, навіть вважають, що я – це вона або, що вона – це я. Ну прошу… я сама вже заплуталася, хто є, хто?! Ось так постійно! І почестей дістається їй більше, ніж мені! І чекаємо ми її довго! Але я не гніваюся. Греки, Еллада… цим все сказано! – вимовила, трохи нервуючи, темноока і дуже емоційна скифська богиня землі – Апі.
–Нас квапить час! А її все нема і нема! Чому вона затримується? – додала, обурюючись, друга миловидна особа. Вона теж трохи хвилювалася.
Її жовта сукня світилася, мерехтіла, величезний довгий шлейф бовтався зигзагоподібно в повітрі. Артимпаса завжди любила і вибирала дивні вбрання. Вони їй йшли. Вона витрачала на свій одяг іноді дуже багато часу. Хоча могла створити цю дію умить. Але очевидно, їй подобалося, будучи богинею, відчувати себе іноді земною жінкою, вибирати одяг у кравців, які живуть не на небі. Але… це вже зовсім інша історія.
–Марно хвилюєтесь! Без нас нічого не станеться. Час його народження в наших руках. А ми ще не все вирішили. І Гера, до речі, в цій справі найголовніша! Ми повинні допомогти цьому славному малюкові народитися, – упевнено вимовила третя богиня, її звали Табіті-веста.
Вона була сувора і відповідальна, навіть її одяг був не такий помпезний, як у її подруг – скіфських богинь: богині землі – Апі і богині зоряного неба – Артимпаси.
–Але, шановні, в мої плани не входило допомагати скіфському цареві і його дружині, у мене і інших справ хватає! – промовила схвильована Апі.
– Чому так, Апі? А… так-так… я зовсім забула. Царські особи тебе не цікавлять, – іронічно сказала Табіти-веста.
–Так! Мені до душі прості люди. Але сперечатися з вами не буду. Якщо йдеться про справу державної ваги: про нові відкриття і про мудрість… Тоді так і бути! Я… як ви, – сказала Апі. Її характер був м'який, але наполегливий. Апі не завжди погоджувалася і багато сперечалася, але раціональне брало верх.
Величезний прозорий міст розгойдувався, його розгойдування було приємне, його рух у прозорому небі – беззвучний.
Три Скіфські Богині говорили, про щось важливе і незвичайне. Вони чекали її – вони чекали Велику Геру!

3

–Міріусе, жени! Жени швидше коней! Ще швидше! Я так люблю швидкість! – зеленоока богиня підганяла вогняну істоту, яка відповідала за її коней.
–Слухаюсь!
Коні несли Геру швидко, вони були моторні і мовчазні. Дорога – чиста,, світла, небесна.
Ніхто не міг стояти на шляху у Гери. Було багато тих, які заздрили їй і, може, навіть ненавиділи її, але вони були безсилі перед цією Величною богинею Олімпу.
Та все ж раптом… коні стрепенулися, Вогняний ледве утримав уздечку. Дивна сиза хмара малювала незрозумілу димчасту щільність.
–Що це, хто це? – обурилася Гера, – як ти посмів стояти у мене на шляху, я кваплюся, мене чекають! Що це я звітую перед тобою! Геть з дороги! – крикнула Гера, вона розсердилася не на жарт.
–Вітаю, о Велика і Яснолиця богине! Дозвольте, поговорити з вами!
–А… це ти! Давно тебе не зустрічала, серед світів, серед туманів і марив неба, – вимовила богиня Гера м'якше, ніж раніше.
Вогняний ледь стримував коней.
–Выслухайте, молю! О, Велика Богине Олімпа, – просив той, хто посмів зупинити Геру, – я скіфський дух, ви знаєте про мене все. Моя батьківщина потребує мудрості. Допоможіть!! Я мандрівник Скіфії, цим все сказано. Я дух Скіфії.
– І тому ти посмів стояти у мене на шляху? Хіба мало, які духи бродять у Всесвіті! І, що я з усіма повинна говорити? – волосся Гери розвівалося вітром, її погляд був холодний, здавалося, що небо ось-ось укриють блискавиці і громи. Богиня гнівалася.
–О, Найсвітліша! Ви спішите до Скіфських Богинь, будьте милостиві до нас, нехай відбудеться те, що повинно відбутися! Нехай буде так, як повинно бути! Нехай перетнеться Греція і Скіфія у Величі і Славі своїй, на благо Скіфії і на благо Греції! – дух-мандрівник був сміливий і говорив голосно, не боячись Гери. Але він знав, якщо він не догодить богині, він зникне в безодні світів навіки.
–Які дурниці говорить цей старий! Міріусе, жени його геть! Я сама знаю, що потрібно, а що ні! Як ти смієш, старий! Ти лише дух, а я Велична Гера!
Вогняний вже замахнувся на старця, та Гера зупинила свого слугу. Вона почула слова подяки.
–Спасибі! О, Велика Геро, тепер ви знаєте суть мого прохання. Згляньтеся! Я лише слуга тих, хто вершить велике і важливе, – старець говорив тихіше, не так голосно як раніше. Все ж він мав справу з самою небезпечною богинею Олімпу, – моя дорога давно вирішена, я слуга, а ваша – Непорушна і Вічна!
Раптом просідь неба розтанула і старий зник. На шляху вогняної колісниці Гери, більше не було перешкод.
Гера здивувалася собі, адже вона не зіштовхнула старого в темну прірву. Гері було дозволено все, на те вона і дружина Зевса. Не всякий міг, щонебудь просити у неї і не всякий міг її зупиняти в небесному просторі світів.
Мріус гнав що сили коней. Ще мить і незвичайний повітряний міст поряд.



4

–Ну нарешті… ось вона! – вимовила захоплено Апі, – я бачу її, виблискуючі небесні вітри оповіщають про її прибуття! – Апі вглядувалася в далечінь, – вона, майже, поруч! Вона от-от… і буде з нами!
– Як, не може бути? Її Висока Величність до нас мчать? – спитала Артимпаса. Хоча Артимпаса рідко бувала в поганому настрої, але навіть вона втомилася чекати Геру.
–Ну досить, досить, обурюватися! Гера з нами! Це головне. Вона прекрасна! Як і усі ми, безумовно! – вимовила дуже спокійно Табіти-веста.
Міст розгойдувався повільно. Його дивні поручні переливалися усіма барвами веселки. Неймовірний і величезний – завис в ранковому небі над Скіфією. І ніхто не сумнівався, що він Вічний і Непорушний.
Врешті-решт коні Гери зупинилися. Вогняна колісниця прибула вчасно, і більше не видавала звуків незрозумілих. Гера ступила на повітряні сходи, вони в секунду утворили спіраль, і миттєво перемістили Геру в самий центр моста, де і сиділи три богині Скіфії. Незвичайні особи обмінялися вітанням. Прозорі слуги були всюди, вони невидимі і недокучливі.
–Геро, як ти прекрасна! Ми зачекалися, у нас до тебе важлива справа, вона не терпить метушні і суєти! Він повинен народитися! І нам потрібна твоя допомога, – вимовила скоромовкою, швидко і кваплячись, богиня домівки – Табіті-веста, – він потрібний Скіфії, він син царя!
–І ви про те саме! Я все чула! Мені зустрівся дух вічного-мандрівника Скіфії, він розповів про вашу справу докладно. Але в мої плани не входило втручатися в життя скіфів. Тим паче, допомагати людям! Навіщо? Греки ще куди не йшло? Хоча… його мати еллінка. Як усе це недоречно, я хотіла слухати спів сфер і туманів, а не вирішувати чужі проблеми.
–Все вже вирішено наперед, але доля, може, бути різною. Те, що він син царя – це вже визначено, але хто він буде, і, що від нього залежить? Ось найголовніші питання, – вимовила загадково Апі.
Промайнули секунди… міст засяяв яскраво і незвично. Гера озирнулася. Їй здалося, що розмову чує Зевс. Вона підійшла до прозорих поручнів моста, заглянула у безодню неба, там нікого не було. Гера все зрозуміла, її розум, її мислення було не таким, як у всіх, на те вона і богиня, найголовніша богиня Олімпу! Вона відчула, що Зевс дав свою згоду.
–Будь по-вашому! – несподівано вимовила Гера. – Нехай народиться той, хто об'єднає нез’єднане! І нехай ім'я буде йому Анахарсіс! Я так вирішила! Я дарую йому мудрість і довголіття! Нехай Скіфія отримає Велич і Мудрість!
Не встигла Гера вимовити ці слова, як там, у земному світі, в світлицях цариці, почувся довгоочікуваний плач малюка.
–Анахарсіс! Син мій! – прокричав цар, піднімаючи немовля! – Плоть від плоті моєї! Мій спадкоємець! Анахарсіс! Його ім'я Анахарсіс! Так наказують боги!
Ніхто не може пояснити, чому все сталося так, а не по-іншому. Чому в вуста скіфського царя було вкладено – це ім'я. Але Гера і три Скіфські богині були поруч, вони покинули давно прозорий міст неба і в невидимому ранковому серпанку зависли над Анахарсісом, над малюком, який щойно народився.
Малюк був здоровий, міцний і кріпкий. Його долю шепотіли богині. Зевс теж був поруч, він схвалював все, що робили нині богині.
–Нехай буде він мудрий і вільний! Багатство і слава будуть йому не- цікаві! Нехай насичується його розум розсудливісттю і розумінням! Еллада і Скіфія напоять його теплом і любов'ю! – вимовив Великий Зевс.
По небу промиготіли яскраві радісні блискавиці. Вони оповіщали всіх, що родився той, хто принесе мудрість скіфам.
Гера і три Скіфські Богині повернулися в світлу прозорість думок і діянь, богині були невидимі для людей: вони були зайняті розмовою про вічне і важливе. Богині виконали те мале і велике, що могли, далі все належало не лише богам, а й самому Анахарсісу.
Міст розгойдувався і виблискував веселкою кольорових спектрів. Трави і квіти на землі, в долинах, замиготіли малиновим яскравим сяйвом.

5

Йшов час, Анахарсіс ріс. Все сталося так, як і хотіли богині. Він багато читав і багато знав. Його допитливий розум проникав в суть подій, в суть буття.
Скіфія – Північне Причорномор'я: батьківщина молодого царевича. Анахарсіс – скіф, син Гнура, скіфського царя, по матері – еллін, царевич володів різними мовами. Його учили різному і всякому. Ще в ранньому віці він замислювався над укладом життя. Він іноді ставив дивні питання своїм наставникам, яких при дворі царя Гнура, було багато. Тому цар, не замислюючись, вирішив відправити Анахарсіса до Еллади, в Афіни, щоб син осягнув все, що могло би бути необхідним і потрібним для Скіфії.
Богині допомагали царевичеві. Юнак був красивий і фізично здоровий. Він добре розвинув своє тіло і не знав, що таке хвороби і муки тілесні, він був витривалий і працелюбний. Усі муки його – духовні. Його турбували питання, на які у нього іноді не було відповідей.
Його манера формувати думки була не така, як у всіх. Його дотепні висловлювання, про світ і людей, збереглися і до нині. Мудреці в Афінах відразу помітили в Анахарсісові щось нове і яскраве.
Минали дні. Анахарсіс змужнів, він любив подорожувати, цим царевич відрізнявся від багатьох своїх співвітчизників. Влада його не цікавила. Він був царевичем тільки по крові. Анахарсіс багато разів бував в далеких країнах. Греція була близька його душі, там були ті, яких він любив і поважав.
Одного разу з царевичем сталася дуже незвичайна подія, яка принесла йому славу, яка долинула і до нашого часу.
Корабель, на якому знаходився Анахарсіс, плив довго. Шлях був неблизький. Ніхто не зміг би точно сказати, скільки днів пройшло з того часу, як моряки не бачили берег. Шторми і урагани виснажували, але гірше було те, що закінчилася прісна вода. Команду міг врятувати тільки острів, контури якого виднілися в сизому тумані далечини.
Незаселений острів був красивий і порожній. Анахарсіс погодився з капітаном, що прісна вода потрібна, і залишатися без неї ніяк неможна. Підпливши до берега, команда висадилася на берег і зайнялася пошуком води.
Анахарсіс же роздумував про морські стихії, про дивне пристосування, яке використовувалося для утримання кораблів у берегів. Безлюдний острів вабив, все вглиб і вглиб, але Анахарсіс знав, що йти далеко від берега украй небезпечно. Він вирішив спочатку вивчити берег навколо острова.
–Анахарсіс, ти з нами, чи у тебе, як завжди, є нові ідеї? – окликнув, мудреця Ортир, Ортир був помічником капітана.
–Даремно смієшся, Ортире, твої кепкування і іронія ні до чого! Спочатку треба обстежити берег! І, до речі, кошик з каменями, для утримання берега, погана поміч! Таке грузило – важке, недовговічне при штормі. Треба, щось інше. Коли-небудь, друже, ти зрозумієш мене, про що я. Ми витрачаємо багато часу, щоб опустити на дно – це страховисько з камінням, воно примітивне і безглузде! – Анахарсіс говорив впевнено і емоційно.
–Згоден, Анахарсісе, але зараз йдеться про прісну воду, її треба знайти в першу чергу! Можеш залишатися, якщо тобі так подобається тут тинятися, а ми підем далі, в середину острова. Біля берега води нема! Це точно! – Ортир продовжував жартувати над Анахарсісом.
Анахарсіс махнув рукою і неквапливо попрямував в ліву частину берега. Несподівано, його притягнув незрозумілий блиск. Підійшовши ближче, до дивного світіння, Анахарсіс був здивований тим, що це всього лише проста скеля. Вона переливалась, неначе її відполірували чарівним незрозумілим чином.
–Як же по ній підійматися? Має ж бути якийсь спосіб, щоб зверху побачити весь острів як на долоні?
Анахарсіс ходив коло скелі.
– І, як тут багато рослин! Дива! Які вони міцні! Є за що зачепитися, прекрасно! – Анахарсіс міркував вголос.
Скіф уважно досліджував невелике, досить довге підвищення, яке мало нагадувало камені, воно було більше схоже на гладке залізо або на іншу земну породу, досі невідому Анахарсісу.
Нарешті, зачепившись за величезну міцну гілку, товстої рослини, Анахарсіс почав потихеньку підніматися, дертися по ній, як по канату. Незвичайна легкість з'явилися в тілі, але раптом рослина напружилася і несподівано обірвалася. Скіф полетів на землю, поряд з Анахарсісом впало, щось важке і велике.
Твердий шматок, що відколовся, мав правильну форму. Здавалося, його розкреслили з геометричною математичною точністю, два гострі краї правий і лівий – однакові, а посередині – витягнуте вістря загострене, чітке і правильне.
(Анахарсіс, скажу я вам, навіть не підозрював, що поряд з ним ті, які про нього все знають і все можуть. Богині були невидимі!)

6


–Ну ось, шановні, нарешті його осяє нова думка! Зараз… от-от… врешті-решт… спалахне думка! Чи як? А то в його голові завжди одні тільки питання! – шепотіла скіфська богиня в зеленій, ледь прозорій сукні, – його осяє, що це те, що він шукає багато років, – Апі говорила тихо, майже беззвучно, вона зависла над Анахарсісом в повітрі.
Апі, плавала, як бульбочка, над головою скіфа. Богиня трохи нервувала. Здавалося, вона ось-ось матеріалізується в земну оболонку і, що учений і мудрець Анахарсіс її побачить, але Богиня Апі утрималася від такого чаклунства ( вона вдержала свої емоції і своє божественне тіло, в невидимих світах). Адже поруч були і інші богині!
Табіти-веста і Артімпаса їй би не пробачили людську матерію, людську цільність, Велична Гера теж би дорікала.
–Так і є! Ось-ось… нарешті він зробить відкриття і зрозуміє, що кошики з каменюками кораблям ні до чого, що біля берега можна кидати якір зі штоком, і що це добре і не небезпечно, – весело тараторила Табіті-веста. Вона дуже квапилася. Вона хотіла ще щось сказати, але її перебили.
–Так-так! Так і буде… якір! Говори, Анахарсісе! Якір! Якір! Він гладкий і красивий, і він буде з досконалого заліза, – вимовила пошепки Артимпаса.
–О! Як все просто! Самі боги мені дають підказку, – вигукнув Анахарсіс який, звичайно, нікого поруч не бачив, окрім дивного шматка, що відколовся від скелі.
–Так і є! Я удосконалю цю незвичайну річ, і в кінці кінців… це докучливе пристосування, яке всіх дратує – зникне. Навіщо ці кошики з каменюками? Ось! Це вістря врізатиметься в пісок, буде глибоко занурюватися всередину морського дна і не тільки морського! Так-так… занурюватися легко, найголовніше, беззвучно! О, спасибі, Небеса, за усі ваші підказки! – Анахарсіс кричав і радів, його крик почули моряки. Першим прибіг до нього помічник капітана – Ортир.
–Що це? І звідки ця штуковина у тебе, Анахарсісе. Я завжди знав, що ти дивак, але навіщо ти підіймався по цій скелі? Ти ж міг розбитися!
–Так… він міг розбитися! Але на те ми і богині, щоб допомагати обраним, – вимовила гордо Гера, вона теж була поруч. – Ох, як же клопітно допомагати людям, вони завжди відволікають нас від важливих справ, мені знову довелося мчатися сюди, на своїй вогняній колісниці, замість того, щоб слухати спів туманів на мосту: на Олімпі теж справ багато! – нарікала і не змовкала Яснолиця Гера.
–О, Велична Геро, але тепер у людей буде справжній якір, ці камені, цей їх гуркіт, так дратує Посейдона! Він нещодавно мені скаржився, що вже невзмозі терпіти цих телепнів-моряків, з їх величезними кошиками! І мене, чесно кажучи, цей гуркіт теж дістав! – сказала Артимпаса.
– Ти права, Артимпасо, – погодилася Гера, – гуркіт нікому непотрібний. Я теж люблю тишу!
Богині не зникали, а пурхали в повітрі, їх ніхто із смертних не бачив і не чув. Навіть Анахарсіс. Правді бути, учений і мудрець все ж відчував, що божественне і велике поруч, не дивлячись на науки, син царя Гнура, вірив, що світами правлять Боги!

7

Ортир уважно дивився на шматок скали і на самого скіфа-вченого. Анахарсіс мав хороший настрій, хоча його одяг був місцями пошкодженний.
–Чи знаешь, Ортире, що це? – запитав Анахарсіс, – радій, друже, бо це якір! Це те, що позбавить усіх моряків, від цих важких кошиків. Це диво утримуватиме кораблі біля берега. Я назвав це пристосування – якір! Боги зі мною згодні! Я це відчуваю!
Анахрсиса оточили моряки, вони чули його щасливі вигуки.
–Я удосконалю його! Він буде ще кращий! – вигукував учений Анахарсіс.
Моряки з цікавістю доторкалися до шматка, що відколовся від гладкого стрімчака, інші продовжували досліджувати скелю і все, що було навколо неї. Аж враз почувся крик одного із моряків:
–Вода, вода, там багато прісної води! За цією скелею джерело! І не потрібно по ній драпатися! Треба усього лише її обійти, ось... ось… дивіться тече… от з того краю! Скеля не неосяжна, вона просто висока, у неї гостра шпиця… і все!
–Слава Богам, ми наберемо багато прісної води! – кричав Ортир, – вода, вода! – скоріш, набирайте воду! Море піниться і хвилюється, нам потрібно забиратися звідси і чим швидше, тим краще! – заволав Ортир.
На безлюдному острові піднімався вітер. Усередині острова усе гуділо і ревіло. Здавалося, що якась невідома сила розсердилася, гнала мореплавців геть.
Моряки квапились, набирали воду у бочки, а щасливий Анахарсіс, навіть не підозрював, що поряд з ним і його друзями-моряками, в невидимому прозорому серпанку мигтіли ті, які мали найпряміше відношення до його долі, до його відкриттів і його мудрості. І ці хтось – прекрасні Богині, які по дивному проханню скіфського мандрівника-небес, опікали Анахарсіса. Богині погодилися з духом Скіфії неспроста.
Море не штормило, заспокоїлося. Ще днів декілька і мандрівники знову побачать берег! Вони побачать береги Еллади! Корабель прибуде в Афіни вчасно! Анахарсіс малюватиме усі дні безперервно. Багато ескізів зробить скіф і на усіх красуватимутьться якорі: великі і маленькі.
Аж ось і берег!
Анахарсіс квапився, він спішив до Солона. Політик і мудрець Афін – Солон вже давно чекав скіфа, але зустріч Анахарсіса з Солоном – це вже зовсім інша історія.


8

Незвичаний міст разкачувався. Спів туманів і сфер звучав красиво. Скіфські богині і Велична Гера насолоджувалися мелодіями і маревами небес.
–Який же він хороший і симпатичний, цей скіф! – мрійливо промовила Артимпаса. Вона любила зовнішні форми, більше за внутрішні, у всьому, що її оточувало.
–Ну при чому тут зовнішність! – зауважила Гера.
–Я теж згодна з Герою! Головне інше, він – філософ і мудрець! В цьому його сила! – стверджувала богиня Апі.
–І, до речі, дух Скіфії був правий, Анахарсіс – син царя, але цього замало! – богиня домівки Табіті-веста завжди думала про важливе.
–Нехай, будуть довгі його землі роки! – вигукнула Яснолиця Гера.
Міс захитався сильніше. Сизе чарівне небо, в яке заглядали богині, їм подобалося. Богині продовжували слухали спів сфер і туманів.
Доля Анахарсіса була визначена, як і все у всіх видимих і невидимих світах. Світів – безліч! Все визначено Богами і Долею!
–Так-так… мудрість і філософія – це саме важливе не лише у нашому світі, але й у світі земному! – слова, несподівано сказані Зевсом, покотилися луною по небу.
Зевс приєднався до богинь в їх спогляданні Всессвітів.
Дух Скіфії – скіфський мандрівник-старець був щасливий, адже Величні Богині вдихнули в Анахарсіса світлу душу, його країна Скіфія не буде забута нащадками.
Один із семи мудреців античного світу – Вічний! Його ім'я – Анахарсіс.

……………………………………………………………………………….

Довідка для найменших читачів.


Боги Греції:

Зевс – головний бог Олімпу. Бог неба.
Гера – дружина Зевса, покровителька браку.
Посейдон – бог морів.


Скіфські богині:

Апі – богиня землі.
Артимпаса – покровителька зоряного неба, сімейних стосунків.
Табіті-веста – богиня домівки.

………………………………………………………………………..

Анахарсіс – один з семи мудреців античного світу.