Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Поміж миттєвостей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поміж миттєвостей
Станція "Laplaz" в четвертій зоні Парижа малолюдна. Більшість електричних потягів, які французи називають рерами, проїжджають її хутко. Миготять вагони. За якихось кілька секунд миготіння поглинає й тебе, зливаєшся з ним, стаєш одним цілим. Тоді геть усе пришвидчується у твоїй голові - і минуле, і сьогодення, і майбутнє, а ти з острахом усвідомлюєш, що дистанція до кінцевої зупинки життя насправді дуже коротка... Але варто вагонам зникнути з твоїх очей, одразу опиняєшся поміж миттєвостей, радіючи ілюзії вічності, тому самобману, який дозволяє тобі відпочити душею або ж знову відчути грань, за якою - швидкоплинне...
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
