Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василина Іванина /
Проза
Хто на кизлики?
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто на кизлики?
Коли копають картоплю,
стелеться дим над землею...
Максим Рильський
З Божою поміччю щойно вибрали картоплю. Небагато за великим рахунком, але для нас досить. Досить і картоплі, і роботи теж досить. Хоча тепер це зовсім інший процес, ніж у моєму дитинстві чи в юності, та й навіть на початку самостійного господарювання.
Ще пам’ятаю, що зорану ділянку треба було перейти, збираючи каміння, яке наче виростало з-під землі за зиму. А потім ще й гребсти граблями залізними, виносити дрібніші камінці на межу, де вже по кутах були давніші купини цього несіяного добрав. А далі мотики в руки – і бороновану нивку ямчили, у кожну ямку клали шматочок перегною чи жменьку спузи на верховинську челленицю, відтак загрібали ріпку. Рядки були тісненькі, бо землі ж небагато. Тому подальший обробіток теж вимагав майстерності й старання: копати – це полоти, розпушувати; підгрібати – підгортати, так утворювалися гребені, для того, щоб не вимокло все, не загнило, бо в горах завжди влітку було багато дощів.
Восени брали ріпку – вибирали, викопували мотиками. Нать суху згрібали і спалювали, а в тому багатті діти пекли картоплю. Діти тоді долучалися змалку до посильної роботи. А уже вдома ще один обов’язковий частунок – кизлики… Смакота невимовна. Сметана була зрідка, частіше бриндзя, але ми тішилися цією стравою і просто так, без додатків . На нашу велику родину кизликів хто би часто наготовляв, тому це був сімейний делікатес. Неодмінний, коли вибрали ріпу. Ага, забула сказати, що вибирали, ділячи зразу натроє: їстівна, садівна і свинська. Або ж згодом перебирали.
А тепер… Тепер усе не так, бо й не ріпку саджаю, а крумплі :) і не на схилах гірських, а в долині... І вік не той, і здоров’я не те. І потреби не ті. Не споживаємо стільки, скільки збирати б могли. Цієї весни ми вперше використали сусідську картоплесаджалку. І восени тракторцем нам виорали рядки, а ми тільки збирали із землі. Та все одно важко… А кругом уже пустирі необроблені, зарослі амброзією і колючками чортополоховими. Усе це сіється довкола, завойовує територію, як окупанти...
Вогнище ми не палили, але бараболники, кизлики, кремзлики, картопляники, деруни тощо зараз планую приготувати. Мусить якась традиція переходити з покоління в покоління. Лиш маленько відпочину.
І ще хочу сказати: дуже приємно, що односельці пропонували допомогу. Це зворушливо. Дякую Аттілі, і Анні Іванівні, і тьоті Маші, і Йончію, і Йовжію.
До сьогодні й навіки в пам"яті випадок, коли я сама повинна була садити картоплю, ще майже нікого тут не знала, чоловік в армії, я уже перед допологовою відпусткою. У розпачі. І от приїжджаю після уроків додому, а під плотом сидить весь чоловіковий клас із мотиками і відрами, не знаю, по скільки їм було, по 14-15 років десь... Прийшли і за дві-три години посадили. Я б за три тижні не впоралася. Тепер у тих дітей уже внуки :)
Як добре, що навколо добрі люди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
