
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Поміж миттєвостей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поміж миттєвостей
Станція "Laplaz" в четвертій зоні Парижа малолюдна. Більшість електричних потягів, які французи називають рерами, проїжджають її хутко. Миготять вагони. За якихось кілька секунд миготіння поглинає й тебе, зливаєшся з ним, стаєш одним цілим. Тоді геть усе пришвидчується у твоїй голові - і минуле, і сьогодення, і майбутнє, а ти з острахом усвідомлюєш, що дистанція до кінцевої зупинки життя насправді дуже коротка... Але варто вагонам зникнути з твоїх очей, одразу опиняєшся поміж миттєвостей, радіючи ілюзії вічності, тому самобману, який дозволяє тобі відпочити душею або ж знову відчути грань, за якою - швидкоплинне...
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію