Ось уже п'ятий рік серед моїх завдань як наукового співробітника Інституту релігієзнавства при Львівському музеї історії релігії є формування календарів знаменних дат на наступний рік. Так випереджуючи події майже на півроку маю змогу ознайомитись із цікавими датами та іменами в історії та культурі України.

Мотивом до написання цієї мистецтвознавчої статті стали ювілейні дати дворічної давності - у календарі знаменних подій на 2016 рік у світі музики: Корнелію Івановичу Юзефовичу, капельмейстеру Глухівської хорової капели доби Кирила Розумовського, виповнилося 290 років від часу народження і 250 років від часу смерті (дні та місяці народження і смерті невідомі).
Дуже скупі енциклопедичні відомості, а саме: подаються лишень рік і місце народження –1726, село Парафіївка, нині смт. Ічнянського району Чернігівської області та рік і місце смерті – 1766, м.Глухів, нині Сумської області. Далі – роки навчання в Київській академії і роки керування хоровою капелою у Глухові – от і вся творча біографія. Ця обставина змусила поглянути на карту музичної України ХVІІІ століття і виокремити Глухів як центр музичної культури доби гетьмана Кирила Розумовського. Під таким кутом зору висвітилася ціла плеяда талановитих українських митців, серед яких ім’я Корнелія Івановича Юзефовича стоїть першим у списку.
Отож, завдяки йому виникло бажання ще раз торкнутися світлої пам’яті відомих на увесь світ талановитих українців, які славою своєю підносили авторитет України на мистецькій мапі Старої Європи.

Знамените мальовниче містечко Глухів, що у Сумській області – одне з найдавніших поселень на території Чернігівсько-Сіверської земель. Вперше згадується воно в літописі під 1152 роком, а вже у ХVIII столітті Глухів стає політичною резиденцією лівобережних українських гетьманів, переймаючи повноваження від Батурина, до того ж культурною столицею України, і перш за все – музичною!
Уже сама урочиста процедура «елекції» гетьманів не обходилась без музичного супроводу. Особливою помпезністю відрізнялася церемонія «поставлення на гетьманство» миргородського полковника Даниїла Апостола 1 жовтня 1727 року. Під час її проведення всі козацькі полки зі зброєю вишикувалися в пішому порядку на Радній площі Глухова біля Миколаївської церкви. У супроводі військової музики принесли атрибути гетьманської влади – печатку, булаву, велику корогву, значок і бунчук. Після вручення царським міністром новообраному гетьману клейнодів, «знаменами військовими його покрили, і крикнули всі сильно ... І вдарили в усіх полках на котлах, і на трубах віват заграли». Після святкової служби Божої в Миколаївській церкві, коли обраний гетьманом Даниїл Апостол прямував до свого будинку, «віддавали йому все честь від усіх полків боєм на котлах і військових музик ігрою».
Козацька Миколаївська церква була на той момент головним храмом Глухова, а значить і всієї Гетьманщини! Ця святиня національної державності збереглася до нашого часу. Споруджений був найдавнішим храм Глухова майстром М.Ефімовим 1693 року в стилі бароко.
Але не тільки козацькі марші звучали в місті Глухові. Після того, як в 1750 році гетьманом став Кирило Розумовський, при його дворі в Глухові з'явився професійний театр. Крім драматичної, театр мав також оперну і балетну трупи, хор і оркестр. В оркестрі театру спершу грали переважно італійці, однак згодом з'явилися і українські музиканти. У 1751-1753 роках хоровою капелою Кирила Розумовського керував Корнелій Іванович Юзефович (1726-1766), випускник Київської академії, де навчався з 1741 по 1750 роки і був солістом хору. Потім керування Глухівською капелою перейняв відомий український композитор, хоровий диригент Андрій Рачинський - батько знаменитого скрипаля ХІХ століття Гавриїла Рачинського. Освіту Андрій Рачинський здобув у Львові, де протягом трьох років був реґентом єпископської капели. З 1753 року став придворним капельмейстром гетьмана Кирила Розумовського.
Співаками хорової капели були Марко та Федір Полторацькі – уродженці Чернігівщини. Марко Полторацький народився в Сосниці, протягом 30 років очолював Придворну співочу капелу в Петербурзі, де його учнями були знамениті композитори Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. Онукою ж Марка Полторацького була оспівана О. С. Пушкіним вродливиця Анна Керн, а правнучкою - Катерина Керн, якій композитор Микола Глінка присвятив романс «Я помню чудное мгновенье».
Любов до музики гетьмана Кирила Розумовського «у спадок» перейшла до його сина Андрія Кириловича, який народився в Глухові. Будучи послом у Відні, він був особисто знайомий з Л.В.Бетховеном, Й. Гайдном, В. А. Моцартом. Здібний скрипаль, член струнного квартету, Андрій Кирилович був меценатом мистецтва, другом і покровителем великого Бетховена, який записав від нього кілька українських пісень і присвятив Андрію Розумовському три струнних квартети і дві знамениті симфонії - П'яту і Шосту. Після відставки, Андрій Кирилович у 1810 році утримував прекрасну хорову капелу в Батурині, півчі якої «вчилися у Бортнянського і у чудових майстрів в чужих землях".
Славилася раритетними виданнями і величезна музична бібліотека Розумовських, збори якої налічували понад 23000 творів оперної, симфонічної та камерної музики.
Глухів також став центром підготовки малолітніх півчих для потреб Придворної співочої капели. Оскільки Придворна капела в Петербурзі на початку ХVIII ст. формувалася майже виключно з українців, в Глухові було вирішено відкрити перший в Російській імперії спеціалізований музичний навчальний заклад – Глухівську співочу школу.
Ще в 1714 і 1717 рр. Государя дяк і регент Іван Петров приїжджав до Глухова за співаками. На початку 1727 року імператриця Катерина І зверталася до Даниїла Апостола з приводу "розшуку двох півчих альцест, які необхідні до єя двору". А вже наступного, 1729 році датується указ про створення в Глухові співацької школи. У 1730 році вона почала свою діяльність, а в 1732 відбувся перший випуск!
Царським указом від 1 вересня 1738 року наказувалося побудувати для школи окрему будівлю і знайти "бажаного київського і партерного співу майстра». У школі постійно навчалося 20-30 учнів. Середній термін навчання становив 2 роки. Щорічно 10 випускників Глухівської школи поповнювали Придворний хор і оркестр в Петербурзі. Всього ж за 48 років плідної роботи в школі було підготовлено понад 300 музикантів, хористів, солістів і регентів для Придворної співочої капели!
Учні Глухівської співочої школи обов'язково відвідували хорові і симфонічні концерти, опери і балети при дворі гетьмана Кирила Розумовського, співали в хорі Миколаївської церкви. У Глухівській співочій школі навчали також грі на гуслях, бандурі та скрипці. Про це свідчить все той же царський указ, в якому наказувалося «підшукати майстра гусляра, бандуриста з малоросіян, які грати знають на гуслях, на бандурі, на скріпіци, і щоб оні майстри на оних інструментах зі свідчень хлопців семи чоловік навчали струнної музиці по ноті ".
У відкритій же в 1740 р. в Петербурзі студії Придворної капели тривали традиції Глухівської співочої школи, при цьому акцент робився на обов'язковому оволодінні грою на музичних інструментах. Зокрема, в урядовому указі, наприклад, йшлося про те, щоб "відтепер надалі для придворної капели містити при дворі нашому з малолітніх малоросійського народу людей навчених нотного співу до дванадцяти чоловік, яких ... на різних пристойних тієї капели інструментах навчати". У 1730-1749 рр. придворним бандуристом при дворі імператриці Єлизавети Петрівни був городовий козак із Прилук Григорій Любисток, який отримав музичну освіту Глухівської співочої школи. У 1747 році музиканту за його мистецтво було «пожалувано» дворянство і чин полковника. За даровані царицею гроші митець скуповував будинки в Петербурзі та Москві, в одному з них «в домі каміннім дворянина Григорія Михайловича Любисткова над Мойкою» у 1747 році продовж семи місяців засідав Сенат Російської імперії. Відомо, що кобзар та бандурист Григорій Любисток на кілька місяців утік із царської служби в Україну, аби піднімати в народі дух непокори та ідею відновлення гетьманства. Любив співати пісню-думу «Про правду й неправду». Наприкінці життя придбав землю поблизу Лубен і жив там до смерті. Дата смерті та місце поховання бандуриста-кобзаря Григорія Любистка невідомі. На кобзі і бандурі непогано грав і сам гетьман Кирило Розумовський.
Цікаво, що саме з співочого Придворної співацької капели почалася стрімка і блискуча кар'єра Олексія Розумовського – брата Кирила. Якраз в період початку роботи Глухівської співочої школи, на Різдво 1731 р. проїжджав через село Чемер на Чернігівщині полковник Федір Стефанович Вишневский, який віз з Угорщини токайське вино до царського столу. Зайшовши до місцевої церкви і почувши чудовий голос Олексія – сина збіднілого козака з хутора Лемеші Григорія Розума, полковник запропонував хлопцеві їхати з ним до Петербурга. Так, в 22 роки Олексій потрапив до Придворної співочої капели, де на нього звернула увагу дочка Петра І, цесарівна Єлизавета – сама любителька хорової музики. Підкоривши серце царівни, Олексій стає її фаворитом і найближчим радником. А після сходження на російський престол Єлизавета Петрівна дарує Олексію, тепер уже Розумовському, звання фельдмаршала і титул графа, дарує також із щедрої царської руки йому величезні маєтки, більше того - вступає з ним у таємний шлюб.
Графський титул отримав поруч з братом Олексієм і Кирило Розумовський, а в 1750 році він став останнім гетьманом України. Ось так завдяки музиці відродилася українська державність!

Уродженці Глухова: мистецькі долі…

Справжньою гордістю і співочої школи, і самого Глухова є його уродженці – знамениті композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський.
Максим Березовський (1745-1777) з дитинства в умовах високої хорової культури глухівських храмів засвоїв мелодійну красу і прекрасну гармонію партесних співів. Після навчання в Глухівській співочій школі, він продовжує навчання в Київській академії. За добре поставлений голос і музичні здібності його взяли співати в Петербурзьку придворну співочу капелу. Максим Березовський також успішно виступав солістом в Петербурзькій італійській оперній трупі. У 1765 –1774 рр. він удосконалював свою композиторську майстерність в Італії, в Болонській філармонічній академії, під керівництвом видатного теоретика музики Джовані Батіста Мартіні, і в 1771 р склав іспит на звання композитора-академіка. Ім'я Максима Березовського було вигравірувано золотими літерами на будівлі Болонської академії поруч з ім'ям великого Моцарта!
Високе звання давало можливість композитору в Придворній співочій капелі отримати гідне місце капельмейстера. Але правителі імператорського двору фактично проігнорували звання і талант Максима Березовського, що і привело композитора, в результаті, до трагічного кінця – в 32 роки він наклав на себе руки. Не набагато більше прожив і сам Моцарт ...
Музика Максима Березовського виявилася безсмертною. Сьогодні повсюдно на церковних службах і в концертних залах можна почути хорові твори композитора – «Хваліте Господа з небес», «Прийдіть, поклонімся», концерти «Слава в вишніх Богу», «Не відкинь мене під час старості». Всі вони відрізняються глибиною внутрішнього змісту, саме ж музичне полотно пронизане мотивами української церковно-народної співочої культури.
На згадку про Максима Березовського в його рідному Глухові кілька років тому був поставлений пам'ятник. Автори монумента трактували образ Максима Березовського як персоніфікований образ трагічної Долі митця, його тонкої, ранимої, змученої душі.
Набагато щасливішою склалася доля Дмитра Бортнянського (1751-1825), хоча основні віхи його творчої біографії були майже такими ж, як у Максима Березовського. Маючи чудовий голос, майбутній композитор після нетривалого перебування в Глухівській співочій школі незабаром опинився в Петербурзькій придворній співочій капелі. Потім протягом 10 років Дмитро Бортнянський удосконалював своє мистецтво композиції в Італії, де були поставлені його опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Повернувшись до Росії, Дмитро Бортнянський займає посаду капельмейстера при царському дворі в Гатчині і Павловську, а в 1796 році його призначають директором вокальної музики, капельмейстером і правителем Петербурзької придворної хорової капели. Він уклав ще три опери – «Торжество Сеньйор», «Сокіл», «Син-суперник», велику кількість духовних хорових концертів, творів для фортепіано, камерних ансамблів та інших творів.
Дмитро Бортнянський в своїй творчості органічно поєднав досягнення західноєвропейської музики з особливостями української мелодики. Його музику цінували Петро Ілліч Чайковський і Гектор Берліоз, хорові твори композитора нині входять в літургії всіх православних церков світу.
У Глухові творчості Дмитра Бортнянського присвячений окремий стенд місцевого краєзнавчого музею, а пам'ятник композитору було встановлено у міському сквері навпроти пам'ятника Максиму Березовському.

Література:
1.Митці України: Енциклопедичний довідник / Упор.: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. За ред. А. В. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992, с. 667.
2.Мистецтво України: Біографічний довідник / Упор.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За ред. А. В. Кудрицького.– К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997, с. 668.
3. Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького.– К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001, с.453–454.
4. Ірина Вовк. Максим Березовський //Вісник Львівського музею історії релігії. – Львів, 2012, число 11, с.3-11.