Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ -
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.

Ось цього вірша нашого земляка Василя Дерія вже кілька разів покладено на музику. Бо в ньому - надто правильні, надто дочасні, прості й палкі слова. Викресані з вогню серця літератора й економіста в одній іпостасі. У тих двох поняттях — все його єство.

Вчитаймось в означення цієї особистості у Вікіпедії: український науковець у галузі бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту, поет, літературознавець, доктор економічних наук України (2013), професор (2016), завідувач кафедри аудиту, ревізії та аналізу (2014-2017) Тернопільського національного економічного університету, академік Академії економічних наук України (2015). Головний редактор збірника наукових праць «Економічний аналіз» (2014-2016), заступник головного редактора наукового журналу «Вісник Тернопільського національного економічного університету» (2015), член редколегії Міжнародного збірника наукових праць «Інститут бухгалтерського обліку, контроль та аналіз в умовах глобалізації» (2013), Міжнародного наукового журналу «Інтернаука». Серія: «Економіка» (2017). Доволі довгий послужний список. Ось яких людей народжує й плекає наша чортківська земля. Точніше — селище Нагірянка.

Василь Антонович загостив, було, до редакції «Голосу народу» восени, перебуваючи тут в якихось невідкладних справах. Навідав часопис неспроста - каже, ностальгія. Адже з районкою його пов'язують далекі вже в часі роки — 1977 (!). Власне тоді газетні шпальта вміщували перші дописи про спортивні досягнення. Бо захопився, було, хлопчина, вже учень Копичинського технікуму бухгалтерського обліку, легкою атлетикою і з задоволенням долав дистанції. А писати вірші почав ше школярем, на початку восьмого класу, бо ж - юнацьке захоплення, перше кохання... — Потім почав займатися більш серйозними речами, — неквапно оповідає наш гість. — У мене мама пропрацювала бібліотекарем сільської книгозбірні аж 39 літ. Я з п'яти років — у бібліотеці. І книжка для мене завжди була важливим моментом в житті.

Отчий дім для нього и дотепер — незмінний оберіг. Як випадає змога, неодмінно навідує стареньких батьків: татові, Антонові Михайловичу, довголітньому водієві, вже 83 зими й літа, матері, Марії Володимирівні, двома роками менше. Ближче до батьківського порогу мешкає молодший брат Володимир — він переважно й клопочеться сущими нині зачинателями родоводу.

А в тих його галузках п. Василь вправно відшукав і поціновує глибоко патріотичне коріння: «Дізнався вже пізніше (бо колись годі було й думати про подібне - не те, щоб говорити), що дід мій брав участь в бандерівському русі, та й старший батьків брат теж мав стосунок...». Із задоволенням пригадує, як 1990-го, завдяки науковому керівнику своєї кандидатської — доктору економічних наук, професорові Анатолію Герасимовичу, що родом з Житомирщини, став учасником вікопомного ланцюга злуки «Схід-Захід».

Так склалося, що доля простелила перед ним ще в юнацькому віці одразу дві стежини. По закінченні бухгалтерського технікуму пробував сили при вступі до Львівського військово-політичного училища — на факультет журналістики. Каже, провалив іспити. Відтак вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії. Та захопленню письмом і там не зраджував: був студкором в академічній газеті. Писав різні матеріали — переважно про студентське життя і — вірші. В часі влаштовуваних творчих зустрічей тоді, в студентські роки, й побачив Олеся Гончара та Володимира Яворівського, Степана Олійника та Юрія Збанацького.

Вже працюючи у Тернопільському фінансово-економічному інституті (куди запросили до праці після здобуття «червоного» диплома академії), прийшов до літературної студії «Сонячні кларнети», де керував Борис Демків. Власне відтоді, з 1985-го, й ведуть-несуть його життям два крила: з одного боку — література, поезія, громадська робота, з другого — економіка. Хоча, як твердить Василь Антонович, поєднання це доволі важке, адже наукова праця, викладацька робота владно і вперто поглинають час, залишаючи надто мало простору для творчості. Та все ж наразі в його творчому доробку збірка віршів для дітей «Мій Букварику, Букводарику», датована 1996-м роком, поетична збірка «Пора каштанового цвіту» (2001), пісенний збірник «Мамині турботи» (1997, 2003, спільно з українським кримським композитором Віталієм Лазаренком). «Натепер створено близько півста пісень на мої слова», — мовить автор.

Ось цього вірша, зацитованого на початок нинішньої публікації, В.Дерій написав на пораду
доньки Іванни Блажкевич Дарії, коли спрезентував, було, музеєві письменниці в с. Денисів Козівського району власну збірку. До слова, лауреатство Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Іванни Блажкевич — одна з найпомітніших відзнак творчих змаг нашого земляка. А ще є призерство кількох обласних літературно-мистецьких конкурсів.

— Пішов у хід мій вірш «Наш головний бухгалтер», — начебто напівжартома-напівсерйозно повідомляє гість. — А тепер це — пісня, точніше - гімн бухгалтерів, до речі, єдина пісня про працю представників цієї професії в Україні. Знаєте, колись Володимир Вихрущ говорив, що він серед економістів — поет, а серед поетів — економіст, — продовжує. — А я серед науковців — поет, а серед поетів - бухгалтер, - уточнює з усмішкою.

Дружина нашого візаві Богдана Дерій теж, виявляється, пов'язана з Чортковом - 1974 року закінчила Чортківське медичне училище. їх звела в пару поезія і загалом творчість, бо у п. Дани наразі аж 6 книжок - поміж них наш гість називає збірку сценок для дітей «Мудрість хитрості не сестра» та сценічні мініатюри для школярів «Не ґави, а шкільні забави», й цьому абсолютно не завада медичний фах. Під стать батькам і їх донечка Марія — нині кандидат економічних наук, викладач ТНЕУ: 2006 року побачила світ її поетична збірка «Лілея чистоти», а 2016-го — економічні казки для дітей «Короткі історії про місто Ринок» (до слова, п. Василь принагідно спрезентував колективу «Голосу народу» кілька примірників цього дитячого видання).

Ми довго й надзвичайно цікаво говорили з нашим гостем про різні категорії буття. Це якраз той випадок, коли неодмінно згадуєш слова когось з великих, що в бесіді з розумною, тямущою людиною напрочуд збагачуєшся розумінням багатовекторності життя. Говорили про непросту ситуацію у вищій школі України - оптимізацію й, по суті, за словами Василя Антоновича, навіть занепад. Відтак — про необхідність школи виховання, відсутність котрої є однією з проблем сповільнення нашого просування вперед, та її складові: сім'ю, Церкву, державну концепцію. Про принцип розумної достатності в засадах співжиття («для українців «принцип сусіда» — дуже негативна риса»). Про виокремлений життєвим досвідом науковця-економіста
постулат: якщо прагнемо європейської України, маємо створити закон про неодмінний громадський контроль. Болісно — про те, що Україна, володіючи 5-ма (!) відсотками світових природних ресурсів при населенні всього 0,8 відсотка мала би бути надзвичайно багатою державою, однак... Про оптимізм, позитив, що мають переважати попри все. Бо ж недарма в автора є такий чудовий вірш:

Повернись, Астрея, в Україну.
Променисто душі сплячі освіти,
щоб відчули всі у цю хвилину
те, що возвеличує людину
і у царство Боже дозволяє йти.
Променисто душі сплячі освіти.
Повернись, Астрея, в Україну.
Золотий створи для українців вік,
щоб, здолавши біди та руїну,
кожен з нас пізнав в собі людину
і подяку серця Богові прорік.
Золотий створи для українців вік.

* Астрея (Астрая) — богиня добра і справедливості у давніх греків, що у золотому віці правила світом. У переносному значенні Астрея — щаслива пора.

Анна БЛАЖЕНКО

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ

Газета "Голос народу" (м. Чортків). - № 22/51 (8652),
22 грудня 2017 року. - С. 5.