Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
2026.06.03
12:40
Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
2026.06.03
11:23
Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
2026.06.03
07:00
Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
2026.06.02
22:13
Кейданс і Кескейд
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
2026.06.02
17:31
Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
2026.06.02
17:10
Не відчуваю запах літніх трав,
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
2026.06.02
15:29
Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
2026.06.02
12:51
Живу минулим, там моє життя
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
2026.06.02
12:09
Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
2026.06.02
11:56
Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
2026.06.02
10:36
V. СОНЦЕ З ПІВДНЯ
Зима 1043 року сковувала Київ кригою, але серця людей палали від хвилювання. На дніпровських схилах зібрався натовп, бо з півдня, пробиваючись крізь засніжені річкові простори, сунула небачена раніше сила. Це повертався в і н.
Біл
2026.06.02
08:43
він вийшов до режиму бога
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
2026.06.02
07:47
Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подіб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
belniente
Багато чого бачив поет, ступаючи своїми несповідимими шляхами, розміреними, римованими кроками, в улюблених ветхих кросівках. Плетива вулиць, провулків, уз’їздів, майданів, фонтанів, скульптур. Галереї раптових підмостків, вітрин, каруселей, трав, квітів, дерев, двоногих, чотирилапих й крилатих істот. Таке було його призначення: бути, бачити & знати. Говорити до всього, що тільки можна собі помислити, наслухаючи відповідь. Бажати все, чого хотіли би бажати інші. Страждати від щастя, потерпати від насолод. Зневірятися & замірятися, бо завжди є від чого. Почуватися диханням, пульсом, нервом усього. Шукати й знаходити знаки, музику, магію. Снити в яві, фантазувати, міксувати смисли, ракурси, нюанси. Линути до зірок, повсякчасно вертаючись додому, до себе. Так проминали сезони, роки.
Музика ставала дедалі тендітнішою, заледве вловимою. Й до того мало хто міг чути її, скоріше провідчувати, але тепер й це втратило який-небудь сенс. Нечисленні знайомі поета тепер, коли заходила розмова, при якій ще зринало ім’я його всує, лиш хитали головами. Вичерпався, списався, скінчився поет, ось таким був присуд загалу. Однак були й ті, котрі вважали, що любили поета, за звичкою далі були до нього приязними, чи щось читали, чи просто схвалювали per se.
Сам поет, при своїй неабиякій чутливості, як міг управлявся в мистецтві позірної байдужості щодо нудьги розумів заяложених. Був таким як усе, крокуючи своїми призвичними манівцями, навіть у тих жеж самих кросах, а може те були вже правнуки саме тих кросів. Здавалося, це триватиме вічно. Роки все йшли, доброзичливців практично вже не лишилося в нього, таж він і не віршував більш, вірогідно. Й кому потрібні такі поезії, що дійшли до своїх власних меж, за якими―тиша й чистий папір ультимативної досконалості?
Імовірно востаннє, коли поета хтось бачив, той ошивався поблиз вуличного
саксофонщика на центровому виході з метро де призначають зустрічі
більшою частиною із незнайомими поки що людьми
у березневу відлигу з вітром котрий жбурляє
не то дощ не то льодяну крупу й навколо
минають спішать гомонять горлають
дехто навіть & усміхнеться
хай навіть ані до кого раптово просто
&&
Екстерміновані екси
вірогідно відбудуть туди
де вітром віється сепсис
де скепсис кладуть за труди
взявши полин для рефлексій
від рефлексів що зовсім не ті
непотріб лишать тобі
для оздоблення інтересу
у знедоленій гіркоті
час непоспіхом вийме серце
поміняє його на віск
усе було десь колись
сни тривали лунали від стін
чекали раптом вернеться
ексовий біль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
belniente
Багато чого бачив поет, ступаючи своїми несповідимими шляхами, розміреними, римованими кроками, в улюблених ветхих кросівках. Плетива вулиць, провулків, уз’їздів, майданів, фонтанів, скульптур. Галереї раптових підмостків, вітрин, каруселей, трав, квітів, дерев, двоногих, чотирилапих й крилатих істот. Таке було його призначення: бути, бачити & знати. Говорити до всього, що тільки можна собі помислити, наслухаючи відповідь. Бажати все, чого хотіли би бажати інші. Страждати від щастя, потерпати від насолод. Зневірятися & замірятися, бо завжди є від чого. Почуватися диханням, пульсом, нервом усього. Шукати й знаходити знаки, музику, магію. Снити в яві, фантазувати, міксувати смисли, ракурси, нюанси. Линути до зірок, повсякчасно вертаючись додому, до себе. Так проминали сезони, роки.
Музика ставала дедалі тендітнішою, заледве вловимою. Й до того мало хто міг чути її, скоріше провідчувати, але тепер й це втратило який-небудь сенс. Нечисленні знайомі поета тепер, коли заходила розмова, при якій ще зринало ім’я його всує, лиш хитали головами. Вичерпався, списався, скінчився поет, ось таким був присуд загалу. Однак були й ті, котрі вважали, що любили поета, за звичкою далі були до нього приязними, чи щось читали, чи просто схвалювали per se.
Сам поет, при своїй неабиякій чутливості, як міг управлявся в мистецтві позірної байдужості щодо нудьги розумів заяложених. Був таким як усе, крокуючи своїми призвичними манівцями, навіть у тих жеж самих кросах, а може те були вже правнуки саме тих кросів. Здавалося, це триватиме вічно. Роки все йшли, доброзичливців практично вже не лишилося в нього, таж він і не віршував більш, вірогідно. Й кому потрібні такі поезії, що дійшли до своїх власних меж, за якими―тиша й чистий папір ультимативної досконалості?
Імовірно востаннє, коли поета хтось бачив, той ошивався поблиз вуличного
саксофонщика на центровому виході з метро де призначають зустрічі
більшою частиною із незнайомими поки що людьми
у березневу відлигу з вітром котрий жбурляє
не то дощ не то льодяну крупу й навколо
минають спішать гомонять горлають
дехто навіть & усміхнеться
хай навіть ані до кого раптово просто
&&
Екстерміновані екси
вірогідно відбудуть туди
де вітром віється сепсис
де скепсис кладуть за труди
взявши полин для рефлексій
від рефлексів що зовсім не ті
непотріб лишать тобі
для оздоблення інтересу
у знедоленій гіркоті
час непоспіхом вийме серце
поміняє його на віск
усе було десь колись
сни тривали лунали від стін
чекали раптом вернеться
ексовий біль
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
