
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.09.27
10:25
Оця невідомість, як відстань від дотику до письма,
Між прозорими водами рік і блакитним небом,
Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,
Між тобою і сном про тебе.
Тут,
Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,
Біль, що гаптує нитками – чорним
Між прозорими водами рік і блакитним небом,
Вона пролягла мов тремтлива струна, тятива,
Між тобою і сном про тебе.
Тут,
Я вислуховую музику ночі, ламаючи у рядки,
Біль, що гаптує нитками – чорним
2023.09.27
09:57
Дівчинка руда
Дарує тобі квітку...
Наче сонця дар.
17.
Дай сили, Боже,
Битись у двері глухі!
Пустить хто, може...
Дарує тобі квітку...
Наче сонця дар.
17.
Дай сили, Боже,
Битись у двері глухі!
Пустить хто, може...
2023.09.27
06:09
На парнасі гикає коняка
(Гундарєв дописує катрен)
ще рядок й пегасик точно клякне
чи топитись піде в Борисфен.
«Краще так, чим пописульки «майстра»,
бо за ними плаче психіатр,
сил немаю більше. Хватить. Баста!
(Гундарєв дописує катрен)
ще рядок й пегасик точно клякне
чи топитись піде в Борисфен.
«Краще так, чим пописульки «майстра»,
бо за ними плаче психіатр,
сил немаю більше. Хватить. Баста!
2023.09.27
05:48
Небо хмуриться, бо сонце
Десь блукає кілька днів, -
Замість зайчика в долоньці
Крапелиночки дрібні.
Як побачили у жменьці
Ці краплинки ластівки,
То сховалися в кубельцях
Від вологої руки.
Десь блукає кілька днів, -
Замість зайчика в долоньці
Крапелиночки дрібні.
Як побачили у жменьці
Ці краплинки ластівки,
То сховалися в кубельцях
Від вологої руки.
2023.09.26
17:19
Падай-падай, Сонцю!
А любов Моя живе
на видноколі Сну Мого.
А Ти така вся… вдягнута в нове,
але Щастя ніц нема.
Океан Емоцій
у музиці, яка не є –
опісля Почуття Твого…
А любов Моя живе
на видноколі Сну Мого.
А Ти така вся… вдягнута в нове,
але Щастя ніц нема.
Океан Емоцій
у музиці, яка не є –
опісля Почуття Твого…
2023.09.26
15:40
Розчинилась у обрійній стумі
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.
Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,
Повечір’я легка рожевінь,
Тож несуся в тужливій задумі
У обійми полям вдалечінь.
Хмаровиння розбуцає місяць,
Осрібливши зіпрілу стерню,
Щоб узрів я, дрібний віршописець,
2023.09.26
12:16
Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі.
Кажуть: шляхи Господні…
Куди ж ти, блін, несешся?
Вітер зламає крила.
Я ж так за тебе боюсь!
Боже, матінко мила…
вернися в реальність, гусь.
ширяє в піднебессі.
Кажуть: шляхи Господні…
Куди ж ти, блін, несешся?
Вітер зламає крила.
Я ж так за тебе боюсь!
Боже, матінко мила…
вернися в реальність, гусь.
2023.09.26
11:15
Це просто неквапна розмова з твоїм відображенням –
В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо
І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:
З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.
Я залишу тобі на п
В моїй пам’яті. Ти стоятимеш там, де навпроти химерне трюмо
І в кожному дзеркалі ти постанеш кришталевою вазою:
З яскравим букетом, зів’ялими квітами, і вазою з потрісканим склом.
Я залишу тобі на п
2023.09.26
10:55
Кувікає у сажі порося,
А є політик, плямкає щоденно.
На виборах за нього люди "За",
Потрібен він країні? Ой, не певен.
Бо спадок у очільника ще той...
Але табу на критику та гавкіт.
Бо вилилося на війну АТО...
А є політик, плямкає щоденно.
На виборах за нього люди "За",
Потрібен він країні? Ой, не певен.
Бо спадок у очільника ще той...
Але табу на критику та гавкіт.
Бо вилилося на війну АТО...
2023.09.26
09:24
Ніколаю Погорєлову (Соболю)
«Тож закрий свій писок свинособака зросійщена!» (Цього разу я на прохання автора, який пишається тим, що грамотність - його слабке місце, не редагую авторського тексту, залишаючи його без коми і кличного відмінка).
«Лишилос
«Тож закрий свій писок свинособака зросійщена!» (Цього разу я на прохання автора, який пишається тим, що грамотність - його слабке місце, не редагую авторського тексту, залишаючи його без коми і кличного відмінка).
«Лишилос
2023.09.26
06:42
Чаєчки безголосі
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
Вервицями на пляжі.
Нишком підкралась осінь
В берцях і камуфляжі.
На деревце-сирітку
Сіру, тонку ряднинку -
Вдягнуто павутинку,
Мов маскувальну сітку.
2023.09.26
05:44
Щодоби не може тато
Галю вчасно вкласти спати, –
То вона до себе в ліжко
Цілий вечір кличе кішку
Й перепитує раз двісті,
Чи не хочеться тій їсти.
То за мамою голосить
Так, що пружиться волосся, –
Галю вчасно вкласти спати, –
То вона до себе в ліжко
Цілий вечір кличе кішку
Й перепитує раз двісті,
Чи не хочеться тій їсти.
То за мамою голосить
Так, що пружиться волосся, –
2023.09.26
05:19
Щастя уламком комети
зникло в лютневій метілі.
Ранок. І перші ракети
б’ють у намічені цілі.
Вбитими падають люди.
З розуму сходять тварини.
Дивний на вулиці студень,
що спопеляє людину.
зникло в лютневій метілі.
Ранок. І перші ракети
б’ють у намічені цілі.
Вбитими падають люди.
З розуму сходять тварини.
Дивний на вулиці студень,
що спопеляє людину.
2023.09.26
05:18
– Коротша думка, кращі пироги!
– Це правда, Юро?
– Мги.
26.09.23р.
– Це правда, Юро?
– Мги.
26.09.23р.
2023.09.26
02:28
Буковель на Куршавель
Нобель на Гренобль
Іршаву на Варшаву
Полтаву на Оттаву
Бурштин на Ольштин
Брацлав на Вроцлав
Умань на Ухань
Бар на Барі
Базалію на Базель
Малин на Мілан
Вінницю на Венецію
2023.09.25
22:01
Навіки батько попрощавсь зо мною,
Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Живий батько дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли я дозрівав у материнськім лоні.
Дозволили востаннє притулитись вухом
І, що роблю я там, він хвильку слухав.
Живий батько дістався од дружини –
Тільки таким його сприймаю і донині...
...Стелилась перед хлопч
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.07.27
2023.05.29
2023.05.28
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Глевкі калачики
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глевкі калачики
Зоряна змокла під проливним дощем і заблукала на вулицях вечірнього Парижа. Як добратися до помешкання, що винаймає? Забула зарятити батарею мобільного, тому не скористається навігатором, а діяти за принципом "язик до Києва доведе" не дозволять слабкі знання французької. Різкий порив вітру нагадав Зоряні про холод, який дошкуляє чимраз дужче: жодного сухого рубця на ній! Здригнулася і заплакала. Якщо іти вечірнім містом навгад, аби не промерзнути до кісток, вскочиш у халепу, як це трапилося із старим знайомцем, якого в завулку побили й пограбували темношкірі парижани. Злилася: яка мара виманила її з помешкання у вихідний день однісіньку в перший тиждень перебування в чужині? Звуть ту мару жіночою цікавістю! Чуєш, маро, - шептали Зорянині вуста, яких торкалися водночас і дощові краплі, і сльози, - чуєш, хитрюща маро, ти залишила мене у спокої надто пізно - коли дихнула в обличчя безвихідь.
Роздуми жінки перервав фонтан бризків, піднятий автівкою, що промчала поряд.
- Навіжений! - скрикнула Зоряна і притислася до високої огорожі.
Наступна автівка загальмувала навпроти, відчинилися перші пасажирські двері.
- Прошу до салону, - покликав Зоряну м'який чоловічий голос.
Ніщо так не окрилює в чужині, як рідна мова, почута в екстремальній ситуації. Заблудла відчула себе метеликом, що зовсім недавно був безпорадною гусінню, а тепер летить в обійми тепла і світла.
- Я геть промокла, - спохопилася, торкнувшись рукою переднього сидіння.
- Тоді тобі на заднє сидіння, - порадив шофер.
Зоряна послухалася і простора автівка рвонула з місця.
- Роздягайся! Повністю. - м'який голос шофера обдав пасажирку полум'ям.
- Навіщо? - жахнулася.
- Аби не захворіти.
- Я не стриптизерка !
- Знаю. Одягнеш мій светр, який годину тому придбав. Тобі, меншій зростом, він зійде за плаття.
- Хто ти? - тільки тепер заблудла поцікавилась персоною чоловіка за кермом.
- Я... - шофер деякий час обмірковував відповідь, - я з твого дитинства.
Зоряна полегшено зітхнула, але за хвилю насторожилася.
- Чому не назвав мене по імені? І чому не озвучив своє?
- Хотів проекзаменувати твою пам'ять.
- Моя пам'ять отримає двійку.
- Можливо, з моєю підказкою - ні.
- Підказуй.
- Чотири хлопчики-сироти...
- Ой! Усіх чотирьох так рано забрали з села в дитячий будинок-інтернат після смерті бабуні... І жоден у село не повернувся.
- Ну, в такому випадку...
- Старший... Ярослав. Тільки тепер упізнаю по голосу.
- Дивно. Мій голос змінився. Вікова зміна.
- Так, він не дзвінкий, як у підлітка, але тембр його незмінний.
- Роздягайся, я не підглядатиму, - на цей раз голос Ярослава був бальзамом на душу. Зоряна з великим задоволенням позбулася мокрого одягу і одягнула теплий светр.
Заїхали на АЗС. Ярослав, виходячи з автівки, усміхнувся Зоряні.
- Я стежив за твоїми публікаціями, письменнице. Твої повісті чудові. Власне, ти була постійно в полі мого зору, але наближатися до тебе не поспішав з певних причин...
Ярослав не договорив: мусив підійти до заправочного пістолета.
Жінка насолоджувалася теплом, що врешті по-справжньому зігріло її тіло. Стежив за моїми публікаціями,- вертіла в голові фразу колишнього друга дитинства. - Не забував мене. Мені має бути соромно, бо забула усіх чотирьох братів ... Вони так бідували, коли осиротіли. Загибель батьків від удару електричного струму на власному подвір'ї підкосила б ноги будь-кому, а ці бідолахи виповзли з-під брили нещастя. Їхня старенька бабуня, що взяла над ними опіку, привчила їх до важкої праці, за яку щонеділі пригощала калачиками. Як вони ласували тими глевкими, трішки підсолодженими дарами сирітської долі!
Жоден сторонній не міг без сліз дивитись на янголят, яким на кілька хвилин повертають дитинство... Плакала і вона, семирічна Зорянка, і... сповнювалась цікавістю: які ті калачики на смак? Одного разу попрохала у хлопчиків шматок. Брати завмерли. У них випрошують шматок дитинства, що умістився в тендітних долоньках! Так і стояли нерухомо усі четверо навпроти сусідської дівчинки: хто картав поглядом, хто струменів здивуванням, а Ярослав простягнув цікавій сороці кілька крихт: на, ласуй! Крихти були їй несмачними. Ще б пак! Заможна на той час родина цікавої сороки не відмовляла їй у вишуканих ласощах. Побігла додому, звідки під вечір принесла братам калачики з найкращого тіста і з родзинками. Першою на сусідському подвір'ї зустріла стареньку бабуню. Та спохмурніла і подарунків для сиріт не взяла ...
Ярослав заправив автівку і знову сів за кермо.
- То чому не наблизився? - пригадала Зоряна недомовлене її рятівником.
- Боявся, що ти виявишся іншою... Не такою чарівною, як твої літературні героїні... Творчі люди егоїстичні.
- Тоді наша зустріч буде останньою. Я й насправді така... в певній мірі.
- Міра мірі не рівня...
- Коли тебе міряють, краще залишитися наодинці.
- Відвезти туди, де проживаєш?
- Так.
- Назви адресу.
- Не можу. Не пам'ятаю, - раптова образа Зоряни поступилась місцем занепокоєнню. - Адреса записана в нотатках мобільного, а він розряджений.
- Не біда, - Ярослав пришвидчив автівку. - мій дім до послуг егоїстки в певній мірі.
-Твій дім? - Зоряна відчула, що вкотре буде вполонена жіночою цікавістю. - Я згодна.
Домчали до окраїни Парижа, повернули в затишний завулок. Невдовзі увійшли в триповерховий особняк. Ярослав вказав на круті сходи вгору.
- Будь ласка!
Гостя похитала головою.
- Ні, гостинний, іди першим. Моє нове плаття, одягнене на голе тіло, занадто коротке, аби послугувалась етикетом.
- Вибач. Не взяв цього до уваги, - Ярославові міцні ноги понесли його на третій поверх. Зоряна заледве встигала за ним. Зупинилися у просторому кабінеті.
- Ця розкіш, - мовив господар, увесь цей дім із недешевим обладнанням виріс, Зоряно, з глевких калачиків. Дивуєшся, як це? Мудра бабуня навчила онуків не цуратися глевкого. Кожен із нас, чотирьох братів, міцно став на глевкому на ноги і не зупиняється на досягнутому. У мене в Парижі власна будівельна фірма, безліч проектів ...
- Розумію... - гостя підійшла до вікна. - Мої смачнючі калачики могли вас зіпсувати... Ваша бабуня була права...
- Про що ти, Зоряно? - звів брови Ярослав.
- Неважливо. Вагоміше інше... мій егоїзм в певній мірі, якого могло не бути зовсім.
- Ми подолаємо його разом, - вуста Ярослава торкнулись жіночих, - у нас для цього десятки літ попереду.
2018р.
Роздуми жінки перервав фонтан бризків, піднятий автівкою, що промчала поряд.
- Навіжений! - скрикнула Зоряна і притислася до високої огорожі.
Наступна автівка загальмувала навпроти, відчинилися перші пасажирські двері.
- Прошу до салону, - покликав Зоряну м'який чоловічий голос.
Ніщо так не окрилює в чужині, як рідна мова, почута в екстремальній ситуації. Заблудла відчула себе метеликом, що зовсім недавно був безпорадною гусінню, а тепер летить в обійми тепла і світла.
- Я геть промокла, - спохопилася, торкнувшись рукою переднього сидіння.
- Тоді тобі на заднє сидіння, - порадив шофер.
Зоряна послухалася і простора автівка рвонула з місця.
- Роздягайся! Повністю. - м'який голос шофера обдав пасажирку полум'ям.
- Навіщо? - жахнулася.
- Аби не захворіти.
- Я не стриптизерка !
- Знаю. Одягнеш мій светр, який годину тому придбав. Тобі, меншій зростом, він зійде за плаття.
- Хто ти? - тільки тепер заблудла поцікавилась персоною чоловіка за кермом.
- Я... - шофер деякий час обмірковував відповідь, - я з твого дитинства.
Зоряна полегшено зітхнула, але за хвилю насторожилася.
- Чому не назвав мене по імені? І чому не озвучив своє?
- Хотів проекзаменувати твою пам'ять.
- Моя пам'ять отримає двійку.
- Можливо, з моєю підказкою - ні.
- Підказуй.
- Чотири хлопчики-сироти...
- Ой! Усіх чотирьох так рано забрали з села в дитячий будинок-інтернат після смерті бабуні... І жоден у село не повернувся.
- Ну, в такому випадку...
- Старший... Ярослав. Тільки тепер упізнаю по голосу.
- Дивно. Мій голос змінився. Вікова зміна.
- Так, він не дзвінкий, як у підлітка, але тембр його незмінний.
- Роздягайся, я не підглядатиму, - на цей раз голос Ярослава був бальзамом на душу. Зоряна з великим задоволенням позбулася мокрого одягу і одягнула теплий светр.
Заїхали на АЗС. Ярослав, виходячи з автівки, усміхнувся Зоряні.
- Я стежив за твоїми публікаціями, письменнице. Твої повісті чудові. Власне, ти була постійно в полі мого зору, але наближатися до тебе не поспішав з певних причин...
Ярослав не договорив: мусив підійти до заправочного пістолета.
Жінка насолоджувалася теплом, що врешті по-справжньому зігріло її тіло. Стежив за моїми публікаціями,- вертіла в голові фразу колишнього друга дитинства. - Не забував мене. Мені має бути соромно, бо забула усіх чотирьох братів ... Вони так бідували, коли осиротіли. Загибель батьків від удару електричного струму на власному подвір'ї підкосила б ноги будь-кому, а ці бідолахи виповзли з-під брили нещастя. Їхня старенька бабуня, що взяла над ними опіку, привчила їх до важкої праці, за яку щонеділі пригощала калачиками. Як вони ласували тими глевкими, трішки підсолодженими дарами сирітської долі!
Жоден сторонній не міг без сліз дивитись на янголят, яким на кілька хвилин повертають дитинство... Плакала і вона, семирічна Зорянка, і... сповнювалась цікавістю: які ті калачики на смак? Одного разу попрохала у хлопчиків шматок. Брати завмерли. У них випрошують шматок дитинства, що умістився в тендітних долоньках! Так і стояли нерухомо усі четверо навпроти сусідської дівчинки: хто картав поглядом, хто струменів здивуванням, а Ярослав простягнув цікавій сороці кілька крихт: на, ласуй! Крихти були їй несмачними. Ще б пак! Заможна на той час родина цікавої сороки не відмовляла їй у вишуканих ласощах. Побігла додому, звідки під вечір принесла братам калачики з найкращого тіста і з родзинками. Першою на сусідському подвір'ї зустріла стареньку бабуню. Та спохмурніла і подарунків для сиріт не взяла ...
Ярослав заправив автівку і знову сів за кермо.
- То чому не наблизився? - пригадала Зоряна недомовлене її рятівником.
- Боявся, що ти виявишся іншою... Не такою чарівною, як твої літературні героїні... Творчі люди егоїстичні.
- Тоді наша зустріч буде останньою. Я й насправді така... в певній мірі.
- Міра мірі не рівня...
- Коли тебе міряють, краще залишитися наодинці.
- Відвезти туди, де проживаєш?
- Так.
- Назви адресу.
- Не можу. Не пам'ятаю, - раптова образа Зоряни поступилась місцем занепокоєнню. - Адреса записана в нотатках мобільного, а він розряджений.
- Не біда, - Ярослав пришвидчив автівку. - мій дім до послуг егоїстки в певній мірі.
-Твій дім? - Зоряна відчула, що вкотре буде вполонена жіночою цікавістю. - Я згодна.
Домчали до окраїни Парижа, повернули в затишний завулок. Невдовзі увійшли в триповерховий особняк. Ярослав вказав на круті сходи вгору.
- Будь ласка!
Гостя похитала головою.
- Ні, гостинний, іди першим. Моє нове плаття, одягнене на голе тіло, занадто коротке, аби послугувалась етикетом.
- Вибач. Не взяв цього до уваги, - Ярославові міцні ноги понесли його на третій поверх. Зоряна заледве встигала за ним. Зупинилися у просторому кабінеті.
- Ця розкіш, - мовив господар, увесь цей дім із недешевим обладнанням виріс, Зоряно, з глевких калачиків. Дивуєшся, як це? Мудра бабуня навчила онуків не цуратися глевкого. Кожен із нас, чотирьох братів, міцно став на глевкому на ноги і не зупиняється на досягнутому. У мене в Парижі власна будівельна фірма, безліч проектів ...
- Розумію... - гостя підійшла до вікна. - Мої смачнючі калачики могли вас зіпсувати... Ваша бабуня була права...
- Про що ти, Зоряно? - звів брови Ярослав.
- Неважливо. Вагоміше інше... мій егоїзм в певній мірі, якого могло не бути зовсім.
- Ми подолаємо його разом, - вуста Ярослава торкнулись жіночих, - у нас для цього десятки літ попереду.
2018р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію