ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Адель Станіславська
2025.04.08 18:41
спершу пукла сухою глиною -
перша тріщина
друга - петлями...
розгалузилась павутиною
що зміїлася
бралась вензлями
а відтак розійшлася стрілами
кожна часточка відділилася

Адель Станіславська
2025.04.08 18:37
світ завжди навпіл
навпіл завжди світ
прогалина розлізлася у прірву
а сонце пнеться
пнеться у зеніт
допоки хтось
його звідтіль не вирвв
не вкрав...

Віктор Насипаний
2025.04.08 16:46
Сидить сумна мала Оксана й тихо плаче.
Питається сусідка: - В чім причина?
Напевно, що образив хтось тебе добряче?
- Та ні, сама дурна у всьому винна.

Боліти стали очі, – каже враз Оксана.
При цім зітхає щиро і глибоко.
- Бо підглядала через дірк

Сергій Губерначук
2025.04.08 15:10
З біленьких сходинок атласних
таки змітав сміття!
Тебе оцінено прекрасно,
і ти пішов з життя.

Тебе забито на останній,
коли до пекла – крок,
аби спалити був не в стані

Леся Горова
2025.04.08 14:01
В мене очі вечірнього неба, чи неба з грозою.
А твої - теплі хвилі весни з молодих ковилів.
Схожість, мабуть, шукати між нами немає резону
Ми з тобою, як погляди наші, ми - різносезонні.
Стали ж поруч, побачили, світ навкруги посвітлів.

Стали пор

Олександр Сушко
2025.04.08 11:35
Хто не пише муру, той не відає як це непросто,
Голова не гуде від кошлатих, похняблених рим.
Пегасятко моє манюпуньке, до пояса зростом,
Голосочок писклявий. В колеги ж іржання як грім.

Та не плачу, не заздрю і коси не рву від розпуки,
А моторно с

Віктор Кучерук
2025.04.08 10:57
Є на світі чотири дороги, -
Напрям першої, звісно, до Бога.
Друга буде змією петляти
Від воріт і вертати до хати.
Ну, а третя така автострада,
Де підступність, жадоба і зрада.
Ти четверту обрати повинен,
Що веде до служінь Україні.

Адель Станіславська
2025.04.07 22:28
І суд, і осуд, й просто пересуди,
і вічний торг, і душі на вагу
між тих, хто носить горде ймення - люди,
від тих, кому хтось завжди у боргу...

Плітки батожать люто з-поза плотів
поставу тим, хто кроку не спинив,
а вперто рай будує по голготі,

Адель Станіславська
2025.04.07 22:17
Янголу боляче.
Янгол не плаче -
мовчить...
Чую...
Лиш серце у грудях
заб'ється гучніше...
Скрапне сльоза...
Забринить недописаним віршем....

Борис Костиря
2025.04.07 21:47
Вічність сідає на листя сакури.
Повітря, пропахле лихом,
стає ядучим, але воно
не може заглушити
потужну хвилю,
яка йде від листя.
Схід і Захід перетнулися
у цьому прикордонному місті,

Борис Костиря
2025.04.07 21:35
Пастка для фазана -
це пастка для людей,
які купилися на фальшиві ідеї.
Пастка для фазана -
це пастка для енергії
у ноосфері.
Пастка ловить ті ейдоси,
які не зміцніли

Світлана Пирогова
2025.04.07 18:09
Де тільки не блукало, по яких стежках,
між осокорами, спориш топтало,
крутилось, гралось на стрімких семи вітрах
і не одне дістало, звісно, жало.
Але були так любі - рідне поле й сад,
пахучі різнотрав'ям і любистком,
город і виноградник, весь родин

Юрій Лазірко
2025.04.07 17:20
у розбитім серці -
хрест на хрестику,
більше
ніж в забутому селі...
п’ятка мліє,
тягне з табуретика
трохи вище шиї
і петлі...

Юрій Гундарєв
2025.04.07 13:48
Розривається серце:
ракетою спалені
діти на небесех…
Де сором, вандали?

Після ночі вертаєтесь,
донька й син зустрічають:
-Як справи, тату?

Козак Дума
2025.04.07 08:38
Як на далекій півночі – мете…
Укрились снігом ізумрудні віти
лише за місяць до жаркого літа!
Не часто зустрічається оте…

Все утонуло в білій пелені,
накрила побережжя хуртовина,
для цих широт небачена картина –

Віктор Кучерук
2025.04.07 05:52
Поєднані бідою люди,
Украй стривожені та строгі, –
Ідуть зажурено зусюди
До дитмайданчика німого.
Приносять іграшки і квіти,
Щоб світлу пам’ять вшанувати
Загиблих від ракети діток,
У бійні цій невинуватих.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Марко Проклятий, або Східна легенда"

Василь Стус у драматичному звучанні львівського
Театру ім. Л. Курбаса
(Режисер-постановник Володимир Кучинський. Прем’єра – 2001 рік.
Національна премія України імені Тараса Шевченка,2006)

Улюблені вистави Львова

Коли йдеться про Театр Поезії як складової драматичного мистецтва, то метафори і асоціації поетичного бачення та режисерського прочитання можуть бути найрізноманітніші – бо Поезія, наче море безкрає…
На кону Театру ім. Л.Курбаса трагічна постать Василя Стуса. Його поезія – це, за задумом режисера Володимира Кучинського, «драматична симфонія». Отож, і театральне дійство, що розгортається перед глядачами, має всі «формальні» ознаки цього складного поліфонічного музичного твору: Overture, Частина перша – Ностальгія (Allegro moderato), Частина друга – Веселий цвинтар (Lento), Частина Третя – Дорога (Аdagio lamentoso), Частина четверта – Постриг (Finale apotheoso) та Coda.

«…Чи не мріяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквітнути проміж вас,
як барвінок між рути.
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай –
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками».

У «драматичній симфонії» звукописом текстів Василя Стуса виповнюють простір сцени: Марко Проклятий – Олег Стефан, Мамай – Андрій Водичев, Манкурт – Володимир Кучинський і Божевільна Галя – Марія Копитчак. На підлозі – карта символів, що нагадує «циганську дорогу» з української писанки або східне Коло Перевтілень (художник Наталія Шимін). Кожна з перелічених частин – наче «сходження» до вищого рівня свідомості, а східці «сходження» - магічне число «7» (себто, по сім віршів у частинах; останній сьомий вірш четвертої заключної частини становить Коду). Це своєрідний штрих-код режисури, а філософія вистави «Марко Проклятий…» все та ж східна стоїчність у сприйнятті ритмо-динамічної мозаїки Життя, що неминуче переходить у Смерть. Тема Смерті тяжить над Духом вистави, бо Василь Стус майже фізично окреслено відчував Її присутність, Її «білу» і «чорну» сутність, Її містичні категорії Часу - швидкоплинності людського буття та безсмертя Душі.
Не скажу, що ця вистава для пересічного глядача, вона потребує елементарних знань біографії поета і розуміння складного багатопластового світу його творчої майстерні – бо, в цілому, вистава наповнена якоюсь приреченою одержимістю до зустрічі з Темрявою і Самотою. Overture як заспів до вистави націлює нас на це – перелік віршів говорить сама за себе: «Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни», «Деперсоналізація душі», «Ждання витратне. Ти – пунктир смертей», «Два вогні горять, з вітром гомонять». Це відчуття наростає, коли між чоловічих звукописів ритмочитань Стусової поезії вклинюється одинока постать Жінки – Божевільної Галі. Дарма, що в Частині Першій – Ностальгії, легкою пастораллю проминають вірші жіночої тематики – «Дівчина, довгошия. мов сарна», «Ти тут, ти тут, вся біла, як свіча», «Тільки тобою білий святиться світ», «Вбери-но білу сукню»… Цей легкий вітерець ностальгії розтане у мряці наступних розділів-тем дійства «Веселий цвинтар», а саме у гіркоті споглядання «погару раю» («Яка нестерпна рідна чужина», «Горить сосна од низу до гори»), рідної і зболеної («Цей біль, як алкоголь агоній») та все ж… «чужини»-України («У цьому полі синьому, як льон»). У наростаючій динаміці зорового і текстового звукопису вимальовується тема ГУЛАГУ – «На схід, на схід, на схід, на схід…» - пластика тіл і ритміка слів дає чіткий орієнтир теми-образу Дороги: вагонні етапи, що везуть в’язнів радянської епохи углиб сибірських поселень, подалі від тепла покинутих дружин із малими дітьми на руках. Тема Дороги рівнозначна образу Неминучої Утрати, до якого неодмінно додається розуміння і прийняття фатумної Долі.
Зрозуміло, чому за концепцією режисури, наступний розділ-образ називається «Постриг»: «Як хочеться вмерти», «І не відтерп, і не розмерзся», «Ніч – хай буде тьмяніша за темну», «О Боже, тиші дай! О Боже, тиші!». (Пригадується одна з поезій Василя Стуса, не задіяна в полотно вистави, але співзвучна йому:

«Віддай мені своєї смерти частку,
візьми од мене часточку життя,
і вдвох уникнем самоти, як пастки,
і не потрібне буде вороття
у проминуле, що майбутнім стало,
в вельможний нескінченний сон степів,
та за тобою небо запалало,
овогнене грозою стожалів».)

У віршосплетіння кожної теми-образу логічно вклинені розспіви, специфічно впізнавані у виконанні акторів Театру ім.Л.Курбаса: «Ой скинув чумак сиву свитку», «Ой на горі є терен», «Щоб я знала, що я скоро умру», «Ой вумру ж бо я, вумру». «Об’ятія Отча (сідален на постриження монахів)» - музичне оформлення Наталки Половинки.
Треба наголосити, що манера «симфонічного» декламування поезії акторами Театру ім. Леся Курбаса, чи то у виставі «Марко Проклятий…», чи у виставі «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича, має на меті торкнутися глядачевого чуття на рівні медитації, де на вищий рівень підіймаються образи-символи підсвідомого сприйняття тексту – їх не стільки можна висловити, скільки співпережити у середовищі всіх складових Театру Поезії – поетичного слова, художнього елемента, співу, пластики тіла, світлових штрихів. Як режисер-постановник Володимир Кучинський наголошував особливо на мистецькій унікальності Стусової поезії: «Стус є одним з небагатьох творців міцних структур мови, міцного, місткого слова. Бо тільки таке слово може передавати глибинний зміст архетипів культури. Для театру, де закоріненість слова, звукосполучення у процеси підсвідомого є особливо відчутна, очевидним є і та непересічна роль, яку відіграватиме поезія Василя Стуса у подальшому становленні української мови». Тут доречно наголосити, чому саме вистава за поезією Василя Стуса (у трактуванні Володимира Кучинського) названа «Марко Проклятий, або Східна легенда» - бо провідною темою поезії Василя Стуса є тема Втраченої Батьківщини і, відповідно, Її люблячого Сина, що поєднує водночас, риси звитяжця і відторгненого (за образним мисленням режисера – і Мамая, і Марка Проклятого, і Манкурта, якого насильно позбавили пам’яті про свій рід).
Не дивлячись на безпросвітньо тужну Коду «Розпросторся, душе моя, на чотири татамі», закінчу роздуми-асоціації над виставою «Марко Проклятий, або Східна легенда» віршем Василя Стуса, в якому звучить фінальний оптимістичний акорд «героїчної симфонії» Духа:

«Ти сам? Напризволяще? Тож існуй.
Збагни, що біди вічності не знають,
вони з тобою разом почезають.
Тож білий світ за це благовістуй
і порадій, що близиться спочин.
Твоїх веселих і сумних годин
прослалася дорога неозора.
І в межиплетиві нових доріг
все, що згубив ти, все, що приберіг,
благословить будучина прозора».

2017 рік






Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-23 13:12:09
Переглядів сторінки твору 2202
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2025.03.22 18:26
Автор у цю хвилину відсутній