Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
2026.04.18
17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
2026.04.18
13:44
І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
2026.04.18
13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
2026.04.18
12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
2026.04.18
11:27
Король води й повітря - тільки він,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
2026.04.18
07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
2026.04.17
20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
2026.04.17
18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
2026.04.17
17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
belniente
Багато чого бачив поет, ступаючи своїми несповідимими шляхами, розміреними, римованими кроками, в улюблених ветхих кросівках. Плетива вулиць, провулків, уз’їздів, майданів, фонтанів, скульптур. Галереї раптових підмостків, вітрин, каруселей, трав, квітів, дерев, двоногих, чотирилапих й крилатих істот. Таке було його призначення: бути, бачити & знати. Говорити до всього, що тільки можна собі помислити, наслухаючи відповідь. Бажати все, чого хотіли би бажати інші. Страждати від щастя, потерпати від насолод. Зневірятися & замірятися, бо завжди є від чого. Почуватися диханням, пульсом, нервом усього. Шукати й знаходити знаки, музику, магію. Снити в яві, фантазувати, міксувати смисли, ракурси, нюанси. Линути до зірок, повсякчасно вертаючись додому, до себе. Так проминали сезони, роки.
Музика ставала дедалі тендітнішою, заледве вловимою. Й до того мало хто міг чути її, скоріше провідчувати, але тепер й це втратило який-небудь сенс. Нечисленні знайомі поета тепер, коли заходила розмова, при якій ще зринало ім’я його всує, лиш хитали головами. Вичерпався, списався, скінчився поет, ось таким був присуд загалу. Однак були й ті, котрі вважали, що любили поета, за звичкою далі були до нього приязними, чи щось читали, чи просто схвалювали per se.
Сам поет, при своїй неабиякій чутливості, як міг управлявся в мистецтві позірної байдужості щодо нудьги розумів заяложених. Був таким як усе, крокуючи своїми призвичними манівцями, навіть у тих жеж самих кросах, а може те були вже правнуки саме тих кросів. Здавалося, це триватиме вічно. Роки все йшли, доброзичливців практично вже не лишилося в нього, таж він і не віршував більш, вірогідно. Й кому потрібні такі поезії, що дійшли до своїх власних меж, за якими―тиша й чистий папір ультимативної досконалості?
Імовірно востаннє, коли поета хтось бачив, той ошивався поблиз вуличного
саксофонщика на центровому виході з метро де призначають зустрічі
більшою частиною із незнайомими поки що людьми
у березневу відлигу з вітром котрий жбурляє
не то дощ не то льодяну крупу й навколо
минають спішать гомонять горлають
дехто навіть & усміхнеться
хай навіть ані до кого раптово просто
&&
Екстерміновані екси
вірогідно відбудуть туди
де вітром віється сепсис
де скепсис кладуть за труди
взявши полин для рефлексій
від рефлексів що зовсім не ті
непотріб лишать тобі
для оздоблення інтересу
у знедоленій гіркоті
час непоспіхом вийме серце
поміняє його на віск
усе було десь колись
сни тривали лунали від стін
чекали раптом вернеться
ексовий біль
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
belniente
Багато чого бачив поет, ступаючи своїми несповідимими шляхами, розміреними, римованими кроками, в улюблених ветхих кросівках. Плетива вулиць, провулків, уз’їздів, майданів, фонтанів, скульптур. Галереї раптових підмостків, вітрин, каруселей, трав, квітів, дерев, двоногих, чотирилапих й крилатих істот. Таке було його призначення: бути, бачити & знати. Говорити до всього, що тільки можна собі помислити, наслухаючи відповідь. Бажати все, чого хотіли би бажати інші. Страждати від щастя, потерпати від насолод. Зневірятися & замірятися, бо завжди є від чого. Почуватися диханням, пульсом, нервом усього. Шукати й знаходити знаки, музику, магію. Снити в яві, фантазувати, міксувати смисли, ракурси, нюанси. Линути до зірок, повсякчасно вертаючись додому, до себе. Так проминали сезони, роки.
Музика ставала дедалі тендітнішою, заледве вловимою. Й до того мало хто міг чути її, скоріше провідчувати, але тепер й це втратило який-небудь сенс. Нечисленні знайомі поета тепер, коли заходила розмова, при якій ще зринало ім’я його всує, лиш хитали головами. Вичерпався, списався, скінчився поет, ось таким був присуд загалу. Однак були й ті, котрі вважали, що любили поета, за звичкою далі були до нього приязними, чи щось читали, чи просто схвалювали per se.
Сам поет, при своїй неабиякій чутливості, як міг управлявся в мистецтві позірної байдужості щодо нудьги розумів заяложених. Був таким як усе, крокуючи своїми призвичними манівцями, навіть у тих жеж самих кросах, а може те були вже правнуки саме тих кросів. Здавалося, це триватиме вічно. Роки все йшли, доброзичливців практично вже не лишилося в нього, таж він і не віршував більш, вірогідно. Й кому потрібні такі поезії, що дійшли до своїх власних меж, за якими―тиша й чистий папір ультимативної досконалості?
Імовірно востаннє, коли поета хтось бачив, той ошивався поблиз вуличного
саксофонщика на центровому виході з метро де призначають зустрічі
більшою частиною із незнайомими поки що людьми
у березневу відлигу з вітром котрий жбурляє
не то дощ не то льодяну крупу й навколо
минають спішать гомонять горлають
дехто навіть & усміхнеться
хай навіть ані до кого раптово просто
&&
Екстерміновані екси
вірогідно відбудуть туди
де вітром віється сепсис
де скепсис кладуть за труди
взявши полин для рефлексій
від рефлексів що зовсім не ті
непотріб лишать тобі
для оздоблення інтересу
у знедоленій гіркоті
час непоспіхом вийме серце
поміняє його на віск
усе було десь колись
сни тривали лунали від стін
чекали раптом вернеться
ексовий біль
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
