Із циклу авторських програм, записаних до 200-ліття Кобзаря на радіо "Воскресіння" і об'єднаних назвою "Стежками "Живописної України" Тараса Шевченка"

Стежками Шевченкової "Живописної України"

Староукраїнське містечко Яготин розкинулося у колишньому Пирятинському повіті Полтавської губернії, згадується в літописних джерелах з 1552 року.Тарас Шевченко вперше відвідав Яготин 2 липня 1843 року, під час першої подорожі по Україні, в супроводі декабриста Олексія Капніста з наміром оглянути картинну галерею князя Миколи Рєпніна.Як свого визнаного і шанованого поета, зустрічала Україна Тараса Шевченка влітку 1843 року. Його «Кобзар» збудив національні почуття, любов до рідного слова не тільки серед простого народу, а й серед українського родового панства. Для людей, з якими зустрічався і спілкувався тоді поет, «сяйво духу його було чимось надприродним», - згадував Пантелеймон Куліш.
У сучасному Яготині праворуч від княжої картинної галереї, у парку стоїть музей «Флігель Тараса Шевченка». Власне і будівля галереї, й парк, і флігель – залишки колись величного маєтку Кирила Розумовського, що перейшов як посаг за онукою гетьмана Варварою до її чоловіка Миколи Репніна-Волконського.Микола Григорович Рєпнін-Волконський (1778—1845) — князь, державний діяч, малоросійський військовий губернатор, старший брат декабриста Сергія Волконського, батько Варвари Рєпніної. І надалі, аж до 1917 року Яготинський маєток належав нащадкам цієї пари. Микола Репнін-Волконський ,що походив із чернігівських Рюриковичів, був особистістю неординарною. Належав до вищої російської аристократії, тож і кар’єра його була блискучою. Та мав один гріх – любив українське населення, відстоював його інтереси перед російським урядом. І вже творив просто «неприпустимі речі», а саме співчував державницькому рухові в Україні й підтримував зв’язки з його керівниками. Тож довелося йому покинути Малоросію й пожити на еміграції за кордоном. Вже на старості років повернувся Репнін-Волконський у свій Яготинський маєток, в якому радо приймав талановитих гостей. Тут побували Микола Гоголь, Василь Лукашевич, Євген Гребінка, Василь Штернберг, Михайло Глінка, Микола Маркевич.

З Репніними Тараса Шевченка познайомив декабрист Олексій Капніст. У липні 1843 року Тарас Шевченко двічі відвідав Яготин, а вже з жовтня 1843 р. до 10 лютого 1844 р. з перервами мешкав у флігелі Яготинського княжого маєтку. Свого часу князь Микола Рєпнін використовував флігель як готель дляшанованих гостей, до числа яких увійшов і Тарас Григорович. Тут у затишному, мальовничому куточку Живописної України Тарас Шевченко і писав, і малював, створював портрети і краєвиди, працював у бібліотеці, спілкувався з Репніними-Волконськими та їхніми гостями. У маєтку Рєпніних збиралося добірне місцеве товариство, обізнане з літературою і мистецтвом. На літературних вечорах Шевченко-поет читав свої твори – поеми «Катерина», «Слепая» та інші. В Рєпніних Тарас Григорович познайомився з сестрами Глафірою, Олександрою та Тетяною Псьол, а також з лікарем Рєпніних, привезеним із Саксонії – Фішером і домашнім учителем, що з ним князь Рєпнін прибув із Петербурга – російським журналістом Романом Штрандманом.
До слова,у родині Рєпніних виховувались троє сестер Псьол: старша – Олександра, середня – Глафіра, і найменша – Тетяна. Їх батько, Іван Михайлович, служив у канцелярії Миколи Григоровича Рєпніна, коли той був на посаді малоросійського генерал-губернатора. У 1823р. Іван Михайлович Псьол і його дружина померли, залишивши семеро дітей. Сиріт розібрали родичі та друзі. Сестри Псьол закінчили Полтавський інститут шляхетних дівчат, засновницею і фундаторкою якого була дружина князя Рєпніназ Розумовських – Варвара Олексіївна. «Сестры Псел были весьма образованные и талантливые девушки. Глафира Ивановна прекрасно рисовала, а Александра Ивановна недурно писала малороссийские стихи»,- писав у своїх спогадах Микола Стороженко, внук місцевої полтавської поміщиці із с. Велика Круча Пирятинського повіту Марії Давидівни Корсун (1812 – 1880). На час перебування Шевченка у Яготині Олександрі було 26 років, Глафірі - 20.
В Яготині Тарас Шевченко опинився у доброзичливому і щирому оточенні, всі були у захопленні від його поезії, мови, манери читання віршів. «Какие чувства, какие мысли, какая красота, какое очарование и какая боль! Мое лицо было все мокрое от слез… Это была пленительная музыка, певшая мелодические стихи на нашем красивом и выразительном языке…», - так писала княжна Рєпніна про сприйняття поеми «Слепая» у листі до Шарля Эйнара від 27 січня 1844р.
Як відомо, у серці Варвари Рєпніної зародилось глибоке і пристрасне почуття до поета. Серед «яготинських анахореток» (так назвав Шевченко жіноче яготинське товариство в одному з листів із заслання до А.І.Лизогуба) він надавав перевагу молодій і вродливій Глафірі Псьол. «Я втайне и не сознавая того, чувствовала ревность из-за предпочтения, которое он оказывал Глафире», = зізнається у тому ж листі-сповіді Варвара Рєпніна. Безперечно, що ті самі настрої і почуття переживала і Олександра Псьол, талановита поетеса, у житті – скромна і сором’язлива дівчина.
Уся родина Рєпніних і їх велике товариство з приязню ставилася до Шевченка, але найбільше здружився він з Варварою Рєпніною, донькою князя, відставного генерал-губернатора, що з захопленням допомагала йому, переписуючи рукописи поета. Про дружбу, що зародилася поміж Шевченком і княжною, свідчить відомий у літературознавчих студіях факт: у Яготині Тарас Григорович пише російською мовою поему «Тризна» з присвятою: «На память 9-го ноября 1843 года, Княжне Варваре Николаевне Репниной», розгледівши у ній спадкоємницю родового дерева Розумовських:
«…Взор стыдливый
На нем красавица порой
Покоя, тайно волновалась;
И симпатической красой
Украдкой долго любовалась.
И, может, многие грустили
Сердца девичие о нем,
Но тайной волей, высшей силой
Путь одинокий до могилы
На камнях острых проведен.
Изнемогал он, грудь болела,
Темнели очи, за крестом
Граница вечности чернела
В пространстве мрачном и пустом.
Уже в постели предмогильной
Лежит он тих, и — гаснет свет.
Друзей тоскующий совет
Тревожит дух его бессильный».

У поемі «Тризна» уже звучить волелюбний Шевченко, що підсвідомо вносить у канву сюжету елементи власної життєвого досвіду і антиімперських переконань:

«…Не пропою вам песни новой
О славе родины моей.
Сложите вы псалом суровый
Про сонм народних палачей;
И вольным гимном помяните
Предтечу, друга своего.
И за грехи... грехи его
Усердно богу помолитесь...».

«Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил».

Княжна Варвара Рєпніна не сумнівалась, що Шевченко у «Тризні» розповідав їй про себе, бо вже 27 січня 1844 р. вона напише у листі до Шарля Ейнара: «23 лютого 1814 р. народилася дитина… у селянина, це був бідний кріпак… Цей хлопчик Тарас і є геніальним поетом – Шевченком… Ці два слова: Шевченко – і кріпак, о жах! Боже! Де ще так потрібні людині віра, надія, переконання, що усе слід зносити задля любові до Бога, як у цій нещасній країні!»
Тоді й написала Варвара свій ранній твір «Дєвочка», який високо оцінив Тарас Григорович.За головним героєм Березовським сховала княжна любий їй образ Шевченка. Тарас Григорович тоді ж, 1843 року, прочитав рукопис твору і зрозумів почуття авторки. В листі до Варвари Миколаївни він писав: «О добрый ангел! Молюсь и плачу пред тобою, ты утвердил во мне веру в существование святых на земле!».
Варвара Миколаївна з розумінням і глибокою симпатією поставилась до творчості Шевченка, сприяла поширенню перших естампів його «Живописної України», пізніше допомагала у влаштуванні вчителем малювання в Київському університеті. Щодо цих благородних рис в її характері знаходимо в некролозі такі слова: «Варвара Миколаївна була не тільки другом і заступницею, але й добрим генієм, уособленим сумлінням поета. Вона підтримувала у ньому віру в його високе покликання і з властивою їй відвертістю не раз висловлювала йому гіркі істини, коли він збочував на невірний шлях».
У згадуваній відомій посвяті до поеми «Тризна», адресованій Варварі Миколаївні, Шевченко щиро зізнався:
«Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил».
Щирість у стосунках Шевченка і Рєпніної переросли для княгині з дружби в прив’язаність, а далі у палке кохання. У листі Варвари читаємо: «Я очень привязанная к нему, что если бы я увидела с его стороны любовь, я, может быть, ответила бы ему страстью». Проте – не судилося! Розуміння, що вони належать до різних станових щаблів, неминуче привело до розлуки.
В Яготині Шевченко-художник виконав дві копії портрета князя М.Г. Рєпніна-Волконського пензля швейцарського художника Йозефа Горнунга – одну для Григорія Тарновського, другу – для Олексія Капніста. Йдеться про портрет князя Миколи Рєпніна, який виконав у 1841 році швейцарський художник Йозеф Горнунг підчас перебування Миколи Григоровича Рєпніна у Швейцарії. Про замовлення Шевченкові копій із портрета князя розповіла Варвара Рєпніна у листі до Шарля Ейнара від 27 січня – 19 березня 1844 року: "...я поїхала з батьками у Седнів. За час нашої відсутності Шевченко знову побував у Яготині, в мого брата і моєї невістки, щоб подивитись портрет, писаний Горнунгом, оскільки йому замовили дві копії з цього портрета».Обидві копії виконав Шевченко між 16 жовтня 1843 – 9 січня 1844 року.
У цей же час він намалював портрет дітей В.М. Рєпніна – Варвари та Миколи, а також автопортрет (подарував його княжні Рєпніній).що нині зберігається у Музеї приватних колекцій у Москві.
Тут зароджувались патріотичні та мистецькі ідеї знаменитої серії офортів «Живописная Украина». Тоді ж і розписав Тарас Григорович флігель в якому жив. Нажаль, розписи не збереглися, але є фотографії, а значить є надія на можливе відродження цих розписів.
Рік 1845-ий був надзвичайно насиченим для поета мандрівками по рідній Україні. У січні він дізнався про смерть Миколи Репніна-Волконського, тож заїхав у Яготин, щоби засвідчити свої співчуття його родині, намалював офорт «Сільський вид на Україні», а потім відвідав Густинський монастир, де було поховано генерал-губернатора. Побував він ще у маєтку декілька разів у тому ж 1845 році. Про перебування Шевченка в Яготині згадується у листах князівни Варвари Рєпніної. Коли через два роки, у квітні 1847року, Шевченка було заарештовано – княжна Варвара і сестри Псьол– Шевченкові «яготинські анахоретки» сприйняли арешт поета як особисту трагедію.Варвара Рєпніна та сестри Псьол були одними з тих, хто підримував і допомагав Тарасові Григоровичу вижити у найперші найважчі роки солдатської неволі: вони писали йому листи,пересилали книги, підтримували морально, складали авторські поетичні тексти-молитви… Але це вже інша історія!
В Яготині під час різдвяних свят (за записом Шевченка «на святках в Яготині» - між 25 грудня 1843 року і 7 січня 1844 року) поет зробив фольклорні записи пісень «Соколе мій, чоловіче»та «І ворони клюють...». Згадки про Яготин є в Шевченковій повісті російською мовою «Близнецы», «Археологічних нотатках» та вбагатьох Шевченкових листах. У листі з Оренбурга до Варвари Рєпніної від 7 березня 1850 року поет писав:
«Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасних воспоминаний».
1859 року по дорозі до Петербургу також відвідав Яготин.

Дерев’яний флігель, у якому мешкав Тарас Шевченко, було дуже пошкоджено у часах веремії большевицької революції та Другої Світової війни.
Яготинський маєток Рєпніних – пам’ятку архітектури ХІХ століття відбудували й облаштували в музей. Відбудовою флігеля займався колишній директор Яготинського державного історичного музею Олександр Непорожній. Його задум втілили вже по його смерті — у вересні 2003 року відроджено пам'ятку, яку в народі назвали «флігелем Шевченка».
Шість залів розповідають про життя поета в Яготині. Відвідувачі мають змогу оглянути речі з маєтку Репніних-Волконських, стіл, за яким працював Шевченко. Представлені тут картини з колекції колишніх власників та картини сучасних митців.В Яготині встановлено погруддя Тараса Шевченка (1959 року) і пам’ятник поетові (1971 року). Ім’ям Шевченка названо історичний музей, вулицю й парк.

Література
1.Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників.- К., 1958.- 438с.
2. Кониський Олександр.Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. - К., 1991. – 702с.
3.Листи до Т.Г.Шевченка. – К., 1962. –332с.
4.Псьолівна Олександра. Писання. - Краків,1943. - 28с.
5.Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – 548с.
6. Стороженко Н.И. Первые четыре года ссылки Шевченка // Киевская старина. – 1888. - №10. –356с.
7.Стороженко Н.И. «Свячена вода», стих. А.И.Псиол // Киевская старина, 1894. – №2. – 376с
8.Шенрок В. П. А. Кулиш: Биографический очерк // Киевская старина, 1901, № 2, с. 178 — 179.
9. Н. С(тороженко). Памяти кн. В. Н. Репниной // Киевская старина. — 1892, февраль.
10. Шевченко Тарас Документи та матеріали до біографії.. – К., 1982. - 432с.
11.Шевченко Т. ПЗТ: У 12т.-К., – 2003.- Т.5 – 496с.
12.Шевченко Т. ПЗТ: У 12т.- .-К., – 2003.- Т.6. – 632с.
13.Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк:«Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.