Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любовь Весна (1963) /
Проза
История реальной жизни и иллюзии ...1
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
История реальной жизни и иллюзии ...1
Ветер плакал в ночи, принося запахи весенней сырости, которые сулили перемены ...
Она стояла прижавшись к стене дома, понимая, что прожила полжизни и уже дважды мама и бабушка, а в итоге так ничего и не успела.
Нужно, пока совсем не поздно, заняться собой, но она не понимала с чего начать ...
Смотрела в ночное небо расшитое звёздным полотном и чувствовала пустоту в жизни, а так хотелось обрести счастье, утраченное не так давно и всё ещё дающее о себе знать ... Обрести простое, женское. земное счастье и исполнить давнюю мечту о собственной книге, но написать даже несколько строк она решилась лишь сегодня.
Мысли о книге мешали сну и потому, стоя под открытым шатром небесной красоты пыталась нащупать нечто удивительное и свежее, то, что ещё не легло на чьи - то страницы ...
Сбежав от городской суеты и предательства близкого человека, так далеко, как ей казалось, что теперь не видно очерченных границ, её душа готова к новым испытаниям и конечно любви. Развод был лёгким и спонтанным решение, а расставание с прошлым, долгим, тяжёлым и мучительным ...
Невозможно вот так, просто, выбросить из жизни двадцать три года, дарящие и радость, и обиды накопившиеся по обе стороны некогда любящих сердец.
Из цепких пут её мыслей вырвала слетевшая на землю звезда, за ней медленно подкрался туман и ночь своей смолянистой струйкой загадочно вливалась прямо в её сердце, что показалось ... прямо сейчас померкнет свет ночных лампочек мигающих то здесь, то там.
Спина и шея болезненно отозвались, будто не один час она провела в застывшей позе, озябшими пальцами включила телефон, чтобы посмотреть время и мельком глянула на окно - открыто. Там, внутри дома тихо и сладко посапывал младший внук, Дмитрий Алексеевич.
Прикрыв створку окна она вгляделась в темноту ...
Горят фонари вдоль дороги и всё равно жутко ... и ветер всё ещё выл ...
А герои, её герои нетерпеливо топтались в голове, требуя скорейшего продолжения, да и ей самой хотелось воплотить свою мечту.
Засыпая под тёплым одеялом, она улыбалась и рисовала перед собой бескрайний путь, который пройдёт вместе с героями, раскрыв своё сердце всем, не подозревая, что будет суждено встретить совсем скоро ... по написанному сценарию. Балансируя между мирами, она спешила воплотить свои грёзы, опасаясь упустить мельчайшую деталь без которой не сложится идеальная история. История реальной жизни и иллюзии ...
Она стояла прижавшись к стене дома, понимая, что прожила полжизни и уже дважды мама и бабушка, а в итоге так ничего и не успела.
Нужно, пока совсем не поздно, заняться собой, но она не понимала с чего начать ...
Смотрела в ночное небо расшитое звёздным полотном и чувствовала пустоту в жизни, а так хотелось обрести счастье, утраченное не так давно и всё ещё дающее о себе знать ... Обрести простое, женское. земное счастье и исполнить давнюю мечту о собственной книге, но написать даже несколько строк она решилась лишь сегодня.
Мысли о книге мешали сну и потому, стоя под открытым шатром небесной красоты пыталась нащупать нечто удивительное и свежее, то, что ещё не легло на чьи - то страницы ...
Сбежав от городской суеты и предательства близкого человека, так далеко, как ей казалось, что теперь не видно очерченных границ, её душа готова к новым испытаниям и конечно любви. Развод был лёгким и спонтанным решение, а расставание с прошлым, долгим, тяжёлым и мучительным ...
Невозможно вот так, просто, выбросить из жизни двадцать три года, дарящие и радость, и обиды накопившиеся по обе стороны некогда любящих сердец.
Из цепких пут её мыслей вырвала слетевшая на землю звезда, за ней медленно подкрался туман и ночь своей смолянистой струйкой загадочно вливалась прямо в её сердце, что показалось ... прямо сейчас померкнет свет ночных лампочек мигающих то здесь, то там.
Спина и шея болезненно отозвались, будто не один час она провела в застывшей позе, озябшими пальцами включила телефон, чтобы посмотреть время и мельком глянула на окно - открыто. Там, внутри дома тихо и сладко посапывал младший внук, Дмитрий Алексеевич.
Прикрыв створку окна она вгляделась в темноту ...
Горят фонари вдоль дороги и всё равно жутко ... и ветер всё ещё выл ...
А герои, её герои нетерпеливо топтались в голове, требуя скорейшего продолжения, да и ей самой хотелось воплотить свою мечту.
Засыпая под тёплым одеялом, она улыбалась и рисовала перед собой бескрайний путь, который пройдёт вместе с героями, раскрыв своё сердце всем, не подозревая, что будет суждено встретить совсем скоро ... по написанному сценарию. Балансируя между мирами, она спешила воплотить свои грёзы, опасаясь упустить мельчайшую деталь без которой не сложится идеальная история. История реальной жизни и иллюзии ...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
