
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василина Іванина /
Проза
Хто на кизлики?
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто на кизлики?
Коли копають картоплю,
стелеться дим над землею...
Максим Рильський
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію