Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Вітряки твоїх думок (переклад)
Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
Без кінця і без початку на верткім веретені
Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!
Як тунель в самім тунелі – не відвести пильних віч
Як каверна у печері, де панує вічна ніч
Ніби двері, що круг вісі ходять сліпо без кінця
На воді -- біжучі брижі від стрибкого камінця
Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!
В голові – набридлі фрази, у кишені – дзвін ключів
Чом пройшло так швидко літо, може, зайвого наплів?
На піску – сліди коханців перед привидом розлук
Звук далеких барабанів – чи не пальців твоїх стук?
Пісні давньої уривок і картини на стіні
Імена напівзабуті, лиця крутяться – чиї?
І коли вже все скінчилось, враз свідомість пророста
Що її волосся колір – фарба листя золота!
Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
Без кінця і без початку на верткім веретені
В’ється образів шнурок, як розмотаний клубок –
Вітряки твоїх думок.
2018
Windmills of your mind
Round, like a circle in a spiral, like a wheel within a wheel
Never ending or beginning on an ever spinning reel
Like a snowball down a mountain, or a carnival balloon
Like a carousel that's turning running rings around the moon
Like a clock whose hands are sweeping past the minutes of its face
And the world is like an apple whirling silently in space
Like the circles that you find in the windmills of your mind!
Like a tunnel that you follow to a tunnel of it's own
Down a hollow to a cavern where the sun has never shone
Like a door that keeps revolving in a half forgotten dream
Or the ripples from a pebble someone tosses in a stream
Like a clock whose hands are sweeping past the minutes of its face
And the world is like an apple whirling silently in space
Like the circles that you find in the windmills of your mind!
Keys that jingle in your pocket, words that jangle in your head
Why did summer go so quickly, was it something that you said?
Lovers walking along a shore leave their footprints in the sand
Was the sound of distant drumming just the fingers of your hand?
Pictures hanging in a hallway and a fragment of a song
Half remembered names and faces, but to whom do they belong?
When you knew that it was over you were suddenly aware
That the autumn leaves were turning to the color of her hair!
Like a circle in a spiral, like a wheel within a wheel
Never ending or beginning on an ever spinning reel
As the images unwind, like the circles that you find
In the windmills of your mind!
Lyrics -- Alan and Marilyn Bergman (English)
Мusic -- Michel Legrand
From "The Thomas Crown Affair"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
