Звичайно, ви чули вислів "встати не з тої ноги". Парубок Захар, з яким довелося мені працювати у Франції, розпочав свій вихідний день саме так. Його злило все, що потрапляло на очі: власні тапки коло ліжка, повернуті носами не в ту сторону, зубна щітка, як з'ясувалось, жорстка для ясен, шнурівки кросівок, занадто довгі, ложка не помита увечері через забудькуватість і багато чого іншого, чим залишався задоволеним кожного ранку, але тільки не тим недільним, про який веду мову.
Настрій Захара не покращився і тоді, коли ми з ним вирушили в улюблений торговий центр за покупками. Тепер уже подразником став француз-велосипедист, що прошмигнув мимо нас на тротуарі, водій вантажівки, якому спало на гадку підігнати гучним сигналом дівчат на пішоходному переході, і навіть різкий порив вітру, від якого картуз парубка злетів з його голови.
В торговому центрі Захар начебто заспокоївся. Мовчки вантажив у візок продукти та речі і без усяких емоцій підвіз усе це, обране нами разом, до каси, однієї з п'яти, яка завжди приваблювала нас найкоротшими чергами до неї. За касовим апаратом вовтузилася нова касирка. Її повільні рухи докинули іскор у пригасаюче полум'я не найкращого настрою парубка.
- Вайлувата! - вибарвив знущальним тоном.
- Облиш, - заперечую, - звикає до нового місця праці, остерігається помилки.
- До корівника їй звикати б! - не вгамовується Захар.
- Як робітниці? - уточнюю.
- Ні, як корові. Об'ємна і тлуста.
- Скажеш таке... - знизую плечима. - Вона - зразок давньогрецької красуні: округлі форми, пишні груди.
- Що ви розумієте, Івановичу! - жестикулює мій співбесідник. - Око у вас з роками замилилося. Тай усі жінки, молодші від вас, у вашому віці здаються вам красунями.
Захоплені суперечкою, не помічаємо, що розмовляємо голосно, привернувши до себе увагу всієї черги і касирки.
- Усмішка в неї чарівна, - зауважую. - Якби такою обдарувала парубка на побаченні, одразу закохався би.
- Ха-ха! - заледве не присідає Захар. - Вишкірюється ця французька корова до покупців, як вимагає тутешній етикет, а спробувала б з такою усмішкою хлопця підчепити... Ну, згадав би той хлопець обличчя баби Яги після тривалого лету на мітлі...
- Одурів, парубче? - перебиваю. - Вона таки приваблива. Повненька, але з її статурою дуже гармоніює сопранний голос.
- Таким голосом хіба що хворих з коми виводити! Зведуться на ноги, лишень зачувши.
Касирка затримала на Захарові погляд.
- Витріщається, - похвалив себе Захар. - Побачила симпатичного парубка й розкуйовдила думки про заміжжя. Знала б ти, жабоїдко, що про тебе говорить той симпатичний...
- Хвали мене моя губонько, - сміюся. - Може, Захаре, поміняєш думку про дівчину за касовим апаратом?
- Ніколи! Хай ця бодня схудне, кучерями голову прикрасить, кілограм фарби на обличчя наліпить, тоді й кине на неї оком якийсь француз бальзаківського віку ...
- Обов'язково комусь сподобається, - резюмую.
Поза тим підходимо до касирки. Дівчина раптом подає Захарові знак, аби нахилився до неї, і коли він, здивований, виконує прохання, у вухо йому милозвучною українською мовою вилітають слова, які аж ніяк милозвучними не назвеш. Захар то червоніє, то блідне, очі його то розширюються, то звужуються. Не сумніваюся, що в ці хвилини він довідується про себе багато чого нового ...
З торгового центру на вулицю виходимо мовчки. Парубок якийсь час переступає з ноги на ногу, збирається з духом.
- Івановичу, - штовхає мене у плече, - а вона мені подобається. Іду знайомитися.
Я регочу від пуза, заледве не присідаючи.

2018р.