Так мій маленький, у скрипки немає ні ґудзика.
Тиснути де тут? У серця, у дива спитай.
Правильно, гами. Все вірно, дитя моє, музика.
Скрипка не музика. Скрипка — то пекло і рай.

Ти не позаздри, що інші п’ятірками бавляться.
Їх як метеликів, хочеш ловити смичком?
Знай, мій дарунку, у музиці мруть, а не старяться.
Серцем тривожним ловитимеш світ, як сачком...

Вмій не почути, що шепче утома, чи біль тобі.
Я не знущаюсь. Катую — це правда. Але
Ти не враждуй, що не сплатиш забавами літові.
Скрипка відкриє усе, що сприймаєш, як зле.

Що у нас, гами? Ступають так сторожко пальчики.
Там — іще боязно. Там — іще й глянуть ні-ні.
В сад зазирнеш: у фонтані красуня купається.
Ну, сміливіше. Солодка отрута — пісні.

Ти вже пізнав, як блаженством твій біль обертається,
Зверхньо мовчиш, коли сунуть п’ятірки під ніс.
Тих я облишив. Наївні, іще й насміхаються.
В тебе — четвірка. О, світе, дай сили мені!

Важко загоїти мрію, зорею уражену...
Хочу, щоб ти без оглядки на інших ішов.
Душу прекрасну, високим горінням наснажену,
Завжди терзає велика прекрасна любов.

Чисто, як жінки, незнаної слави жадатимеш.
Вибродить спрага, в зневірах, в огні відболить.
На попелищі зустрінеш, коли вже не ждатимеш,
Прийде шалена — користь і наживу затьмить.

Прийде твій час незміримої сили відважної,
Зали розчахнуться. Звідаєш волю без меж.
В жінки найкращої, і королям недосяжної,
Блискавку плаття смичком, як струну розітнеш.

Не розумієш? Не тільки у скрипці і світа є?
Ти не пойми, ти сьогодні мене хоч почуй.
Все це колись лиш по-іншому скрипка повідає.
В пальчики ріже? Подуй, моє серце, подуй...