ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.06.12 22:23
Невипадково
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.

Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла

хома дідим
2026.06.12 20:11
* 110 *
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій

Олена Побийголод
2026.06.12 18:47
1934. Марш веселих хлоп’ят
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)

Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.

    Нам пісня в праці й житті помагає,

Борис Костиря
2026.06.12 13:39
Імла
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.

Розпливаються сталі поняття

Татьяна Квашенко
2026.06.12 12:40
Майже сонет
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.

У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене

Іван Потьомкін
2026.06.12 09:23
Професору з Лозоватки
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н

Віктор Кучерук
2026.06.12 07:05
* * *
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.

Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -

С М
2026.06.11 21:50
Про книгу (Fairport Convention)
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це

Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про

Роксолана Вірлан
2026.06.11 20:02
Відлюдник - 9 аркан
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.

Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі

Євген Федчук
2026.06.11 17:34
Битва біля Білої Весі у грудні 1154 року
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при

Ігор Терен
2026.06.11 15:56
Злободенні факти
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.

***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...

Борис Костиря
2026.06.11 15:44
Ялинки
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.

Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,

Володимир Ляшкевич
2026.06.11 13:22
Посткавафісне. Бібліотекар
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.

Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.

Злітають звідтіля провіщення всілякі -

Тетяна Левицька
2026.06.11 08:10
Кара
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.

Охмуд Песецький
2026.06.11 07:41
Рецепт з тобою
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить. Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов

хома дідим
2026.06.11 06:54
* 109 *
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

Неїл Лорен
2026.06.08

Володимир Журавльов
2026.06.05

Мария Дутко
2026.06.01

Андрій Олінковський
2026.05.31

Аліса Бєздєтна
2026.05.14

Сак Юлия Сак Юлия
2026.05.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Олександр Олехо (1954) / Вірші

 * * *
коли нас не стане
(ніде і ніколи)
земля буде жити
(міста і околи)
і люди вже інші
сумні чи веселі
плекатимуть щастя
у рідній оселі

01.2019




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2019-01-31 06:18:43
Переглядів сторінки твору 2006
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.265 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.319 / 5.61)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.906
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.01.16 14:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Швець (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-31 07:24:39 ]
Будьте здорові!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2019-01-31 10:34:56 ]
І Вам усього найліпшого. Дякую, що читаєте.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-31 07:41:31 ]
Сумнівно. Кожне нове покоління має свої проблеми, основою яких є жадібність. Трішки семантика напружує у фразі "Коли нас не стане ніколи". Може я й не правий.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2019-01-31 10:40:37 ]
Таки так - жадібність, у які одежини її не вдягни, а вона керує людиною. А якщо апетит у неї чималенький, то і іншим людям(теж жадібним, але в міру) добряче дістається. Вони починають обурюватися зовнішньо, а у глибокій середині трохи і заздрити успіхам головної Жадоби. Ціла філософія, але життєва. Щодо семантики, то дійсно, повноцінного осмислення бракує, але, як мені здається, усі розуміють, про що йдеться. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2019-01-31 08:29:15 ]
Ніде і ніколи, міста і околи.
Ця логічно побудована низка викликала мою читацьку увагу. Може, тому що сам "підсів" на гачок подібної тематики.
Колись читав (дозвольте мені невеличкий екскурс в минуле), що про роки-віки та верстви життя бажано не писати. Нічого ж нового - всі ми смертні.
А собі думаю, коли таки не втримуюсь і пишу - я ж намагаюсь про це писати образно.
І друга частина екскурсу.
Доводилося служити далеко. Природно, що фіксував дозволене на фотоплівці. Це ж для світлої пам'яті. Техніку не можна, краєвиди теж не всі. Ворог, мовляв, не спить. Пильнує, де військо.
Закінчую.
Фотографувалися на урочистих сімейних заходах. Чарки та пляшки всюди однакові. Веселі обличчя та стіни - практично теж. Радянський народ у компаніях веселитися докупи збирається.
Минув деякий час. Знайшов у соцмережі на світлинах ті ж самі стіни, такі ж самі пляшки та чарки... А обличчя - інші. Незнайомі та чужі. Зовсім нецікаві. І мене на них немає.

Такий от відгомін на Вашу мініатюру.
Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2019-01-31 10:54:09 ]
Дякую, Юрію. Так, нічого нового, але тривога тимчасовості від того не меншає. Кожна людина думає про такі речі як смерть, вічність, суєтність життя. Має бажання, може образно про те висловитися. А те, що бажано не писати - так то побажання, а не заборона. Та і чому перші віршари мали на то право, а сучасним не рекомендується. Бо нічого нового? А що у цьому світі людських емоцій і духовних пошуків не є повторенням минулих роздумів? Усе колись було. І ще буде. Коли нас не буде. І слава Богу. Людина від того гіршою не стає, а тематичні критерії нехай залишать собі ті, які людські думки хочуть обмежити раніше сказаним Навіщо? Ще раз дякую.