
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Глевкі калачики
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глевкі калачики
Зоряна змокла під проливним дощем і заблукала на вулицях вечірнього Парижа. Як добратися до помешкання, що винаймає? Забула зарятити батарею мобільного, тому не скористається навігатором, а діяти за принципом "язик до Києва доведе" не дозволять слабкі знання французької. Різкий порив вітру нагадав Зоряні про холод, який дошкуляє чимраз дужче: жодного сухого рубця на ній! Здригнулася і заплакала. Якщо іти вечірнім містом навгад, аби не промерзнути до кісток, вскочиш у халепу, як це трапилося із старим знайомцем, якого в завулку побили й пограбували темношкірі парижани. Злилася: яка мара виманила її з помешкання у вихідний день однісіньку в перший тиждень перебування в чужині? Звуть ту мару жіночою цікавістю! Чуєш, маро, - шептали Зорянині вуста, яких торкалися водночас і дощові краплі, і сльози, - чуєш, хитрюща маро, ти залишила мене у спокої надто пізно - коли дихнула в обличчя безвихідь.
Роздуми жінки перервав фонтан бризків, піднятий автівкою, що промчала поряд.
- Навіжений! - скрикнула Зоряна і притислася до високої огорожі.
Наступна автівка загальмувала навпроти, відчинилися перші пасажирські двері.
- Прошу до салону, - покликав Зоряну м'який чоловічий голос.
Ніщо так не окрилює в чужині, як рідна мова, почута в екстремальній ситуації. Заблудла відчула себе метеликом, що зовсім недавно був безпорадною гусінню, а тепер летить в обійми тепла і світла.
- Я геть промокла, - спохопилася, торкнувшись рукою переднього сидіння.
- Тоді тобі на заднє сидіння, - порадив шофер.
Зоряна послухалася і простора автівка рвонула з місця.
- Роздягайся! Повністю. - м'який голос шофера обдав пасажирку полум'ям.
- Навіщо? - жахнулася.
- Аби не захворіти.
- Я не стриптизерка !
- Знаю. Одягнеш мій светр, який годину тому придбав. Тобі, меншій зростом, він зійде за плаття.
- Хто ти? - тільки тепер заблудла поцікавилась персоною чоловіка за кермом.
- Я... - шофер деякий час обмірковував відповідь, - я з твого дитинства.
Зоряна полегшено зітхнула, але за хвилю насторожилася.
- Чому не назвав мене по імені? І чому не озвучив своє?
- Хотів проекзаменувати твою пам'ять.
- Моя пам'ять отримає двійку.
- Можливо, з моєю підказкою - ні.
- Підказуй.
- Чотири хлопчики-сироти...
- Ой! Усіх чотирьох так рано забрали з села в дитячий будинок-інтернат після смерті бабуні... І жоден у село не повернувся.
- Ну, в такому випадку...
- Старший... Ярослав. Тільки тепер упізнаю по голосу.
- Дивно. Мій голос змінився. Вікова зміна.
- Так, він не дзвінкий, як у підлітка, але тембр його незмінний.
- Роздягайся, я не підглядатиму, - на цей раз голос Ярослава був бальзамом на душу. Зоряна з великим задоволенням позбулася мокрого одягу і одягнула теплий светр.
Заїхали на АЗС. Ярослав, виходячи з автівки, усміхнувся Зоряні.
- Я стежив за твоїми публікаціями, письменнице. Твої повісті чудові. Власне, ти була постійно в полі мого зору, але наближатися до тебе не поспішав з певних причин...
Ярослав не договорив: мусив підійти до заправочного пістолета.
Жінка насолоджувалася теплом, що врешті по-справжньому зігріло її тіло. Стежив за моїми публікаціями,- вертіла в голові фразу колишнього друга дитинства. - Не забував мене. Мені має бути соромно, бо забула усіх чотирьох братів ... Вони так бідували, коли осиротіли. Загибель батьків від удару електричного струму на власному подвір'ї підкосила б ноги будь-кому, а ці бідолахи виповзли з-під брили нещастя. Їхня старенька бабуня, що взяла над ними опіку, привчила їх до важкої праці, за яку щонеділі пригощала калачиками. Як вони ласували тими глевкими, трішки підсолодженими дарами сирітської долі!
Жоден сторонній не міг без сліз дивитись на янголят, яким на кілька хвилин повертають дитинство... Плакала і вона, семирічна Зорянка, і... сповнювалась цікавістю: які ті калачики на смак? Одного разу попрохала у хлопчиків шматок. Брати завмерли. У них випрошують шматок дитинства, що умістився в тендітних долоньках! Так і стояли нерухомо усі четверо навпроти сусідської дівчинки: хто картав поглядом, хто струменів здивуванням, а Ярослав простягнув цікавій сороці кілька крихт: на, ласуй! Крихти були їй несмачними. Ще б пак! Заможна на той час родина цікавої сороки не відмовляла їй у вишуканих ласощах. Побігла додому, звідки під вечір принесла братам калачики з найкращого тіста і з родзинками. Першою на сусідському подвір'ї зустріла стареньку бабуню. Та спохмурніла і подарунків для сиріт не взяла ...
Ярослав заправив автівку і знову сів за кермо.
- То чому не наблизився? - пригадала Зоряна недомовлене її рятівником.
- Боявся, що ти виявишся іншою... Не такою чарівною, як твої літературні героїні... Творчі люди егоїстичні.
- Тоді наша зустріч буде останньою. Я й насправді така... в певній мірі.
- Міра мірі не рівня...
- Коли тебе міряють, краще залишитися наодинці.
- Відвезти туди, де проживаєш?
- Так.
- Назви адресу.
- Не можу. Не пам'ятаю, - раптова образа Зоряни поступилась місцем занепокоєнню. - Адреса записана в нотатках мобільного, а він розряджений.
- Не біда, - Ярослав пришвидчив автівку. - мій дім до послуг егоїстки в певній мірі.
-Твій дім? - Зоряна відчула, що вкотре буде вполонена жіночою цікавістю. - Я згодна.
Домчали до окраїни Парижа, повернули в затишний завулок. Невдовзі увійшли в триповерховий особняк. Ярослав вказав на круті сходи вгору.
- Будь ласка!
Гостя похитала головою.
- Ні, гостинний, іди першим. Моє нове плаття, одягнене на голе тіло, занадто коротке, аби послугувалась етикетом.
- Вибач. Не взяв цього до уваги, - Ярославові міцні ноги понесли його на третій поверх. Зоряна заледве встигала за ним. Зупинилися у просторому кабінеті.
- Ця розкіш, - мовив господар, увесь цей дім із недешевим обладнанням виріс, Зоряно, з глевких калачиків. Дивуєшся, як це? Мудра бабуня навчила онуків не цуратися глевкого. Кожен із нас, чотирьох братів, міцно став на глевкому на ноги і не зупиняється на досягнутому. У мене в Парижі власна будівельна фірма, безліч проектів ...
- Розумію... - гостя підійшла до вікна. - Мої смачнючі калачики могли вас зіпсувати... Ваша бабуня була права...
- Про що ти, Зоряно? - звів брови Ярослав.
- Неважливо. Вагоміше інше... мій егоїзм в певній мірі, якого могло не бути зовсім.
- Ми подолаємо його разом, - вуста Ярослава торкнулись жіночих, - у нас для цього десятки літ попереду.
2018р.
Роздуми жінки перервав фонтан бризків, піднятий автівкою, що промчала поряд.
- Навіжений! - скрикнула Зоряна і притислася до високої огорожі.
Наступна автівка загальмувала навпроти, відчинилися перші пасажирські двері.
- Прошу до салону, - покликав Зоряну м'який чоловічий голос.
Ніщо так не окрилює в чужині, як рідна мова, почута в екстремальній ситуації. Заблудла відчула себе метеликом, що зовсім недавно був безпорадною гусінню, а тепер летить в обійми тепла і світла.
- Я геть промокла, - спохопилася, торкнувшись рукою переднього сидіння.
- Тоді тобі на заднє сидіння, - порадив шофер.
Зоряна послухалася і простора автівка рвонула з місця.
- Роздягайся! Повністю. - м'який голос шофера обдав пасажирку полум'ям.
- Навіщо? - жахнулася.
- Аби не захворіти.
- Я не стриптизерка !
- Знаю. Одягнеш мій светр, який годину тому придбав. Тобі, меншій зростом, він зійде за плаття.
- Хто ти? - тільки тепер заблудла поцікавилась персоною чоловіка за кермом.
- Я... - шофер деякий час обмірковував відповідь, - я з твого дитинства.
Зоряна полегшено зітхнула, але за хвилю насторожилася.
- Чому не назвав мене по імені? І чому не озвучив своє?
- Хотів проекзаменувати твою пам'ять.
- Моя пам'ять отримає двійку.
- Можливо, з моєю підказкою - ні.
- Підказуй.
- Чотири хлопчики-сироти...
- Ой! Усіх чотирьох так рано забрали з села в дитячий будинок-інтернат після смерті бабуні... І жоден у село не повернувся.
- Ну, в такому випадку...
- Старший... Ярослав. Тільки тепер упізнаю по голосу.
- Дивно. Мій голос змінився. Вікова зміна.
- Так, він не дзвінкий, як у підлітка, але тембр його незмінний.
- Роздягайся, я не підглядатиму, - на цей раз голос Ярослава був бальзамом на душу. Зоряна з великим задоволенням позбулася мокрого одягу і одягнула теплий светр.
Заїхали на АЗС. Ярослав, виходячи з автівки, усміхнувся Зоряні.
- Я стежив за твоїми публікаціями, письменнице. Твої повісті чудові. Власне, ти була постійно в полі мого зору, але наближатися до тебе не поспішав з певних причин...
Ярослав не договорив: мусив підійти до заправочного пістолета.
Жінка насолоджувалася теплом, що врешті по-справжньому зігріло її тіло. Стежив за моїми публікаціями,- вертіла в голові фразу колишнього друга дитинства. - Не забував мене. Мені має бути соромно, бо забула усіх чотирьох братів ... Вони так бідували, коли осиротіли. Загибель батьків від удару електричного струму на власному подвір'ї підкосила б ноги будь-кому, а ці бідолахи виповзли з-під брили нещастя. Їхня старенька бабуня, що взяла над ними опіку, привчила їх до важкої праці, за яку щонеділі пригощала калачиками. Як вони ласували тими глевкими, трішки підсолодженими дарами сирітської долі!
Жоден сторонній не міг без сліз дивитись на янголят, яким на кілька хвилин повертають дитинство... Плакала і вона, семирічна Зорянка, і... сповнювалась цікавістю: які ті калачики на смак? Одного разу попрохала у хлопчиків шматок. Брати завмерли. У них випрошують шматок дитинства, що умістився в тендітних долоньках! Так і стояли нерухомо усі четверо навпроти сусідської дівчинки: хто картав поглядом, хто струменів здивуванням, а Ярослав простягнув цікавій сороці кілька крихт: на, ласуй! Крихти були їй несмачними. Ще б пак! Заможна на той час родина цікавої сороки не відмовляла їй у вишуканих ласощах. Побігла додому, звідки під вечір принесла братам калачики з найкращого тіста і з родзинками. Першою на сусідському подвір'ї зустріла стареньку бабуню. Та спохмурніла і подарунків для сиріт не взяла ...
Ярослав заправив автівку і знову сів за кермо.
- То чому не наблизився? - пригадала Зоряна недомовлене її рятівником.
- Боявся, що ти виявишся іншою... Не такою чарівною, як твої літературні героїні... Творчі люди егоїстичні.
- Тоді наша зустріч буде останньою. Я й насправді така... в певній мірі.
- Міра мірі не рівня...
- Коли тебе міряють, краще залишитися наодинці.
- Відвезти туди, де проживаєш?
- Так.
- Назви адресу.
- Не можу. Не пам'ятаю, - раптова образа Зоряни поступилась місцем занепокоєнню. - Адреса записана в нотатках мобільного, а він розряджений.
- Не біда, - Ярослав пришвидчив автівку. - мій дім до послуг егоїстки в певній мірі.
-Твій дім? - Зоряна відчула, що вкотре буде вполонена жіночою цікавістю. - Я згодна.
Домчали до окраїни Парижа, повернули в затишний завулок. Невдовзі увійшли в триповерховий особняк. Ярослав вказав на круті сходи вгору.
- Будь ласка!
Гостя похитала головою.
- Ні, гостинний, іди першим. Моє нове плаття, одягнене на голе тіло, занадто коротке, аби послугувалась етикетом.
- Вибач. Не взяв цього до уваги, - Ярославові міцні ноги понесли його на третій поверх. Зоряна заледве встигала за ним. Зупинилися у просторому кабінеті.
- Ця розкіш, - мовив господар, увесь цей дім із недешевим обладнанням виріс, Зоряно, з глевких калачиків. Дивуєшся, як це? Мудра бабуня навчила онуків не цуратися глевкого. Кожен із нас, чотирьох братів, міцно став на глевкому на ноги і не зупиняється на досягнутому. У мене в Парижі власна будівельна фірма, безліч проектів ...
- Розумію... - гостя підійшла до вікна. - Мої смачнючі калачики могли вас зіпсувати... Ваша бабуня була права...
- Про що ти, Зоряно? - звів брови Ярослав.
- Неважливо. Вагоміше інше... мій егоїзм в певній мірі, якого могло не бути зовсім.
- Ми подолаємо його разом, - вуста Ярослава торкнулись жіночих, - у нас для цього десятки літ попереду.
2018р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію