Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.21
16:58
Продовжуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці, забезпечивши допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома всім співробітникам.
Природно, що видалити її зможу тільки я або Редакці
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Пролився пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Пролився пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
2026.03.20
08:23
Кохаю і люблю, моя кохано,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
Ніколи не порівняну ні з ким,
Тебе одну - натхненно й полум'яно
Своїм чуттям, високим і святим.
Живу тобою, дихаю, вмираю,
Відроджуюсь, як блискавка і грім,
Крізь віддаль неокреслено безкраю,
2026.03.20
07:55
Цілу зиму нею снили,
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
Виглядали з дня на день,
А вона лиш пахла мило
Після стужі де-не-де
На відкритих сонцю схилах
Невисоких наших круч,
Мов не мала зовсім сили
Віднайти потрібний ключ
2026.03.20
05:44
Я гадаю
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
Буде це
Легковажно, гаразд
Я гадаю
Буде це
Легковажно, окей
Твою машкару
2026.03.19
23:14
Не можна існувати без
поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поезії і патріот
організовує лікбез
на рідній мові, та висот
сягає авторка поез,
які оцінює народ.
Тому без пафосу кажу,
що ми давно не племена
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василина Іванина /
Проза
Хто на кизлики?
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто на кизлики?
Коли копають картоплю,
стелеться дим над землею...
Максим Рильський
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
