Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Радій, Невінчана Царице..." (Невідома українська Марійська поезія)
З рукопису авторського антології "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!"
(Відома та невідома Марійська поезія України та українського закордоння)
Працюючи понад 30 років у Львівському музеї історії релігії, зокрема в Інституті релігієзнавства, маю змогу вкладати авторську антологію поезії, присвяченій Богородиці, яка дістала назву "Марійська поезія" - на основі заборонених радянською владою релігійних видань та календарів 20-70-их років минулого століття, що знаходяться у Фондах нашого музею.
Робота вже майже завершена, готуються відомості про авторів перед макетуванням книжки. Ця робота триває уже третій рік - і дала не тільки творчу насолоду від високопрофесійної Богородичної поезії, а й великий імпульс для пошуків і джерело для власних письменницьких проектів.
Антологія має 6 розділів, перший із них "ЄДИНОЧИСТА І БЛАГОСЛОВЕННА..." друкувати не буду, бо це розділ хрестоматійних, себто відомих українських авторів.
Отож, почну з розділу ІІ "РАДІЙ, НЕВІНЧАНА ЦАРИЦЕ...", де вміщені невідомі українські автори.
антологія "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!" (в рукописі)
Олег Стюарт*Ликуй, Княгине!
Ликуй, Княгине світлих зір,
Земель і вод, життя і мріє!
До Тебе свій підносим зір
І кличем: Радуйся, Маріє!
Поглянь, Пречиста, із висот
На український свій народ!
На наших землях кров і мста,
Ірод засів в Твоїй столиці,
І знов Пилат розп’яв Христа,
І сповнив учнями в’язниці.
І з тюрем кличуть голоси:
Спаси, Маріє, нас спаси!
Почуй слова тривожних уст,
Що шлють сини Тобі і доні,
Щоб сяли Київ, Львів і Хуст,
Як перли на твоїй короні.
Поглянь, Маріє, на наш край
І Україні волю дай!
*Олег Стюарт – одне з творчих псевдо Теодора Курпіти
«Калєндар української Родини»1950, ст. 59.
Теодор Курпіта
Ave!
У розцвіті рожевім трави
І синя флейта – небеса.
Немов чернець стою я сам
Із піснею на серці: Ave!
За мною полум’ям заграви
Вечірні блимають вогні
І в фіолетній тишині
Несеться дзвона срібне: Ave!
Прийми із серцем нелукавим
Мене, Маріє, під покров.
Тобі жертвую душу, кров
І серця свого тихе: Ave!
Дозволь в Твої ступити лави
Відважних, смілих, чесних слуг
І в час незгоди і наруг
Тобі співати вічно: Ave!
«Дзвони», Львів 1937, ч.5. с.171
Ольга Сиротинська
В день Успення Пречистої Діви Марії
На золотих крилах ангелів ясних
Між срібні зорі, в край неба красний
З цього провалля смутку, сліз і болів,
Та, що була нам всім провід-зорею,
Взнеслась на віки тілом і душею
В край вічний щастя, радости і волі.
Засумували води Йордану,
Імлою смутку вкрився ліс Ливану;
Прибравсь в жалоби паполоми чорні.
Ллють сльози горя вірнії синове,
Бо хто ж то нині під крилом любови
Так, як Пречиста їх усіх пригорне?
А часи люті; ворог так шаліє;
В серцях згасає віра і надія…
І холод тиснеться повільним ходом…
Не опускай нас, о Мати Пречиста!
Крізь життя темні дороги імлисті
Будь нашим сонцем і нашим проводом!
Бо нам так важко, бо нам так сумно;
Життя на світі наче чорна трумна,
Гробова студінь, здається, кругом віє…
Як на нас вдарять лютії морози,
Як спадуть тучі й горя-болю сльози,
Не опускай нас, о Мати Маріє!
Не бійтесь, діти, хоч я між зорями
Царюю нині, то завжди я з вами
І помагати буду вам невпинно,
Чи в щастю-долі, чи в смуткуі горю,
Для вас повік я – та Провідна Зоря,
Лиш дайте серце ви мені невинне!
«Наш Приятель», Львів 1924, число 8, ст..106.
М.-ч.
Чистая Діво!
Чистая Діво, Царице Мая,
Роже цвітуча, перло святая,
Тобі на честь ми пісню співаєм,
З всіми святими враз величаєм.
Діво Пречиста,Мати Ласкава,
Що володієш в блиску і славі,
До Тебе просьби наші підносим,
Для Підкарпаття доленьки просим.
Ми – руські діти, Ти – наша Мати,
Не дай нам духом підупадати,
Захорони нас від злої долі.
Не дай попасти в ярмо неволі.
Діво Маріє, Тобі з поклоном
Пісню співаєм сердечним тоном;
Благослови нас, встався за нами
В Того, що править всіма віками.
«Благовістник», Ужгород 1937, число 5, ст.17.
Марія Я.Мятка
Маївка
Пречиста Діво,радій, радій:
ввесь світ хвалу шле
красі Твоїй!
Ось в кожен теплий травневий день
гуде молебень
з-поміж вишень!
Гудуть, співають в яснім теплі
хрущі, - і діти, -
й бджілки малі.
І гомонить скрізь пташиний спів
з гаїв зелених,
з шумких степів.
А в кожен вечір лунає дзвін –
і в храм твій люди
йдуть на поклін.
І зорі сяють красі Твоїй…
Пречиста Діво,
радій, радій!
«Християнський голос» 1952, число 21, ст.3.
Ю. Паломник
Гимн Марії
Освяти, о Пречиста, мій дім
і всіх тих, що живуть у цім домі:
тих, що пориви в них молоді,
тих, що в старості чають на поміч.
І кімнату мою освяти:
і ці вікна, і стіни, і двері,
і той стіл, на якому застиг
недокінчений гімн на папері…
І мене освяти за столом
у найбільшім, найтяжчім зусиллі:
серце грає Тобі, о Маріє, псалом,
я ж у вірш його вкласти не в силі…
«Поступ» 1969, число 22, ст.7.
Олена Печеніг
Мати Божая…
Мати Божа йшла та долинами
Широчезними та з тернинами.
«Земле, земленько многогрішная!
Сестро, сестронько неутішная!
Я печалі твої рукавом ізітру, -
Квіт-пахуч, зілля-сад ізсаджу між журу.
В табуни, у бистрі, ой зберіться, вітри,
Покотіться сюди із крутої гори!
Рознесіть., розсадіть молоді паростки –
Хай зів’яне печаль, де зростуть ці квітки.
Хай росою сльоза зсохне з променем дня;
Хай же плаче Душа лиш одна, лиш Моя…».
Мати Божа йшла та долинами
Широчезними та з тернинами.
Мати Божая – Радість соняшна,
Охороннице наша горішня!
«Дзвони» 1932, число 2, ст.81.
Ірка Трусь
Марія
В смарагдовій, довгій сукні,
Густо тканій звіздочками –
Йшла Марія полем, лісом,
Йшла дібровами, гаями.
Ліс шумить ніжну молитву,
Шепчуть тихо щось діброви:
- Пригорни нас всіх. Маріє,
Хорони нас під покрови.
Пісню матінці співають
Пташенята всі і квіти –
Так солодко, милозвучно,
Ось послухайте лиш, діти!, -
Треба серденька вам мати,
Як лелії сніжні, чисті,
А тоді і ваша пісня
Мила буде теж Пречистій.
«Наш Приятель» 1934, число 11-12, ст.12.
П.Штокалко
Діти Марії
(з уст народа)
По райських стежечках іде
Марія Божа Мати,
Гурток дітей малих веде
В садочку забавляти.
У них одежа мов би сніг, -
Її Марія шила, -
Несесь дівочий тупіт ніг,
Мигтять ангельські крила.
Розкішний довкруги садок,
У стіп пахучі цвіти,
Ягідки клоняться з гілок,
Їх рвати хочуть діти.
Пречиста Діва все спішить,
Гіллячки пригинає,
Ягідки рве і в тую ж мить
Ягідки кожен має.
Лящить дітвори срібний сміх
Йде гомін від забави,
Глядить на діточок усіх
Марії зір ласкавий.
«Наш Приятель» 1924, ч.5, с.73.
Євгенія К-івна
Поклін
Склонило Сонце русу головку
В поклін найнижчий аж до землі
Та в перлоцвіти, срібні намиста
Прибрало землю в привіт Її.
Склонилось Сонце в поклін найнижчий
Молиться тихо природа вся:
- Радуйся Діво благословенна,
О Непорочно За-ча-та-я!..
«Місіонар», Жовква 1935, ч.12, с.273.
І. Сендецький
Розбитий човен
На синім морі човен розбитий…
Сном оповитий пливу в човні…
Хвилі вдаряють і заливають,
в шалі-розпалі човном хитають.
Горе мені!
Але ось руку хтось простягає,
мене спасає. Дивлюся я:
Пречиста Мати, Скарб благодати
подала руку, щоб рятувати
своє дитя.
І сльози кануть. Сила любови
здійма окови з серця в огні.
А Божа Мати зайшла в палати,
щоб своїм словом в Сина благати
щастя мені!
«Календар Доброго Пастиря» 1950, ст.53.
М.Щ.
Мати Милосердя
Вона полями йшла
В рожевій ранку млі,
Вкраїнських рук діла
Оглянуть на землі.
Схилив головку цвіт,
Колосся пало ниць
Дивіть, дивіть, дивіть! –
Роздався голос птиць.
Схилив головку цвіт,
Дорогу Їй стелив.
Дивіть, дивіть, дивіть! –
Привіт ланами плив.
Вона так тихо йшла,
Так плиламоветер…
Аж щось ось там найшла,
Де видний лан тепер…
Схилилась як лоза,
Що з вітромйде у бій;
І канула сльоза
Її гаряча з вій.
І тихий плач без слів
Озвався… ріс і ріс;
В нім жаль і біль рабів
До неба вітер ніс.
Замовкли голоси,
Замовк ланів привіт:
Між каплями роси
Багрів кровавий піт…
Вона зібрала кров
Як дорогий алмаз,
А сльози лились знов
З очей Їй раз-у-раз.
І скоро вже ішла
Полями в ранку млі.
Бо скарб вона знайшла
Великий на землі.
«Наш приятель» 1922, ч. 2., ст.27.
Автор невідомий
А як прийде той місяць май
А як прийде розкішний май,
Цвітучий май чудовий,
Вбереться в цвіт діброва, гай,
В килими луг шовковий;
Як соловій струмом пісень
Затьохкає й принишкне,
І як теплом на сад вишень
Легенький вітер дихне;
Як в тихім сні листки беріз
До долу схилять віти,
Як серед рос, дрібоньких сліз,
Заснуть пахучі цвіти;
І як обгорне душу жаль
За ясним днем, красою,
Навіє сум важку печаль
І грози неспокою;
То я тоді у хвилю ту,
Забувши земське горе,
З мольбами тихими піду
До Тебе, ясна Зоре!
«Місіонар», Жовква 1908, с.141.
Автор невідомий
Не дай, Маріє…
…А як звалить мене, знеможе
Тягар житейських мук, терпінь,
Скує мене в ярмо вороже
Нетями сонна, чорна тінь:
Не дай в безсилля впасти плінь…
Не дай знеможеному в бою
Соромно впасти на шляху,
Бо я, Маріє, все з Тобою
Надії віри повен йду,
В побіди силу йду до бою.
«Калєндар Місіонаря», Жовква 1926, с.128.
Дмитро Николишин
Божий мир.
Ти добру частку вибрала, Маріє:
вогнем буття захоплення німе;
воно в жарі кохання не зотліє,
ні буревій холодний не розвіє,
ні хитрий друг його не відніме.
Воно в душі зростить і скріпить віру
в могутній світ краси живих ідей;
із серця струн дзвінку збудує ліру
й сотати буде з неї пісню щиру
про сон життя, невгадну для людей.
Воно самотній шлях устелить квіттям,
освітить сяйвом кременисту часть,
жар соняшний відхилить верховіттям
рясних алей і снам – химерним дітям
уяви – творчий зміст і тривок дасть.
Воно тобі у дні борні поможе
переплисти зрадливий світа вир;
сичання заздре заглушить вороже,
пахучий щастя цвіт у серце вложить, -
воно віллє у душу Божий мир!
16. ІV. 36
«Калєндар родини», Львів 1936., с.3.
з рукопису антології Марійської поезії "ЛИКУЙ, КНЯГИНЕ!",2018.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Замовлянка "На добраніч" (дитяче)"