Писав, Серго, мене подивувало, що написав і отак: скажи...їм...
А чому ж не сказати самому в очі...
Прийшов під мій допис. Запитав...а чого нема коментарів...
от я показала те, що він сказав...похвалив себе, відповідальність перед майбутньою книгою...
Ви мусуєте тему привату.
А не ліпше б десь під каву...це сказати по-дружньому, а не а ти скажи...
жар загрібати чужими руками ліпше.
Не виходить дружби, то не треба ворогування. Нейтралітет.

О...дочитала коментар Сушка про абсент... Ха...
От у мене фітнес, а там... десь абсент. Пішла я...далеко...від таких малахаїв-нахвалянь...тузи...тузині... Це все не моя естетика. На ютубі є очищення чакр... Саме те, раджу. Мо, писатиметься світле.
.....................................................

Рільке

Оливовий сад

(Переклав Мойсей Фішбейн)
Він підіймався вгору між олив
невидний, сірий, він у сірім листі
чоло, припале пилом, похилив,
занурив у долоні попелисті.

По всьому це. Кінець. Я мушу йти,
сліпма торкати куряву негожу,
велиш казати, що існуєш Ти,
а я Тебе надибати не можу.

Надибати не можу. Ні в собі,
ні в камені не можу, ні в юрбі.
Не можу. Я самотній, далебі.

В людському сумі я осамотів,
його Тобою втишити хотів,
та це не Ти. О стид напоготів…

Відтак розкажуть: янгол прилетів.

Чому це янгол? Ах, то ніч прийшла,
шелеснула оливинами, учні
неподалік поснули невідлучні.
Чому це янгол? Ах, то ніч прийшла.

Звичайна ніч, нітрохи не відмінні
від неї сотні інших, онде пси
дрімотні в незворушному камінні.
Ах, ця скорботна, що чекає нині
повернення ранкової роси.

Бо вже ні янгол, ні великі ночі
до цих молінь не вернуться, бо вже
самозагублених ніхто не вбереже,
бо їм чужі напучування отчі
і материне лоно їм чуже.

Ранній Аполлон

(Переклав Олег Жупанський)
Як інколи через безлисте гілля
вранці зорі просвічується чар
весни: ось там без жодного зусилля
проходить сяєво — крізь його твар —

віршів, які на смерть разити годні,
бо ще не впала тінь на його зір,
ще його скроні для вінця холодні,
з-під його брів вітрам наперекір

зросте ще сад — троянди гожі, —
вже пелюстками першими зацвів,
торкаючись до його рота дрожі,

нерушного, проте сяйного нині,
він усмішкою пив по крапелині, —
неначе спів у ньому струменів.

Прощання

(Переклав Василь Стус)
Так наскрізь я відчув, збагнув прощання смисл,
і ще збагнув, як темно-невловиме,
жорстоке щось, ледь дружбою значиме,
лиш промайнуло й кануло кудись.

Так гребля рветься — прямо на очах.
Мене, накликаного, проминули.
Будь сам. Дивись: жінок таємний чар
явивсь малим, і білим, і знебулим.

І жоден оклик — більше не про мене,
найтихше накликання не збагнеш
тепер, напевно. І зозуля з теміні
сливових віт летить від тебе теж.

Ламав я клятву, але двічі й ти
Її ламала, клянучись в любові -
Присяги віри, ложа й чистоти
Зрікалась в дії, не лиш в хибнім слові.
Чом я себе в невірності виню,
Як сам невірним був не раз? А нині
Я наскрізь бачу і твою брехню,
Й мої божіння ложні, хоч невинні.
Я клявся, щоб свою покрити лож
Твоєю чесністю і добротою,
Я очі закривав на все або ж
Їх змушував тебе вважать святою.

Божився я, що світла й чиста ти -
Та це брехня, кінця їй не знайти.

Вільям Шекспір, сонет 152. переклад Дмитра Павличка

Про друга

Твій друг тобі віддасть усе:

і свій квиток на карусель,

і цвях, і ґудзик, і літак,

та не за щось – а просто так.

І збільшувальне скельце,

найкраще у дворі,

твій друг зі щирим серцем

тобі віддасть — бери!

І ти нічого не жалій —

ніколи і нітрохи!

І навіть м'яч футбольний свій

віддай, як друг попросить.

І посміхнеться друг тобі —

аж схочеться співати.

І ти подумаєш тоді:

«Як гарно — дарувати!..»

(Анатолій Костецький)

Про друга

Твій друг тобі віддасть усе:

і свій квиток на карусель,

і цвях, і ґудзик, і літак,

та не за щось – а просто так.

І збільшувальне скельце,

найкраще у дворі,

твій друг зі щирим серцем

тобі віддасть — бери!

І ти нічого не жалій —

ніколи і нітрохи!

І навіть м'яч футбольний свій

віддай, як друг попросить.

І посміхнеться друг тобі —

аж схочеться співати.

І ти подумаєш тоді:

«Як гарно — дарувати!..»

(Анатолій Костецький)

Непогано, якщо дружба починається сміхом, і краще всього, якщо вона ним же закінчується. Оскар Уайльд. Портрет Доріана Грея.

А спробуйте перекласти

Игорь Северянин

На необитаемом острове

Ни в жены, ни в любовницы, ни в сестры:
Нет верности, нет страстности, нет дружбы.
Я не хотел бы с ней попасть на остров
Необитаемый: убила глушь бы.

Когда любим и любишь, счастьем рая
Глушь может стать. Но как любить такую?
Как быть с ней вечно вместе, созерцая
Не добрую и вместе с тем не злую?

Вечерние меня пугали б тени,
Не радовал бы и восход румяный.
Предаст. Расстроит. Омрачит. Изменит.
Раз нет мужчин, хотя бы с обезьяной.