Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василина Іванина /
Проза
Хто на кизлики?
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто на кизлики?
Коли копають картоплю,
стелеться дим над землею...
Максим Рильський
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
